X(t) - валовий суспільний продукт;

α (t) X (t) - вартість інвестицій у році t;

μ_j(t)- коефіцієнт фізичної структури інвестицій;

Σ γ_j μ_j(t) = γ(t) – середня трудомісткість продукції галузей народного господарства.

Тобто загальний приріст зайнятості складе:

(23)

Для визначення темпу приросту зайнятості P (t) необхідно розділити приріст зайнятості на зайнятість у рік t. У результаті цього вийде наступне рівняння:

, (24)

тобто темп приросту зайнятості дорівнює добутку частки інвестицій α (t) на відношення середньої трудомісткості інвестицій γ(t) до середньої трудомісткості всього суспільного продукту .

Для того щоб збільшити приріст зайнятості, необхідно або збільшити частку інвестиції, або збільшити середню трудомісткість продукції, тобто інвестувати кошти в ті галузі народного господарства, яким притаманна висока трудомісткість продукції.

Для планування політики інвестування необхідно визначити, що зростає швидше - зайнятість чи суспільний продукт. Для цього необхідно порівняти темпи приросту зайнятості та суспільного продукту. Для економіки, де існує безробіття, можна планувати структуру інвестицій двояко:

1) так, щоб отримати якомога більше зростання суспільного продукту, тобто щоб середня ефективність даної структури інвестицій була максимальна;

2) так, щоб зростання зайнятості було якомога більшим, тобто щоб середня трудомісткість даної структури інвестицій мала максимальне значення.

Таким чином, потрібно інвестувати в ті галузі економіки, де це дає максимальний приріст суспільного продукту, або в галузі, в яких інвестиції дають максимальний приріст зайнятості.

Однак вибір між цими двома напрямками планування може мати місце тільки тоді, коли план охоплює короткий проміжок часу. Якщо планування розраховане на тривалі періоди, то завжди доцільно вибрати такий план інвестування, який забезпечив би максимальне зростання суспільного продукту, що в кінцевому результаті призведе і до максимальної зайнятості (рис. 1).

Риc. 1. Зростання зайнятості при різних плани інвестування

Крива I на рис. 1 являє собою зростання зайнятості в тому випадку, коли план націлений на те, щоб уже в перші роки досягти максимальної зайнятості, а крива II відображає зростання зайнятості, коли план спрямований на забезпечення максимального приросту суспільного продукту.

Це пояснюється тим, що коли суспільний продукт зростає швидше, то валові інвестиції теж збільшуються швидше, і незважаючи на те, що їх середня трудомісткість менша, через деякий час приріст зайнятості збільшується в результаті великих інвестицій.

3. Валютна складова інвестиційно-інноваційної моделі зростання в Україні.

Високі темпи економічного розвитку в сучасному світі нерозривно пов’язані зі становленням інноваційної моделі економічного розвитку. Проте в Україні економічне піднесення спостерігається на тлі низького рівня розвитку інноваційної діяльності. Такий стан речей склався в результаті деформації усіх елементів інвестиційного механізму під впливом тривалого утримання заниженого курсу української валюти.

Лише за переходу до стратегії міцної національної валюти, валютний курс якої буде повільно зростати відповідно до темпів підвищення продуктивності праці та поліпшення стану соціально-економічних параметрів країни, виникає можливість активізувати джерела розвитку інвестиційно-інноваційної моделі. З цих причин пріоритети у валютно-курсовій політиці мають бути перенесені на використання валютного курсу як інструменту забезпечення привабливості національних фінансових активів, розвитку ефективної конкуренції та розширення попиту як рушійної сили і необхідної умови активізації інноваційної діяльності.

Водночас, в силу різноспрямованості дії валютного курсу як інструменту впливу на економічні процеси, необґрунтовані темпи його підвищення та відсутність підтримки з боку інших важелів державного регулювання можуть призвести до наслідків, прямо протилежних бажаним. З цих причин зміцнення української валюти останніх років, що підтримувало зростаючі обсяги банківського кредитування, активне залучення ресурсів із зарубіжних ринків капіталів і приплив іноземних інвестицій за недосконалих ринкових механізмів і державних важелів міжгалузевого перетоку капіталів супроводжувалося виникненням низки негативних тенденцій.

Для забезпечення позитивних результатів ревальвація має проводитися лише в контексті реалізації державної програми формування інноваційної моделі розвитку і бути тісно ув'язаною з заходами антиінфляційної, інвестиційної, промислової і зовнішньоторговельної політик. Темпи підвищення валютного курсу повинні визначатися на основі детального аналізу існуючих економічних умов та майбутніх перспектив.

В сучасному світі високі темпи економічного розвитку нерозривно пов’язані з інтенсифікацією інвестиційно-інноваційних процесів, що проявляються у невпинному зростанні частки високотехнологічного сегменту економіки та стають фундаментом для формування інноваційної моделі економічного розвитку. Проте в Україні економічне піднесення спостерігається на тлі структурних деформацій - домінування експортного сектора економіки та виробництва низько- та середньо технологічної продукції. Упродовж 1996-2006 рр. кількість підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, у промисловості зменшилася з 26 % до 10 % їх загальної кількості. За низьких кількісних показників якісні аспекти інноваційних процесів також не поліпшуються.

Для більшості підприємств одним з основних напрямів інноваційної діяльності лишається здійснення продуктових інновацій. Якщо у 2006 р. виробництво інноваційних видів продукції освоїло майже 60 % підприємств, то нові технологічні процеси, спрямовані на випуск нової продукції, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, зниження витрат на її виготовлення за рахунок раціонального використання сировини та матеріалів впроваджували лише 37 % підприємств. При цьому дослідження трансферу технологій в Україну на основі ліцензійних угод свідчить, що майже всі ліцензійні технології не належали до останніх осягнень у науково-технічній сфері і надходили в Україну в середньому з 10-річним запізненням. Така спрямованість інноваційної діяльності на розвиток продуктових інновацій за відтворення промислового виробництва на основі середніх і низьких технологій без життєво потрібної модернізації виробничого апарату не сприяє підвищенню продуктивності праці, закладає підґрунтя для девальвації української валюти та уповільнення загальноекономічної динаміки.

Значною мірою це пов’язано з викривленою структурою розподілу інвестицій, вузькістю внутрішнього попиту на інноваційну продукцію, нерозвиненістю механізмів ефективної конкуренції, що позбавляє українські підприємства стимулів до модернізації виробництва, а занижений курс української валюти не сприяє технологічному імпорту, необхідному для такого оновлення виробництва.

Так, в умовах активізації інвестиційної діяльності в Україні (темпи приросту інвестицій в основний капітал після зниження з 26 % у 2004 р. до 1,9 % у 2005 р. відновили високі значення і досягли 19 % у 2006 р. та 32,2 % у І півріччі 2007 р.) процеси капіталоутворення сконцентровані в експортному „ядрі” української економіки: металургія та оброблення металу, хімічна і нафтохімічна промисловість, добувна промисловість, оптова торгівля і посередництво, транспорт і зв’язок у сукупності зосередили 41,5 % інвестицій в основний капітал, 35,8 % банківських кредитів, 26,5 % іноземних інвестицій (табл. 1). Переважне спрямування інвестиційних ресурсів у експортоорієнтовані галузі засвідчує структура припливу іноземного капіталу, який спрямовувався переважно на підприємства харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, металургії та оброблення металу, хімічної та нафтохімічної промисловості і машинобудування. Подібна структура розподілу ресурсів спостерігалася на фондовому ринку: частка металургійних та паливно-енергетичних активів в загальному обсязі торгів акціями у 2006 р. перевищувала 50 %, а у галузевому розподілі торгівлі корпоративними облігаціями домінують харчова промисловість, машинобудування, фінанси, металургія, торгівля і транспорт. Концентрація фінансових ресурсів у експортному секторі посилює залежність процесів капіталізації від інвестиційних рішень керівництва експортних підприємств, які не завжди узгоджуються з потребами інноваційного розвитку.

В деформації усіх елементів інвестиційного механізму вагому роль відіграла різка девальвація гривні у 1998-1999 рр., та подальше зниження вартості української валюти у реальному виразі (за 2000-2004 рр. реальний курс гривні знизився на 14 %). В умовах складної макроекономічної ситуації та нерозвиненого інституційного середовища, переважно соціально-орієнтованого характеру бюджетної політики та капітально-ресурсних проблем банківської системи, орієнтації дисконтної політики на підтримання рівня валютного курсу, що не завжди відповідало потребам стимулювання економічної діяльності, недостатніх обсягів прямих іноземних інвестицій порівняно з іншими трансформаційними країнами самофінансування стало основною формою нагромадження в Україні (понад 60 %). Збільшити частку своїх коштів, яка спрямовується на інвестиції, підприємствам вдалось через збільшення обсягів прибутку завдяки дуже сприятливим кон’юнктурним умовам на світових ринках (високий попит та ціни на основну експортну продукцію – металургію та хімію). Загалом упродовж 2001-2006 років на частку підприємств експортних галузей – металургію і технологічно пов’язані з нею галузі – виробництво коксу, енергетика, добувна промисловість, нафтохімічну промисловість, а також транспорт і торгівлю у структурі консолідованого фінансового результату припадало понад 60%.

Сформована структура емісійного механізму також орієнтована на поліпшення фінансового становища підприємств експортерів – під впливом орієнтації валютно-курсової політики на підтримання прив’язки гривні до долара США шляхом викупу валютних надходжень до золотовалютних резервів закріпилася домінуюча роль валютних інтервенцій у механізмі базового розподілу грошей – протягом 2001-2005 рр. внесок сальдо валютних інтервенцій Нацбанку України у формування грошової пропозиції складав 80 %. І, хоча у 2006 р. цей внесок дещо зменшився, очікується, що у 2007 р. валютні інтервенції збережуть свою роль основного каналу формування пропозиції грошей. Отже, впливаючи на процес формування пропозиції грошей, експортні підприємства водночас отримують значну частину емісійного доходу. Структура первинного перерозподілу приросту фінансових ресурсів визначальним чином впливає на перебіг інвестиційно-інноваційної діяльності – якщо перинні власники коштів за характером своїх інтересів або з інших причин далекі від потенційних джерел інновацій, то навіть за ефективного механізму мультиплікації та перерозподілу ринкових сил інноваційні фірми не зможуть набути необхідних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів.

Не сприяють оптимізації інвестиційного процесу висока невизначеність і валютні ризики, характерні для української економіки, що гальмує розвиток фінансування довгострокових інвестиційних проектів, визначає приплив іноземних інвестицій у високоприбуткові сфери діяльності (насамперед, фінансову діяльність і торгівлю). Проблеми передбачення майбутніх показників інфляції та валютного курсу утруднюють розрахунок вартості нових капітальних продуктів та прогнозування майбутнього рівня прибутковості як ключового фактору прийняття інвестиційних рішень. За розрахунками західних фахівців, за збільшення мінливості валютного курсу на 1 стандартне відхилення втрачається 1,3 в.п. річних темпів приросту ВВП. Відтак можливо стверджувати, що у падінні темпів приросту ВВП України з 12,1 % у 2004 р. до 2,6 % у 2005 р. та валового накопичення капіталу з 10,3 % до “мінус” 0,3 % суттєву роль відіграло різке зміцнення гривні, що викликало підвищення мінливості її валютного курсу з 0,16 до 2,16, або на 2,0 в.п.

Відтак в умовах спрямованості валютної політики на підтримання заниженого валютного курсу гривні в Україні сформувалася і продовжує відтворюватися викривлена структура інвестиційного процесу, що не дозволяє в повній мірі забезпечити фінансовими ресурсами інноваційні види діяльності. Незважаючи на активізацію інвестиційних процесів в умовах інтенсивної ремонетизації української економіки (показник монетизації зріс з 19 % у 2000 р. до 43 % на 1 червня 2007 року), припливу іноземних інвестицій, зростання банківських кредитів та потужного нарощування оборотів фондового ринку, їх структура не відповідає потребам формування інноваційної моделі економіки, посилює вразливість інвестиційного процесу в країні з боку зовнішньої кон’юнктури.

Активізувати формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку дозволить перехід до політики гнучкого курсоутворення та орієнтація на підтримання виважених темпів ревальвації гривні завдяки:

- антиінфляційному ефекту та зниженню рівня доларизації економіки, забезпеченню оптимальних значень реальної процентної ставки як визначального фактора розвитку інвестиційного проектування і довгострокового кредитування;

- посиленню нецінових чинників конкурентної боротьби, що підвищує мотивацію суб’єктів економічної діяльності до технологічного оновлення виробництва на основі інновацій та переходу до вищих стандартів якості продукції;

- здешевленню інвестиційного імпорту та підвищенню віддачі від інвестицій, посиленню капіталізації національних заощаджень і зменшенню їх відпливу за кордон;

- зростанню реальних доходів, що веде до ускладнення якісних і кількісних характеристик попиту, а отже – стимулює розвиток здатності фірм до пошуку і впровадження нових форм виробництва та просування товарів на ринок;

- підвищенню привабливості національних цінних паперів для іноземних інвесторів та інтенсифікації розвитку фондового ринку, який дозволяє ефективніше вирішувати проблему раціонального розподілу фінансових ресурсів за рахунок дії ринкових механізмів спрямування тієї чи іншої кількості капіталу в певну галузь.

Так, зміцнення національних грошових одиниць за переходу до нової моделі інвестування, заснованої на використанні залучених ресурсів, відіграло ключову роль в активізації інвестиційно-інноваційного розвитку країн успішного реформування Центральної і Східної Європи. Практично в усіх країнах цього регіону спостерігався високий рівень кореляції між темпами зміцнення реального обмінного курсу національних валют та зростанням капіталізації фондового ринку, розвитком банківського кредитування.

На підставі вищевикладеного можна дійти висновку, що довгостроковою метою валютно-курсової політики як складової інвестиційно-інноваційної моделі розвитку має стати підвищення вартості національної валюти як потужний інструмент розширення фінансових можливостей капіталізації, активізації ефективної конкуренції, посилення стимулів до інвестиційно-інноваційної діяльності; заохочення попиту суб’єктів національної економіки на інноваційну продукцію.

У середньостроковому періоді основним завданням валютно-курсової політики слід визнати створення умов для безпечного переходу до гнучкого валютного курсоутворення. Також необхідно акцентувати увагу на першочерговій необхідності визначення безпечних темпів ревальвації за тісної координації її з застосуванням інших інструментів державного стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів, передусім, грошово-кредитними і бюджетно-фіскальними. В протилежному випадку позитивні наслідки ревальвації будуть нівельовані її негативними ефектами, що лише посилить наявні дисбаланси у вітчизняній економіці.

Так, в Україні ревальваційні процеси суттєво підтримали нарощування банківського кредитування, активне залучення ресурсів із зарубіжних ринків капіталів і приплив іноземних інвестицій. Проте за збереження деформованої структури розподілу інвестицій, недосконалих ринкових механізмів міжгалузевого перетоку капіталів, соціальної орієнтованості бюджетних видатків, спрямованості дисконтної політики на підтримання визначного рівня валютного курсу, зазначені позитивні процеси супроводжувалися виникненням низки негативних тенденцій, а саме:

- посилилася фінансова доларизація та дисбаланси у терміновій та валютній структурі банківського кредитування (якщо в 2003 р. темпи приросту кредитів у національній та іноземній валютах були приблизно однаковими, то упродовж 2004-І півр. 2007 рр. валютні кредити зростали прискореними темпами, а їхня частка досягла 51,2 % загального обсягу кредитного портфелю банків;

- зросла частка споживчих кредитів, деномінованих в іноземній валюті, що стимулює приплив споживчого імпорту, загрожує стійкості банківської системи та містить ризики розгортання валютної кризи;

- за суттєвого зростання валового зовнішнього боргу України (за 2006 р. він виріс на 37 % до 54,3 млрд дол. США або на 52 % від ВВП) істотно погіршилася його структура: коефіцієнт співвідношення коротко- та довгострокового зовнішнього боргу зріс на 0,7 п.п.);

- великі обсяги валютних надходжень на валютний ринок України ускладнювали завдання НБУ не допустити пришвидшення темпів інфляції та стримати темпи ревальвації гривні.

Іншими словами, ревальвація гривні останніх років дозволила поліпшити кількісні характеристики інвестиційних процесів, проте істотно не вплинула їх якісні структурні аспекти – потужний потік іноземних ресурсів рухався по вже сформованих в українській економіці інвестиційних схемах, обминаючи середньо- і високотехнологічний сектор економіки. Пригнічений стан високо- і середньотехнологічних галузей, динамічний розвиток яких є ключовим фактором підвищення продуктивності праці та зростання вартості національної валюти, поступово підриває економічні основи політики ревальвації валюти. За збереження такої структури інвестицій та інноваційної діяльності подальше підвищення валютного курсу гривні суперечитиме завданню стимулювання інноваційної діяльності і зумовлюватиме накопичення потенціалу структурних, монетарних і фіскальних дисбалансів.

Таким чином, для забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку ревальвація має проводитися лише в контексті реалізації державної програми формування інноваційної моделі розвитку і бути тісно пов'язаною з заходами антиінфляційної, інвестиційної, промислової і зовнішньоторговельної політик. Одним із основних умов її ефективної реалізації має стати створення дієвих механізмів розподілу фінансових ресурсів, у тому числі, формування механізмів державної підтримки інноваційних проектів, спрямування іноземних інвестицій у пріоритетні сфери економічної діяльності, стимулювання розвитку фондового ринку, насамперед, сектору корпоративних цінних паперів, заохочення банків до активнішого кредитування реального сектору економіки.

Темпи підвищення валютного курсу мають визначатися на основі детального аналізу існуючих економічних умов (продуктивності праці, стану платіжного балансу, перебігу позитивних структурних зрушень, рівня якості і конкурентоспроможності вітчизняної продукції, зовнішньої кон’юнктури) та перспектив майбутнього розвитку. Тільки в цьому випадку зміни валютного курсу будуть економічно обґрунтованими, а економіка встигатиме пристосуватися до нових цінових умов без шокового впливу на процеси капіталізації та поширення інновацій. Проте за відсутності реальних зрушень на мікро – та макрорівнях, що підтримуватимуть процеси підвищення вартості валюти, зростання її курсу буде позбавлено економічної основи, а його вплив на інноваційні процеси може набути характеру, протилежного бажаному.

На поточному етапі зусилля слід сконцентрувати на розробці, з одного боку, механізмів, які дозволять підтримувати виважені темпи підвищення курсу гривні без руйнації ринкових механізмів курсоутворення; з другого – заходів, які компенсуватимуть послаблення цінової конкурентоспроможності суб’єктів господарювання і підвищуватимуть їхню стійкість до курсових коливань. В цьому контексті невідкладними завданнями слід визнати:

- удосконалення тактики проведення валютних інтервенцій для уникнення суперечності між цілями грошово-кредитної і валютної політик;

- стимулювання інституційного розвитку валютного ринку в частині становлення його строкового сегменту й професійних учасників ринку, удосконалення державного нагляду за його функціонуванням;

- визначення принципів безпечної лібералізації руху капіталів за збереження селективного валютного контролю щодо обсягів і структури тих короткострокових іноземних капіталів, які мають боргову природу;

- розбудову системи пруденційного нагляду і контролю за діяльністю суб’єктів валютних відносин як реальної альтернативи чинного валютного контролю і регулювання;

- удосконалення процесу комунікації НБУ з метою підвищення довіри до національної валюти, зменшення інфляційних очкувань і валютних ризиків;

- активніший розвиток технологій й інструментів страхування від валютних ризиків, які дозволять послабити їх негативний вплив на обсяги інвестицій і виробництва в країні, зменшити вірогідність фінансових втрат суб’єктів господарювання при реалізації довгострокових науково-інвестиційних проектів із залученням іноземних партнерів;

- доповнення заходів, що стимулюють залучення прямих інвестицій, чітким визначенням порядку репатріації прибутків та розробкою важелів заохочення іноземних інвесторів до їх реінвестування;

- вивчення можливості фіксації валютного курсу при здійсненні іноземних інвестицій до пріоритетних галузей та сфер економічної діяльності, при наданні експортних та імпортних кредитів тощо, спеціальною угодою між інвестором та державою з метою мінімізації валютних ризиків інвестування та кредитування;

- розробку системи державних гарантій експортно-імпортного кредитування, полегшення доступу до імпортних складових експортного виробництва; активізація діяльності органів державної влади та дипломатичного корпусу щодо просування вітчизняних товарів на ринк

Висновки. Отже, економічний розвиток промислового виробництва, з сучасної наукової точки зори, є інноваційним процесом, пов’язаним з упровадженням у сферу її функціонування різного роду нововведень. Цей процес можна виміряти, крім того, сьогодні маємо методичний інструментарій, що дає змогу визначити характер економічного розвитку. При цьому прогрес у розвитку виробничої системи пов’язаний зі зміцненням її сталості щодо зовнішніх впливів. З огляду на це можна дійти висновку: інноваційний розвиток має відбуватися у такий спосіб, щоб не порушилася її сталість, адже насамперед він порушує стабільність співвідношення окремих елементів системи.

Позитивний вплив інновацій на рівень конкурентоспроможності економіки країни проявляється в зростанні продуктивності праці та доданої вартості, структурному оновленні економіки, збільшенні питомої ваги високотехнологічних, наукоємних галузей у структурі виробництва та експорту, підвищенні якості продукції, і, як наслідок, - в розширенні ринків збуту. Досить актуальними для України як на науковому рівні, так і на прикладному, є проблеми формування ефективного механізму державної підтримки інноваційної діяльності, диверсифікації джерел фінансування наукових досліджень, розбудови сучасної інноваційної інфраструктури, забезпечення системності та ефективності інноваційних процесів.

На сьогодні інноваційна діяльність – невід’ємна частина ефективного функціонування економіки. Вона сприяє економічному зростанню, а інновації є результативною характеристикою добробуту країни в цілому.

Список літератури

1. Закон України “Про внесення змін до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 24.12.2002 р. №349-ІV // Баланс. - 2003. - №6. - С. 38-42.

2. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід: Монографія. - К.: Вікторія, 2004. - С. 104-131.

3. Ілляшенко С.М. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія. Суми., ВТД “Університетська книга”, 2004. - 518-527с.

4. Кузьмін О.Є., Князь С.В., ін. Інвестиційна та інноваційна діяльність: Монографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 233 с.

5. Статистичний щорічник України за 2004 рр. / За ред. Осауленка О.Г. - К.: Техніка, 2004. - С. 348-355.

6. Стародубська М. Ефективність соціальних проектів потрібно виміряти // Новий маркетинг. - 2006. - №8. - С. 36-42. 

7. “Математичиские модели трансформационной экономики: учебное пособие” – Клебанова Т.С., Раевная Е.В., Стриженко К.А. и другие. Харьковский национальной экономический институт,2-е узд. – Харьков: ИД “ИНЖЕК”, 2006, - 279с.