Соціальні відносини.
Спілкуючись з людьми в Україні. ви, звичайно, відразу виділите тих, хто вам симпатичний, приємний, і вам, ймовірно, захочеться висловити своє добре до них ставлення за допомогою компліменту.
Кірм того, комплімент допомагає встановити контакт, зміцнює і поліпшує відносини між людьми.
Особливої досконалості в мистецтві компліменту досягли французи, яких важають еталоном галантності і люб’язності в стосунках з оточуючими.
Існують величезні розходження в процесі висловлювання компліменту у спілкуванні людей. Компліменти певною мірою роблять в усіх країнах, але в різній формі і по-різному на них реагують.
Комплімент і знаки уваги. Отже, як робляться компліменти в українців і як вони на них реагують?
Частіше ними обмінюються жінки. Схвалюють нове вбрання, зачіску, прикраси: „Як вам личить ця блузка/костюм! Чудове намисто/обручка!”, тобто звертають увагу на зовнішній вигляд. Чоловіки в Україні, на жаль, не страждають надмірною галантністю і вимовляють компліменти рідше, ніж це хотілося б жінкам. Врахуйте це, і Ви можете таким простим способом завоювати прихильність і стати приємним співрозмовником.
На роботі компліменти роблять олин одному не тільки колеги, а й начальники своїм підлеглим, особливо жінкам.Він говориться з посмішкою, як би в жарт, щоб не збентежити їм того, кому він призначений. Ви взагалі помітите, що українці люблять жарт і широко ним користуються у всіх життєвих ситуаціях.
У чоловіків схвалювати зовнішній вигляд один одного прийнято менше – це звучить природно тільки в колі близьких друзів, особливо молодих. Предметом похвали в чоловіків частіше є інтелект, ділові якості, що виявляються в роботі. Тоді можливі компліменти типу: „Прекрасна ідея! Чудова доповідь! Прекрасний виступ! Молодець!” і т.п.
Дуже поширені похвали дітям, але не прямо їм. а скоріше їхнім батькам. Тому компліменти своїм дітям, їхнім здібностям, умінням, успіхам, красі вони сприймають з великим задоволенням. Фотографії ніколи не тримають на робочих столах.
Самих дітей хвалять рідше, хіба що маленьких. Деякі українці вважають, що часті похвали можуть зіпсувати дитину, особливо дівчинку, що „повинна думати про навчання, а не крутитися перед дзеркалом”, але з цього приводу є різні думки.
Гордість будь-якої інтелігентної родини в українців є книги (чи картини, що рідше). Тому, якщо Ви в гостях знайдете у своїх українських знайомих гарну бібліотеку, її можна похвалити, і такий комплімент буде з вдячністю прийнятий.
Як люди в Україні реагують на компліменти. Щодо того, в яких випадках говорити компліменти, то порада може бути тільки одна – краще робити їх більше, ніж менше; головне, щоб вони були щирими і досить елегантними за формою.
Більш складно і незвично для вас буде робити компліменти. Часто у відповідь на них Ви помітите внутрішню зніяковілість того, кому призначений комплімент. Дуже рідко можна почути просто „Дякую!” і побачити задоволення, переможну усмішку. Цій поведінці є своє пояснення: скромність та сором’язливість традиційно у слов’ян важалися чеснотами дівчат.
Що стосується компліменту самому собі, тут, напевно, найбільша відмінність між українцями й іноземцями. Зайва впевненість у собі, прагнення підкреслити свій високий авторитет, статус, свою компетентність, допустимі в суспільстві конкуренції, ринку, в Україні ніколи не вважалися якостями вихованої людини.
Майте на увазі, що говорять компліменти тільки знайомим людям. При спілкуванні з неблизькими людьми компліменти повинні бути максимально загальними і нейтральними, наприклад: „Ви дуже гарно виглядаєте!”.
У багатьох випадках комплімент виконує чисто етикетну функцію і висловлює тільки добре відношення і дружню симпатію (і нічого більше!). В українців прийнято, що ознаки уваги роблять в основному чоловіки.
Звертання. В Україні, як і в Росії, є два звертання: „ти” і „Ви”. Звертання на „ти” характерне для близьких людей: друзів, гарних знайомих і в родині.
Майте на увазі, що, як правило, при знайомстві й у розмові з незнайомою чи малознайомою людиною варто говорити „Ви”.
Українець може запропонувати Вам перейти на „ти”. Це говорить про те, що він вважає Вас досить близькою людиною (близькою за віком, соціальним станом чи своїм гарним знайомим і т.ін.).
Українець може не пропонувати Вам перейти на „ти2, але сам може почати використовувати цю форму в розмові з Вами. У цьому випадку Ви теж можете перейти на „ти”, якщо Ваш співрозмовник приблизно одного віку з Вами і приблизно одного соціального стану.
Майте на увазі, що за етикетом не можна говорити „ти” людині, що старша від Вас і/чи вища за соціальним станом.
Тому, навіть, якщо людина, що старша за Вас і/чи вища за соціальним станом, звертається до Вас на „ти”, Вам належить говорити їй „Ви”.
Майте на увазі, що в Україні прийнято звертатися до дітей на „ти”.
При знайомстві українці звичайно говорять, як до них звертатися (називають своє ім’я чи ім’я та по батькові).
У мові українців Ви можете почути звертання „дівчина”, „молода людина”, „добродії”, „жінка”, „чоловік”. Останнім часом в Україні часто вживається звертання „пан”, „пані”, запизичене з польської мови, але це звертання не отримало значного поширення. Щоб привернути увагу незнайомої людини ми радимо Вам використовувати вираз „Вибачте”, „Даруйте”, „Скажіть, будь ласка” і т.ін.
Українські чоловіки, вітаючись і прощаючись, звичайно потискують один одному руки. Українські жінки звичайно цього не роблять. При зустрічі чи прощанні жінки в Україні кивають одна одній головою. В особливих випадках можливий обмін поцілунками в щоку.
Майте на увазі, що за етикетом, прийнятим в Україні, жінка перша подає руку чоловіку, який повинен потиснути чи поцілувати її руку. Але. як правило, жінки цього не роблять.
Майте на увазі, що посмяшка в Україні не обов’язкова при зустрічі і/чи розставанні, тому не дивуйтеся, якщо у відповідь на вашу посмішку українці не будуть посміхатися. Відсутність посмішки не означає небажання спілкуватися з вами чи антипатію щодо вас.
Даючи номер свого домашнього телефону, українці, як правило, говорять, коли їм можна дзвонити. Ви можете самі уточнити час, запитавши: „Коли вам можна/краще дзвонити?” Часто на це питання в Україні відповідають: „У будь-який час”.
Майте на увазі, що телефонувати до 10 години ранку і після 10 години вечора можна тільки в тому випадку, якщо Ви зазделегідь домовилися про це.
При розмові в українців (чоловіків і жінок) прийнято дивитися в очі один одному, але не постійно. Якщо Ви взагалі не дивитесь в очі співрозмовника, то українець може вирішити, що Ви нещирі і щось приховуєте. Якщо ж Ви увесь час дивитесь в очі співрозмовнику, то це може бути сприйнято як агресія і бажання „підкорити” співрозмовника.
Під час розмови українці звичайно багато жестикулюють, при цьому жести досить широкі і плавні. У процесі спілкування припустимо робити жести убік співрозмовника і навіть доторкатися один до одного (до руки. до плеча).
Майте на увазі, не прийнято показувати пальцем на який-небудь об’єкт, особливо на людину. У розмові не можна використовувати жести, що позначають статевий акт, що не природно в українському спілкуванні, і те, що з ним пов’язане.
В Україні не прийнято голосно розмовляти в громадських місцях, наприклад, у транспорті, ресторані, музеї й особливо в церкві.
Якщо Ви вирішили купити що-небудь у магазині, то будьте готові до того, що продавець може бути неуважний до Вас і Вам доведеться просити його про допомогу і навіть залучати його увагу, використовуючи такі вирази, як, наприклад: „Будьте любязні”, „Будьте ласкаві”, „Можна Вас попросити”, „Вибачте”, „Даруйте” та ін.
В українців не прийнято брати із собою в ресторан маленьких дітей, особливо у вечірній час. В Україні в ресторанах, як правило, немає спеціального дитячого меню, немає спеціальних меблів для дітей, і діти, що прийшли до ресторану, звичайно сидять зі своїми батьками; не прийнято, щоб діти вільно ходили по залі.
Однак в Україні не прийнято знайомитися в громадських місцях: у транспорті, на вулиці і т. ін. Звичайно знайомства відбуваються в гостях, на дискотеках, у великих компаніях. У транспорті чи на вулиці звертання до незнайомої людини можливе тільки в тих випадках, коли потрібна нейтральна інформація: де знаходиться що-небудь, як пройти/проїхати куди-небудь, котра година і т. ін.
Транспорт. В Україні водії і пішоходи, на жаль, не дуже строго дотримуються правил дорожнього руху, тобто пішоходи переходять вулицю там, де вони вважають для себе це зручним, а не тільки по переходах. Водії можуть не звертати уваги на дорожні знаки і навіть їхати на червоне світло світлофора.
Якщо Ви користуєтеся громадським міським транспортом, то Вам варто мати на увазі деякі стереотипи поведінки українців.
Майте на увазі:
● люди в Україні можуть стояти дуже близько один до одного, навіть якщо у вагоні метро чи в салоні автобуса не дуже багато пасажирів;
● українці часто просять передати водію платню за проїзд;
● на зупинці, очікуючи автобуса, тролейбуса, трамвая, українці не стають у чергу і тому заходять у транспорт і виходять з нього не по черзі, а „усі відразу”, однак черга можлива на зупинці маршрутного таксі;
● українці входять у засоби транспорту і виходять через усі двері;
● прийнято запитувати тих, хто стоїть біля дверей, виходять вони на наступній зупинці чи ні;
● українці часто розмовляють у транспорті; при цьому можуть заговорити навіть з незнайомою людиною (наприклад, уточнюючи маршрут, довідуючись про дорогу, обговорюючи погоду і т.ін.);
● за правилами етикету, молоді люди повинні поступатися місцем у транспорті літнім.
Українці звичайно „ловлять” (зупиняють) машину, піднімаючи руку на рівні плеча.
Майте на увазі, що, перш ніж сісти в машину, українці домовляються про маршрут і про ціну (навіть з таксистами!). При цьому можна торгуватися (сперечатися про ціну).
Звичайно українці (особливо чоловіки) сідають на переднє сидіння, поруч з водієм, а не позаду.
Що дивує іноземців в Україні. Особливо цінують в Україні теплоту сімейних відносин, родинних вуз. Українці жахають розповіді про те, як на Заході чи в Америці діти, досягши повноліття, ідуть з родини, ведуть своє життя, майже не спілкуючись з батьками. Адже в Україні все навпаки: діти продовжують жити з батьками, закінчивши вищий навчальний заклад, і часто батьки утримують їх на власний кошт протягом багатьох років. Є навіть такий жарт: „От догодую дітей до пенсії, - говорить старий батько про своїх дорослих дітей, - а там нехай про них держава піклується”. Жарт невеселий, і він відбиває ті недалекі часи, коли молодь не мала можливості заробити власний кошт.
У маленьких містах, селах родинні зв’язки особливо сильні, старі часто живуть разом з дітьми, допомагають ростити їхніх дітей, онуків. Добре це чи погано – не нам судити. Це реальна дійсність, про існування якої не зайве знати, коли Ви приїздите в Україну.