23 Трудовий договір

ідповідно до ч. 3 ст.21 Кодексу про працю України (далі КзпПУ), особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії ,права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Від контрактів слід відрізняти письмові трудові договори, хоча б вони і передбачали права, обов'язки і навіть відповідальність сторін. Зокрема не поширюється правовий режим контракту на укладений письмовий трудовий договір із працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таємницею. Не підпадають під дію ч.3 ст. 21 КзпПУ також угоди між адміністрацією вищого навчального закладу та особами, що навчаються за рахунок державних коштів, згідно яких ці особи зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі економіки не менше 3 років.

Сьогодні контракти можуть укладатися з такими працівниками:

1). з керівниками підприємств (ч.4 ст. 65 Господарського кодексу України). Ця посада може мати різну назву — директор, генеральний директор, керуючий, начальник, голова правління і т.д. Керівник підприємства — це та посадова особа підприємства, яка відповідно до статуту підприємства має повноваження, зазначені в ч.5 ст. 65 Господарського кодексу України;

2). з керівниками установ і організацій, що є в загальнодержавній власності і не належать до категорії підприємств (ст.ст. 2 та 4 Декрету Кабінету Міністрів “Про управління майном, що є в загальнодержавній власності”);

3). з науково-педагогічними та педагогічними працівниками дошкільних, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, що потребують соціальної допомоги і реабілітації, закладів позашкільної освіти, професійно-технічних закладів освіти, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти (ст. 54 Закону України “Про освіту”);

4). з найманими працівниками товарної біржі (ст. 12 Закону України “Про товарну біржу”);

5). з найманими працівниками колективного сільськогосподарського підприємства (ст. 19 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”);

6). з найманими працівниками фермерського господарства (ст. 22 Закону України “Про фермерське господарство”);

7). з науковими працівниками у наукових установах після виходу на пенсію за строковим трудовим контрактом (ЗУ “Про наукову і науково-технічну діяльність)

8). з помічниками адвокатів (ЗУ “Про адвокатуру”); та ін.

Якщо чинним законодавством не передбачена можливість укладення контракту, власник і працівник не вправі укласти контракт, хоча б він і укладався за повної згоди сторін і відсутності будь-якого тиску з боку власника.

30

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

• поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

• організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

• оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

• зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

• мотивація й оплата праці.

33

Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно розуміти як

сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий

розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або

уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у

праці.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом складається з

правової регламентації прав та обов'язків учасників трудового процесу,

стимулювання сумлінної праці. Надзвичайно важливе місце в забезпеченні дисципліни праці належить

оцінці праці. За результатами позитивної оцінки до працівника може

застосовуватися заохочення. У правових нормах різного рівня (від

централізованих до локальних) встановлена система стимулювання праці:

види заохочень, підстави для заохочення і порядок їх застосування. ід методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені

законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами

трудового договору своїх обов'язків.

Традиційно вважалося, що існують два методи забезпечення трудової

дисципліни: заохочення і примус. Однак в умовах ринкових відносин

особливого значення набувають економічні та організаційні методи

забезпечення дисципліни праці.

Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих за

допомогою відновлення почуття господаря, власника.

Велике стимулююче значення тут мало прийняття законів "Про власність",

"Про підприємництво", якими була проголошена рівноправність всіх форм

власності, господарська самостійність підприємництва, широкі права

підприємств в оплаті й стимулюванні праці, використанні прибутку.

Особливе значення мала приватизація майна державних підприємств, основою

якої стали Закони України "Про приватизацію майна державних підприємств"

та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу

приватизацію)", в результаті якої працівники підприємств отримали

переважне право на одержання акцій власних підприємств, стали працюючими

співвласниками, що підвищило їх самостійність у вирішенні виробничих

питань, створило умови для справжньої зацікавленості у результатах

роботи та розподілі прибутку.

34

Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою. норми праці - норми виробітку, обслуговування, часу, чисельність - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технологій.

Запровадження і заміна норм проводиться власником за погодженням з профкомом. Про введення нових норм власник зобов'язаний повідомити працівників не пізніше ніж за один місяць. Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до перегляду їх у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані. При відрядній системі оплати праці визначаються розцінки виходячи з встановлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку.

У законодавстві передбачений механізм захисту інтересів раціоналізаторів і винахідників. За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили заміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом 6 місяців від дати початку їх впровадження. За іншими працівниками, які допомагали авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, зберігаються попередні розцінки протягом 3 місяців