14. Еволюція форм вартості Теорії вартості і цінності товару.

„Парадокс” Адама Сміта – Сміт визначив, що вода, повітря, сонце нічого не коштують, а інші речі є другорядними. Виникає парадокс: чому людина не сплачує за те, без чого вона не може існувати і сплачує за те, що є не обов’язковим для існування. Давід Рікардо визначав три чинники, через які можна визначити вартість, цінність товару:-праця;-корисність;-рідкісність.

Рікардо зробив висновок, що перші 2 чинники зумовлюють вартісно-створювальну роль для більшості вироблених товарів. Рідкісність не завжди впливає на вартість цінність товару.

Також впливає на вартість цінність товару теорія трудової власності. Ця теорія розглядає не тільки товар, його властивості а й двоїстий характер праці, втіленої в товарі:1)конкретна праця створює споживчу вартість;

2)Абстрактна праця, якою створюється вартість товару. Тобто абстрактна праця – це усвідомлена праця.

Закон вартості говорить, про те, що величина вартості товару визначається лише суспільно-необхідною працею. Можуть бути різні виробники однорідного товару. Теорія граничної корисності, яка була запропонована маржиналістами (Джевонс, Менгер). Суть теорії: цінність товару визначається не середньою корисністю усіх товарів даного виду, а корисністю останньої одиниці всіх товарів. Ця теорія дає лише суб’єктивну оцінку вартості товару.Теорія витрат виробництва, автором якої є Маршалл. Суть: Маршалл поділяє на визначення вартості цінності з боку виробника і з боку споживача. Поєднання цих 2 підходів дає підстави говорити, що інтереси виробника і споживача співпали. За Маршаллом на товар є 2 ціни:1)ціна виробника – витрати праці на створення товару;2)ціна споживача – корисність товару, це така кількість грошей, яку споживач хоче і може заплатити за товар.

Поєднання цих двох цін встановлює рівноважну ціну (рівновжна ціна – це поєднання інтересів виробника і споживача).

В будь-якій з цих теорій в основі вартості цінності товару лежить поєднання витрат праці і корисності товару.

15. Товар і його властивості. Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга. Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.Властивості товару:1)Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Корисність речі надає їй споживної вартості. Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, актора. Вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару. 2)Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого.

16. Гроші – особливий товар, що відіграє роль загального еквіваленту (тобто за певну кількість грошей можна отримати будь-який товар).

Функції грошей:1)міра вартості – (ціна – це грошовий вираз вартості) під час виконання грошима цієї функції реальні гроші не потрібні;2)засіб обігу – формула: гроші-товар;3)засіб платежу – виконується під час розриву між отриманим товаром та сплатою за нього грошей (кредит);4)засіб нагромадження – передбачає вихід грошей з обігу: відкладені вдома гроші або інвестиції. Кейнс казав, що джерелом інвестицій є нагромадження (може бути пасивним і активним);5)світові гроші – це гроші, які виконують роль загального еквівалента в межах світової економіки. В 1971 році на Бреттон-Вудській конференції золото перестали вважати грошима.

17. Сутність ринку та умови його функціонування. Ринок – система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності. Ознаки (умови його функціонування): 1)к-сть виробників, що виробляють таку к-сть товарів і послуг, що задовольняють платоспроможні потреби. 2) Горизонтальні економ. зв’язки між виробниками і між виробниками і споживачами. 3) Конкуренція – боротьба суб’єктів ринку за найповнішу реалізацію своїх інтересів. Умови існування ринку:1) Економічна самостійність суб’єктів 2) Економічна відповідальність за використання ресурсів 3) Робота на невідомий ринок 4)Вільне ціноутворення 5)Достатня кількість суб’єктів ринкових відносин. Ф-Ї:1) регулююча(ринок рег. усі екон. процеси) 2)Стимулююча (ринок спонукає виробників до зниження витрат, підвищення якості) 3)розподільча(диференціює суспільство за доходами) 4)Санації (ринок очищує себе від неконкурентоспроможних виробників) 5)Алокаційна(ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг) 6)Інформативна 7) Інтеграції.

18. Структура ринку, критерії розмежування. Класифікаційні ознаки структури ринку: 1) За адмін.-тер. поділом:місцеві, регіональні, національні, світові. 2) За групою товарів: ринки ресурсів, готових товарів і послуг. 3) За об’єктами ринку: фінансовий, товарний, ринок праці. Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв’язок елементів; визначена усталеність цих зв’язків; цілісність, сполучність даних елементів. Принципи класифікації ринкуМожна виділити такі критерії для характеристики структури і системи ринку:за об’єктами: ринок товарів і послуг ринок робочої сили; ринок засобів виробництва; ринок цінних паперів, валюти; ринок науково-технічних розробок, патентів; ринок інформації; ринок обігових коштівза суб’єктами: ринок покупців; ринок продавців; ринок державних структур; ринок проміжних продавців-посередників; за галузями: автомобільний ринок; комп’ютерний ринок і т. д.; за характером продажу: оптовий ринок; роздрібний ринок; за ступенем зрілості: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок; за ступенем обмеженості конкуренції: вільний ринок; монополістичний ринок; змішаний ринок; за відповідністю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний («чорний») ринок.

19. Ринкова інфраструктура: зміст та елементи Інфраструктура з лат. інфра – під чимось або нижче чогось і структура. 19.Ринкова інфраструктура-це система служб та організацій, які забезпечують необхідне функціонування ринку.Класифікація інфраструктури:1.Виробнича інфраструктура(склади, дороги, ринок)2.Соціальна інфраструктура(все те, що забезпечує нормальну життєдіяльність працюючих). Інфраструктура фінансового ринку:1)банки-це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операцію, пов'язані з накопиченням фінансів та посередництва в платежах.2)Інвестиційні компанії-це фінансові посередники між власниками тимчасово вільних коштів і підприємцями, які ці кошти використали для підприємницької діяльності.3)Довірчі товариства –фінансові посередники, що виконують функції, схожі з інвестиційними компаніями, але різниця в тому, що трасти на ваші гроші купують акції, а ви отримуєте девіденти на ці акції.4)Страхові компанії-це фінансові організації, діяльність якої пов’язана з відшкодуванням збитків.5)Фондова біржа- це заклад,де здійснюється купівля-продаж цінних паперів( на біржі немає ні виробника, ні споживача, а лише посередник). Функції інфраструктури ринку:-ефективний розвиток товарно-грошових відносин;-підтримка ефективності економічної діяльності;-інформаційне забезпечення ринку;-підтримка конкуренції на ринку;-створення дієвих форм державного регулювання ринку(антимонопольний комітет);-забезпечення соціальної орієнтації ринку.

21. Попит і його детермінанти. попит — це платоспроможна потреба. її визначають як кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною за певний період. Детермінанти попиту-це чинники, або фактори які зумовлюють зімни попитую. Попит динамічний. Він постійно змінюється під впливом багатьох чинників, а саме: економічних — зміни реальних потреб, реальних грошових доходів населення, цін на взаємодоповнюючі (комплементарні) товари, на товари-замінники (субститути); соціальних — рівня загальнолюдської культури, субкультури, традицій і звичаїв, економічної та політичної культури тощо; психографічних — належності до певного суспільного класу, способу життя (смаків і уподобань традиціоналістів, життєлюбів, естетів), типу особистості (запальна, схильна поступати «як усі», авторитарна натура); демографічних — зміни в структурі населення (за статево-віковою ознакою, розміром сім'ї, етапом життєвого циклу сім'ї, родом занять, освітою тощо).Закон попиту-це постійний, повтор,, причинонаслід. Зв'язок між ціною і попитом.Цей зв'язок обкрнений:вища ціна-нищий попит:неціньові:к-сть покупців, смаки,очікування змни ціни; цінові.

22. Пропозицією є загальна кількість благ, яку продавець готовий представити на продаж. Має детермінанти: ціньові і неціньов(кількість виробників на ринку,рівень технічної оснащеності, зміни податків,очікування зміни ціни). Пропозиція також буває індивідуальною, ринковою (на конкретному ринку), сукупною (загальна готовність всіх національних учасників ринку виставляти свої товари на продаж). Залежність величини пропозиції від ціни називається законом пропозиції, ця залежність є прямопропорційною. Кількість учасників ринку також впливає на пропозицію. Якщо на ринку домінують одна або кілька монополій, то вони можуть змінювати кількість товару на свій розсуд. Очікування виробників як неціньовий фактор пропозиції. Закон пропозиції – це постійно повторюваний причинно-наслідковий зв’язок між ціною і пропозицією.Еластичність пропозиції дорівнює відношенню зміни відсотку пропозиції до зміни відсотку ціни.

Закон пропозиції: постійно повтор.причинонаслідковий зв'язок між ціною і пропозицією.Цей зв'язок є прямим)

23. Ринкова рівновага є ситуація на ринку, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Рівноважна ціна. Ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці готові купити. Ціна рівноваги – означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються постачати їх на ринок. Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринкуХарактеризується ринкова рівновага ціною ринкової рівноваги і рівноважним обсягом продукції. Принцип ринкового саморівноваги полягає в тому, що зміна попиту або пропозиції на ринку призводить до встановлення нової ціни ринкової рівноваги і нового рівноважного обсягу продукції. На перетині кривих попиту і пропозиції, тобто точка А встановлюється рівноважна ціна – це збіг інтересів як споживача так і виробника. Ціна формується під впливом попиту та пропозиції на ринку.

24. Конкуренція – це один з інстументів саморегулювання ринкової економіки. Це боротьба суб’єктів ринку за найповнішу реалізацію власних інтересів. Сфери дії конкуренції:1)між виробниками – коли виробник планує і створює товар він завжди звертає увагу на того, хто виробляє такий самий товар;2)між виробниками та споживачами – виробник прагне підвищення ціни, а споживач – зниження;3)між споживачами – споживачі шукають найменшої ціни, щоб найповніше реалізувати власні інтереси.Умови для існування конкуренції:1)достатня кількість економічно самостійних суб’єктів ринку: виробників і продавців;2)вільний доступ на ринок;3)свобода вибору господарської діяльності;4)наявність вільних економічних ресурсів.Методи конкуренції:1)ціньові – наприклад зменшення ціни навіть до рівня собі вартості;2)неціньові – наприклад реклама, якість товару,Також поділяють на:-чесні;-нечесні.

Функції конкуренції:1) регулююча (врівноважує попит і пропозицію);2)стимулююча (стимулює до вдосконалення виробництва);3) інтегруюча (поєднує інтереси окремого індивіда так і інтереси суспільства);4) розподільна (сприяє раціональному розподілу ресурсів).Види конкуренції:

1)внутрішньогалузева – конкуренція між виробниками аналогічних товарів, які мають відмінності в ціні, якості, дизайні;2)міжгалузева – конкуренція між виробниками різних товарів, що задовольняють різні потреби.

25. Суперечності ринкової економіки.

Ринкова економіка (ринкове господарство) — тип економіки, заснований на приватній власності, в якому відбувається вільна гра ринкових сил (принцип laissez-faire).

Ри́нкова еконо́міка — форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Переваги ринкової економіки: 1. Висока економічна ефективність. 2. Якісні товари та послуги. 3. Раціональна структура економіки. 4. Практична відсутність дефіциту товарів та послуг. 5. дієвий механізм мотивації до праці. 6.Саморегулювання, надійний механізм адаптації до умов, що постійно змінюються.7.економічна свобода.Недоліки р.е.:

1. Нескінченна циклічність.

2.Байдужість до фундоментальних наукових досліджень,проблем довкілля,вичерпності невідтворюваних ресурсів.

3.неспроможність урегулювання «зовнішніх ефектів» ек. Діяльності.

4.Байдужість до виробництва суспільних благ, необхідних як для тих хто платить так і для тих, хто неспроможний оплатити.

5.Нерівномірність у розподілі багатст нації.

6. Ббайдужість до вирішення соціальних проблем.

7. Неспроможність подолати монополізм, монополістичні тенденції в економіці.

26. Адам Сміт відводив державі в економіці роль „нічного вартового”, тобто це рль невтручання держави в регулювання ринковою економікою – ліберальний підхід. На відміну від Адама Сміта, Кейнс відводив державі активну роль держави щодо регулювання ринковою економікою – кейнсіанський підхід. Причини втручання держави:1)нездатність ринкової економіки розв’язати проблеми монополії;2)нездатність ринкової економіки забезпечити задоволення суспільних потреб;3)нездатність ринкової економіки протидіяти зовнішнім ефектам. Зовнішні ефекти (екстерналії) – це шкідливі викиди;4)нездатність ринкової економіки забезпечити розв’язання соціальних потреб:-освіта,-житло,-охорона здоров’я

Державне регулювання ринкової економіки – це вплив держави на діяльність господарюючих суб’єктів та ринкову кон’юктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму та розв’язання соціальних проблем.Критерії, за якими держава має втручатися в регулювання РЕ:1)забезпечення свободи і вигоди обміну як виробникам, так і споживачам і третім особам;2)повна інформація про товари – про їх якість в першу чергу;3)поєднання ринку із принципом соціальної справедливості: рівний доступ до економічних ресурсів, встановлення необхідних для життя кожної людини продуктів тощо.

27. Економічні функції держави – це заходи, що вживає держава для регулювання ринкової економіки. Реалізуються ці функції через економічну політику держави. Функції:

1) законодавча – створення законод. та нормативних актів як бази для ек. діяльності суспільства;

2) регулююча – захист конкуренції на ринку через антимонопольний комітет;

3) розподільна – держава перерозподіляє як ек. ресурси, так і доходи;

4) стабілізуюча – держава має стабілізувати як рівень зайнятості населення, так і рівень інфляції, на державі лежить відповідальність щодо зайнятості населення та інфляції.

28. Методи державного регулювання ринкової економіки – це сукупність сопсобів, прийомів і засобів де-вного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Всі методи поділ. на:1)прямі – це методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічний процес. До прямих відносять:-державні контракти, замовлення (де-ва заздалегідь встановлює певний обсяг виробництва продукції, яку вона зобов’язана купити у виробника);-субсидії, субвенції, дотації і ліцензії – це все допомоги 2)непрямі – це сукупність опосередкованих засобів де-вного впливу на діяльність суб’єктів економіки. Це сукупність правових та економічних методів. Правові – це система законів і законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання. Економічні методи – це створення державою фінансових і матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання (наприклад пільги для певного кола населення, зменшення тарифів по оплаті за електроенергію). Це певні заборони та обмеження, що проявляються через певні укази і розпорядження з боку Президента та КМУ.

29. Кейнсіанська та неоліберальна концепції державного регулювання ринкової економіки.

Кейнсіанська теорія-обгрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. ризводять, як відомо із економічної історії, до дефіциту державного бюджету й інфляції.

Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, використання принципів вільного ціноутворення, за провідну роль в економіці приватної власності і недержавних господарських структур. Вони ж вбачають суть регулювання економіки державою у функціях «нічного сторожа» або "спортивного судді". Представники неоліберальної концепції державного регулювання економіки, пам´ятаючи вислів Л. Ерхарда (1897 – 1977) про те, що "конкуренція – скрізь, де можливо, регулювання – там, де необхідно", довели правомірність обмеженого державного втручання в економічні процеси і широкого сприяння вільному і стабільному функціонуванню підприємців як умову усунення нерівноваги в економіці.

30.З міст перехідної економіки. Перехідна економіка – це перехід від одного типу економічної системи до іншої. Перехідна економіка – це такий стан розвитку економіки, коли вона функціонує в період відмирання старої економічної системи та зародження нової. Характерні ознаки перехідної економіки:1) нестійкість, вона не може бути стабільної (як і будь-яка економіка), оскільки співіснують дві економічні системи; 2)альтернативний характер розвитку, підрозділяється на три шляхи:

- міграція до старої економічної системи;

- перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- перехід до колоніальної економіки.

3) поява і функціонування нових економічних форм та відносин;4) особливий хаарктер суперечностей в перехідній економіці;5) історичний характер перехідної економіки.

Загальні закономірності перехідної економіки: 1)інерційність розвитку економіки;2)інтенсивний переважний розвиток нових економічних форм та відносин;Шляхи перехідної економіки:1)природно-еволюційний – йшли ті країни, які були в меншій мірі розвинуті індустріально;2)реформаторський – під час активних економічних реформ, цей шлях пройшли країни Східної Європи (першою була Польща, яка у 1989 році створила ліберальну економіку, Америка надала безкоштовно 30 млрд доларів).

31. Роздержавлення власності. Одним і найголовнішим показовим елементом ек. системи є власність. Роздержавлення – це всебічний прочес реформування державної власності з метою обмеження господарської функції держави і створення ринкового механізму. Існує дві форми роздержавлення:1) комерціалізація власності – це передача права розпорядження і користування недержавним особам, залишаючи за собою право володіння;2) приватизація власності – це передача або відчуження державного майна недержавним суб’єктам. Приватизація передбачає повний перехід права власності від держави до недержавних суб’єктів. Представлена такою формою як корпоратизацією державних підприємств. Корпоратизація – це перетворення де-вних підприємств у відкриті акціонерні товариства. На поч. 90-х років 75% акцій належали державі. Контрольний пакет = 50% акцій + 1 акція. Відкрите акціонерне товариство – це товариство, яке випускає акції з метою їх перепродажу на фондовому ринку. Приватизація не мала ніяких форм. Ця приватизація здійснювалась за рахунок приватизаційного механізму в Україні – це комплекс взаємопов’язаних заходів, що забезпечують практичне здійснення приватизації. Елементи:1) суб’єкти приватизації – ставали як фізичні так і юридичні особи, державні органи і резиденти громадян України і не резиденти, але це не означає, що кожен мав таку можливість мати у приватній власності певну частку майна;

2) об’єкти приватизації – це визначені чинним законодавством об’єкти;3) методи оцінки майна, що приватизується – це оцінка об’єктів приватизації, здійснена на основі залишкової вартості; 4) способи приватизації – це:- викуп майна трудовим колективом;- викуп майна, зданого в оренду (одна з форм комерціалізації) – це передача майна від держави не державним власникам, але лише з правом користування;- аукціон – продаж за найвищої ціни будь-якого об’єкту;- некомерційний конкурс – конкурс на бізнес-план (подальше використання об’єктів приватизації);- комерційний конкурс – це коли пропозиція і ціни і бізнес-плану має значення, тобто конкурує і ціна і бізнес-план;

- продаж акцій корпоратизованих державних підприємств і створення відкритих акціонерних товариств;

32. Соціальні наслідки роздержавлення та приватизації. Недоліки приватизації в Україні:1)стихійний характер приватизації. В Європі існувало два етапи приватизації: приватизація малих підприємств і приватизація великих і середніх підприємств;2)численні порушення законодавств з приватизації;3)демонополізація економіки – це процес усунення монополій в економіці, здійснюваний державою. Мета: створення конкурентного середовища. Основні завдання:-збільшення числа господарюючих суб’єктів, що конкурують на ринках;-обмеження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб’єктів.

33. Демонополізація економіки— це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків. В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами. Першочерговими завданнями під час демонополізації економіки України були: • збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках; • зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку; • захист інтересів підприємців та споживачів від діяльності монопольних утворень; • створення структури горизонтальних ринкових зв’язків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки; • зменшення залежності господарюючих суб’єктів від державних управлінських структур; • адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об’єднань до роботи в нових умовах. Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах забезпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації економіки.

35. Ринок праці та його специфіка. Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін.Ринок впливає на всi сфери економiки Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi умови виникнення ринку праці: Перша умова — юридична свобода і здатність власни­ка робочої сили за власним розсудом розпоряджатися своїми здібностями до праці.Друга умова — це відсутність у працівника засобів виробництва, як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. В сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь-яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли прибуток з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необ­хідних для життя засобів.Третя умова — це поява на ринку праці покупця - підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.Умови ефективного функціонування ринку праці:- Повна самостійність та незалежність продавця тапокупця робочої сили в поєднанні з їх економічною від­повідальністю.- Відносини на ринку праці — це відносини дого­ворів та угод між рівноправними партнерами.- Активна конкуренція між власниками робочої силиза право зайняття кращого робочого місця та роботодав­ців за залучення більш кваліфікованої робочої сили.- Баланс між робочими місцями, сукупною пропози­цією робочої сили та грошовою масою заробітної плати.- Об'єднання найманих працівників та роботодавців у спілки для захисту своїх інтересівЕлементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили.

36. Суть та функції заробітної плати. Заробітна плата, винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. В умовах ринкової економіки заробітна плата — це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці.Сутність заробітної плати виявляється у функціях Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов'язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці. Регулююча, або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка б максимально задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з неефективних робочих місць. Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоствореному доході у відповідності з його трудовим внеском. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає у забезпеченні соціальної справедливості, по-перше, при розподілі доходу між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, і по-друге, при розподілі між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску. Функція формування платоспроможного попиту населення. її призначення — узгодження платоспроможного попиту, під яким розуміємо форму виявлення потреб, забезпечених грошовими коштами покупців

37. Організація заробітної плати. Організація оплати праці — це один з найважливіших інструментів, що визначає взаємозв’язок міри праці і міри його оплати. Міру праці визначають кількісні та якісні її аспекти, а міру оплати — прожитковий рівень як вихідний її момент. Оплата праці – це механізм визначення як розміру заробітної плати за відпрацьований робочий час, так і інших виплат, які гарантовані договірними угодами за невідпрацьований час: оплата чергових та додаткових відпусток, навчальних відпусток; часу проходження профперенавчання, підвищення кваліфікації з відривом від основної роботи; оплата браку та простоїв не з вини працівника та ін., які передбачені законами України (КЗпП, “Про оплату праці”, “Про підприємства” ін.).  Організація оплати праці – це приведення складових елементів її механізму в певну систему й встановлення між ними взаємозалежності, завдяки чому забезпечується додержання принципів організації заробітної плати та реалізація її функцій.Принципи організації заробітної плати – це об’єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображують дію економічних законів, спрямованих на якомога більшу реалізацію функцій заробітної плати.  Враховуючи економічні закони, можна сформулювати систему принципів регулювання оплати праці, що включає:- принцип оплати за витратами та результатами, який виходить зі всіх вказаних вище законів. Протягом тривалого періоду часу вся система організації оплати праці в державі була спрямована на розподіл за витратами праці, який не відповідає вимогам сучасного рівня розвитку економіки. В даний час більш повним є принцип оплати за витратами та результатами праці, а не лише за витратами. - принцип простоти, логічності та доступності форм та систем оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх сутність. Стимул виникає лише в тому випадку, коли в працівника є зрозуміла інформація про нього. Виконавець повинен чітко уявляти, в якому випадку величина заробітної плати зросте.- принцип підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності виробництва, яке зумовлене, в першу чергу, дією таких економічних законів, як закон продуктивності праці, що підвищується, закон піднесення потреб. З цих законів виходить, що зростання оплати праці працівника має здійснюватися лише на основі підвищення ефективності виробництва.- принцип випередження зростання продуктивності суспільної праці порівнянно із зростанням заробітної плати, яке випливає із закону продуктивності праці, що підвищується. Він покликаний забезпечити необхідні накопичення та подальше розширення виробництва.- принцип врахування впливу ринку праці забезпечує формування оцінки різних видів праці та показує зв’язок заробітної плати з місцем працівника на ринку.- принцип матеріальної зацікавленості в підвищенні ефективності праці виходить із закону продуктивності праці і закону вартості, що підвищується. Заробітна плата поділяється на такі два види:1)номінальна заробітна плата – це така кількість грошей, яку особа отримує за свою працю;2)реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, яку особа може придбати за номінальну заробітну плату.Чинники, від яких залежить реальна з/п:1.інфляційні процеси зумовлюють зменшення реально З/П;2.закон зростаючих потреб;3.інтенсивність праці – прискорення здійснення праці.Чинники, які зумовлюють номінальну з/п:1.стан ринку праці, зокрема безробіття (чим більше безробіття, тим менший рівнь реальної з\п);2.рівень податків (із зростанням рівня податків реальна з/п зменшується). Рівень подітків стосується як виробників.Функції з/п:-відтворювальна – спроможність працюючого населення відтворити свої здібності до праці;-стимулююча – повинна стимулювати до кращої праці. А більш якісна праця стимулює до підвищення з/п;-регулююча або розподільна – за допомогою з\п перерозподіляється працездатне населення країни між галузями економіки;-соціальна – за рівну працю – рівна оплата.

38. Трудові відносини. Соціальне партнерство. Соціальний трипартизм. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватися на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, Закони України «Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП.Трудові відносини — врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають як результат впливу норм трудового права на поведінку суб'єктів трудової діяльності в результаті укладення трудового договору, внаслідок якого між ними виникають правові з'вязки, а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємстві, навчання й перекваліфікації за місцем роботи та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян. Соціальний трипартизм это модель социального партнерства, которая предполагает трехстороннее сотрудничество между трудящимися, предпринимателями и государством (в лице правительства или исполнительных органов власти) на федеральном, региональном, территориальном уровнях

39. Суть та види витрат виробництва. Суть та види витрат виробництва. Види за Марксом: 1)Суспільні витрати виробництва-витрати живої та уречевленої праці, що становлять вартість товару. 2) Витрати виробництва одного виробника 1)Формула = Постійний капітал+змінний+додана вартість. За Марксом джерело прибутку – експлуатація. Витрати виробництва – витрати ресурсів виражені в грошовій формі. Фактори виробництва – це і є економічні ресурси. До витрат виробництва відносять: 1) Матеріальні ресурси 2) Праця, яку здійснює робоча сила 3) Капітальні приміщення, устаткування, обладнання.Види витрат виробництва: фактичні, приховані, неповоротні.

40. Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Витрати виробництва короткостроковими та довгостроковими періодами. В основі поділу лежать виробничі потужності. В короткостроковому періоді виробничі потужності незмінні, а в довгостроковому змінні. К – період часу протягом якого частина зроблених витрат незмінна. Д – протягом якого можна зменшити всі витрати виробництва. В К витрати бувають: постійні ( не залежать від обсягу виробленої продукції), змінні (залежить від виробленої продукції) СВВ=ПВВ+ЗВВВ К періоді – закон граничної віддачі.В Д періоді – всі витрати виробництва є змінними. закон масштабного виробництва.

41.Витрати виробництва у довгостроковому періоді. Період, протягом якого фірма може змінити кількість не тільки змінних, але й постійних факторів, називається довгостроковим періодом ії діяльності. Якщо у межах короткострокового періоду зміни у виробничому апараті фірми не можуть бути проведені, то у довгостроковому періоді змінюються виробничі потужності й адекватно цьому - кількість робітників. Можна зробити висновок, що всі витрати в умовах довгострокового періоду як змінні. Звідси у довгостроковому періоді середніх постійних витрат АFС не існує. Середні змінні витрати АVС дорівнюють середнім загальним витратам, тобто АVС = АТС. Тому у довгостроковому періоді використовується єдине поняття - середні витрати АТС.

42. Прибуток: суть, види та функції. Прибуток, його норма та напрями використання. Прибуток – надлишок над витратами виробництва: 1)бухгалтерський (визначається з урахуванням реальних витрат виробництва), 2)економічний (з урахуванням прихованих витрат виробництва Прибуток= маса прибутку : капітал * 100% Функції прибутку:-Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства-Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.-Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.-Розподільча — функція прибутку забеспечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.-Індикативна (інформаційна) — функція прибутку забеспечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

43. Національна економіка: сутність та особливості формування.Нац. економіка як педмет макроекономічного розвитку 1758 рік заснування макроекономіки Ф. Кіне (праця Економічна таблиця) Він поділив суспільство на 3 класи: Продуктивний, клас власників, безплідний клас.За Кейнсом нац.економ. – сист економ. діял, що історично склалась в межах країни. Субьєкти нац. економ.: д-ва, домогосподарство, підприємство. Матеріальною основою нац. економіки є нац. багатство – сукупність природних ресурсів, створених засобів виробництва, мат. благ та цінностей які має країна. головні ознаки: тісні економічні зв’язки між суб’єктами національної економіки, сформоване інституційне середовище, нац. ринок країни, заг. система економічного суверенітетуКритерії визначення нац. економіки: здатність задовольняти національно економічні потреби країни, здатність захистити інтереси населення, здатність забезпечити економічну і політичну незалежність.Нац. економіка – економічна система яка здатна задовольняти потреби даної країни, захищати її інтереси забезпечувати її господ. та політ. самостійність.

44. Національний (суспільний) продукт, його натурально-речовий та вартісний склад. Нац. продукт. Проблеми його грошового виміру. Нац. продукт – маса матер. і духовних благ створених нац. економікою протягом певного періоду часу. Функціональне призначення: для задоволення особистих потреб населення, виробничих потреб країни.Від чого залежить рівень нац. продукту: рівень розвитку продуктивних сил країни, рівень спеціалізації та кооперування економ. відносин., рівень відкритості нац. економіки.Нац. продукт має 2 ф-ми: 1)натуральна речова:предмети споживання, засоби виробництва 2) Грошова форма У вартість нац. продукту включають вартість лише кінцевого продуктуДодана вартість – ринкова ціна обсягу прод. виробленого фірмою за відрахуванням спожитої сировини та матеріалів придбаних фірмою у постачальників

45. Валовий внутрішній продукт та методи його обчислення. ВВП. Поняття і способи виміру. ВВП – включає всю вироблену продукцію протягом одного року факторами виробництва даної країни. ВВП – сума матеріальних і немат. благ, які країна створює протягом року, як резидентами так і не резидентами, але в межах однієї країни. ВВП – сукупна ринкова вартість обсягу кінцевого виробн.. товарів і послуг створених протягом 1 року.

Використовують три способи визначення величини ВВП.

1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей. ВВП = сумі валових доданих вартостей + прямі чисті податки.

ВВП = ∑ДВ + Tнч

2. Розподільчий метод визначення ВВП грунтується на тому, що ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних субєктів.

ВВП = W + P + iч + R + Tнч + A

W - заробітна плата

P – прибуток підприємств і корпорацій

iч – чистий процент

R - рента

Tнч – непрямий чистий податок на бізнес

A – амортизація основного капіталу.

3. Метод визначення ВВП за потоком витрат грунтується на передумові, що вартість виробленного суспільного продукту дорівнює вартості реалізованного продукту.

ВВП = С + іq + G + NE

С - споживчі витрати домогосподарств

іq – валові приватні інвестиційні витрати

G – витрати держави

NE – чистий експорт

46. Система національних рахунків. Система нац. рахунків – це всеохоплююча сист обміну статистичних розрахунків та балансової сист виробництва, розподілу та перерозподілу нац. продукту. Головне завдання системи нац. рахунків – інформаційне забезпечення, повного та всебічного аналізу, створення та використання нац. продукту та доходу. Нац. дохід=ЧНП+непрямі подаки Використовуваний дохід=нац. дохід – всі податки. Роль системи нац. рахунків в економіці: 1) Дає можливість виміряти обсяги виробництва і дати їм оцінку, 2) Визначає х-р розвитку економіки, 3) Основа для формування екон. політики д-ви.

47. Циклічність розвитку економіки. Теорії циклів. Циклічні коливання екон. та їх причини. Причини нестабільності економіки: 1) Зовнішні (соціальні потрясіння, зміни в чисельності населення) 2) Внутрішні (недоспоживання населеня) Марксистський підхід економічної кризи. 4 фази: економічна криза, депресія, пожвавлення, піднесення. Немарксистська: спад, крива вниз(піднесення) Екон. криза або діловий цикл – період часу розвитку економіки від початку спаду виробництва до моменту початку наступного спаду.

48. Безробіття: сутність, причини, типи і види, наслідки. Безробіття його види та наслідки. Безробіття результат нерівномірного розвитку економіки. Все насел поділ. на працезд і непрацезд. Працездатне: зайняте ( що створює суспільно корисний продукт) незайняте (не зайняті сусп.. корисною працею. Безробітні – особи, які мають бажання працювати, знах у працезд віці, які з незалежних від них причин не отримують зарплату і зареєстровані в держ. службах зайнятості, як особи що шукають роботу. Безробіття: добровільне, вимушене. За ф-ю: фрикційне коли працездатній переходить від одного місця на інше із залежних від нього причин, технологічне – пов’язане з науково технічним прогресом, циклічне – зменшення попиту на робочу силу. Ф-ми безробіття: сезонне, застійне.

50. Інфляція походить від лат. influence – вздуття. Інфляція – це переповнення каналів обігу паперовими грошима, які нічим не забезпечені. А також, це одночасний процес і підвищення загального рівня цін і зменшення купівельної спроможності грошей. Інфляція притаманна лише паперовим грошам. Види інфляції:

1) інфляція попиту – це інфляція покупців;

2) інфляція витрат – це інфляція з боку пропозиції, а отже виробників. Причини такої інфляції: витрати починають зростати під впливом профспілок; підвищення цін на сировину та паливо.

Показники інфляції:-індекс цін споживача (ІЦС = відношенню варстості споживчих цін поточного року до вартості споживчого кошику минулого року і все це помножене на 100%);-темп інфляції = відношенню ІЦ поточного року – ІЦ минулого року і все це поділене на ІЦ минулого року і помножити на 100%. За темпом визначають види інфляції: помірна – коли темп інфляції не перебільшує 10%; галопуюча – від 10 до 250 % на рік; гіперінфляція – більше ніж 50% на місяць.

Загальні причини інфляції:1)монополія де-ви на грошову емісію;2)зростання цін на світовому ринку тягне за собою появу в країні імпортованої інфляції.

Соціально-економічні наслідки інфляції:1)розмивання економічних основ суспільства:-падіння стимулу до праці;-падіння стимулів до заощадження (відкладене споживання);-знижуються стимули до підприємництва;

2)інфляція призводить до перерозподілу багатства між різними групами населення;3)штучна криза над виробництвом:-безробіття;4)посилення ролі державної бюрократії, а також збільшення корупційності;5)посилення соціальної нестабільності в суспільстві:страйки;

51. Регулювання інфляції. Крива Філіпса.

Сучасна економічна наука двояко оцінює вплив інфляції на соціально-економічний розвиток. Більшість економістів визнає позитивний вплив повзучої інфляції на соціально-економічний розвиток.І лише на вищих стадіях вона набуває руйнівного характеру. Тому основна мета державного регулювання полягає в тому, щоб стримувати інфляцію в розумних межах.

Ідею регулювання інфляції першим висунув Кейнс та його однодумці. Ідея «контрольованої» інфляції сформувалася, як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки шляхом втручання в платоспроможний попит. За кейнсіанською ідеєю, держава може стимулювати розширення попиту різними економічними важелями, в т.ч. збільшенням грошової маси в обігу. Реакцією на таке збільшення грошей буде зростання пропозиції, а значить і виробництва товарів без підвищення цін.

Ефективний вплив збільшення грошової маси може відбуватися за таких умов:

— в умовах вільної конкуренції діє механізм цін рівноваги. Тому під впливом додаткового попиту, що зумовлено додатковою кількістю грошей в обігу, підприємці будуть зацікавлені в розширенні виробництва товарів;— через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва наявні на ринку резерви засобів виробництва і робочої сили;— вільний рух кредитного відсотка під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку дає можливість знижувати його в разі випуску в обіг додаткової маси грошей. Це призведе до зростання інвестицій і наступного розширення виробництва.

Практична реалізація кейнсіанської теорії давала позитивні результати у 50–60-х роках минулого століття. Проте у 70-х роках у більшості країн з розвинутою ринковою економікою розпочалося швидке зростання цін. Інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Недостатня обґрунтованість цієї теорії зумовлена такими причинами:

— значним збільшенням державних витрат;— збільшенням грошової маси в обігу порівняно з їх товарним забезпеченням;— створення великих монополій, які деформували дію вільного механізму цін рівноваги;— загостренням екологічних і енергетичних криз, погіршенням умов виробництва, що зумовило зростання виробничих витрат.

В цих умовах кейнсіанська ідея регульованої інфляції зазнала серйозної критики з боку монетарної школи. Головний її недолік вбачався в тому, що кейнсіанці не враховували в своїх оцінках наслідків інфляційних заходів Уряду і свідомої реакції економічних агентів (підприємців, найманих працівників) на майбутню інфляцію.

Представники монетарної школи висунули положення про «природний рівень безробіття», який визначається умовами ринку робочої сили і не може бути порушений зовнішнім впливом. Якщо Уряд своїми заходами зменшить безробіття за його природній рівень, то це лише прискорить інфляцію до галопуючих темпів. Останнє зумовлено тим, що підприємці застраховують свої доходи, прогнозуючи зростання цін у своїх ділових контрактах та трудових угодах. Тому очікуваного Урядом перерозподілу доходів та посилення стимулювання виробництва не відбувається. Для цього Уряд буде змушений ще більше розширювати попит над розмірами, яких очікували підприємці. Останнє може призвести до розкручування інфляції. Позитивний ефект може бути лише короткочасним у довгостроковій перспективі. В своїй основі він містить загрозу гіперінфляції.

Політика контрольованої інфляції зазнала невдачі. Уряди більшості країн прийняли нову ідею щодо регулювання інфляції — антиінфляційну політику.

Сучасна антиінфляційна політика проводиться за такими напрямами:

— політика дефляцій;

— політика доходів;

— інтеграційна антиінфляційна політика (поєднання політики де-фляцій і політики доходів).

Політика дефляцій включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фіскально-бюджетний і кредитно-грошовий механізм. Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються державні витрати. Це, зокрема, витрати на субсидії підприємствам, на соціальні потреби, на військово-промисловий комплекс. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, посилюється податковий тиск на доходи, а також здійснюється реалізація державних позик.

Важливим інструментом політики дефляцій вважається кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки грошей в обігу. Для цього підвищується облікова ставка центрального банку, здійснюється регулювання відсоткової ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшується норма обов’язкових резервів та інші заходи, що скорочують банківське кредитування економіки і цим стримується зростання грошової маси та платоспроможний попит. Така політика може негативно впливати на економічний розвиток виробництва.

Політика доходів передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль зводиться до фіксації заробітної плати і цін на певному рівні (заморожування), або встановлення темпів їх зростання у певних межах.

Під впливом нових монетарних ідей більшість країн відмовляється від прямого втручання держави в ціни і заробітну плату. Вони спрямовують свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для функціонування законів ринку і стимулювання приватного підприємництва. Такі заходи включають проведення антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державних витрат на субсидії малорентабельним і слабоконкурентним підприємствам, введення гнучкої податкової політики, стимулювання підприємницької активності, зростання грошових заощаджень населення тощо. Усі ці заходи позитивно впливають на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці.

Крива Філіпса (Phillips curve) - графік залежності між середнім рівнем інфляції в країні і рівнем безробіття. Згідно з кривою Філіпса з ростом безробіття інфляція зменшується.

Крива Філіпса відома з 1958 р., коли економіст О.У Філіпс опублікував роботу «Зв'язок між безробіттям і темпом змін грошової заробітної плати у Сполученому Королівстві в переіод 1861-1957 рр.». Він показав зв'язок між рівнем безробіття і темпами росту середньої заробітної плати. Безробіття високе, коли заробітна платня зростає повільніше, і безробіття падає, коли заробітна платня зростає швидше. Високий рівень інфляціїї зазвичай супроводжується низьким рівнем безробіття і навпаки.

Кейнсіанці пояснюють одночасність появи більш високих темпів безробітя та інфляції зміщенням кривої Філіпса вправо або вгору, як наслідок шоку пропозиції (або цінових шоків). Повна зайнятість змушує ціни та заробітну плату до зростання; значне безробіття та незавантаженість потужностей спонукає їх до зниження. Рівень зайнятості - причина, рух цін та заробітної плати - наслідок. Але в залежності від того, як повна зайнятість викликає інфляцію, зовсім не слідує, що інфляція викликає повну зайнятість.