2. Сутність інновацій та інноваційного потенціалу

Термін інновації вперше використав відомий австрійський економіст Йозеф Шумпетер, у своїй праці «Теорія економічного розвитку» (1911 р.).

Innovation (англ.) – утворено з двох слів – латинського «новація» (новизна, нововведення) і англійського префікса «ін», що означає «в», «введення». Тому, у перекладі з англійського «інновація» означає: введення нового, відновлення.

Інновації розглядаються з різних точок зору: у зв'язку з технологіями, комерцією, соціальними системами, економічним розвитком і формуванням політики. Відповідно, в науковій літературі існує широкий спектр підходів до концептуалізації інновацій.

В табл. 1 наведені деякі з цих підходів:

Таблиця 1

Закон України «Про інноваційну діяльність» N 40-IV від 04.07.2002 року	Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;
Дідківська Л. І., Головко Л. С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 214 с.	Інновація – це нововведення у будь-якій сфері людської діяльності завдяки впровадженню результатів науково-технічного прогресу, технологічного оновлення та вдосконалення управління й організації виробничих процесів.
Петрович Й. М., Кіт А. Ф. та ін. Економіка підприємства: Підручник /За заг. ред. Й. М. Петровича. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – 580 с.	Інновації – це процес постійного оновлення в усіх сферах діяльності підприємства, Інновації включають в себе не лише технічні й технологічні розробки, але й усі зміни, що сприяють поліпшенню діяльності підприємства (нові товари, нові послуги, нові сприятливі умови для клієнтів і т. д.)
Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. Учебник, 4-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.	Інновація – кінцевий результат впровадження нововведення з ціллю зміни об’єкту управління та отримання економічного, соціального, екологічного, науково технічного або іншого виду ефекту.
Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О. І. Амоша, В. П. Антонюк, А. І. Землянкін та ін. /НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2007. - 328 с.	Інновація – винахід, який далі стає ядром підприємницької ідеї.
Павленко І. А. Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України: Монографія. – К.: КНЕУ, 2007. – 248 с.	Інновація – це об’єктивна економічна категорія теорії інноваційного підприємництва, яка характеризує якісну зміну продуктивних сил і виробничих відносин на основі впровадження прогресивних досягнень науки, техніки, технології, що забезпечують економію витрат, підвищення продуктивності праці, удосконалення організаційно правового механізму економічної діяльності, кращу якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів, робіт і послуг.

Якщо узагальнити результати табл. 1, то можна визначити, що інновація – це: процес створення нових і якісне оновлення вже створених товарів, послуг, технології, методів управління та організації виробничого процесу, підготовки кадрів, які якісно впливають на процес виробництва, суспільний добробут та на навколишнє середовище.

Інноваційна активність країни складається з інноваційної активності окремих підприємств. Впровадження інновацій значною мірою залежить від того наскільки вітчизняні підприємства готові це робити. Сучасний стан та негативні тенденції, що склалися у сфері інноваційної діяльності підприємств є наслідком розриву зв’язків між країнами колишнього СРСР, закриттям науково-дослідних інститутів, слабким фінансуванням або відсутністю фінансуванням науково-дослідних розробок з боку держави.

Інноваційні процеси конкретизуються на просторовому рівні у вигляді нових форм виробництва: регіонів високого науково-технічного розвитку, технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів. Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.

Під технологічним парком розуміють науково-виробничий комплекс, до якого входить дослідний центр і компактна виробнича зона, що прилягає до нього, де на орендних чи інших умовах розташовані малі наукоємні фірми, які виконують завдання зі створення та впровадження нових розробок, виготовлення сучасного обладнання та приладів. На початок 2005 року в Україні було зареєстровано вісім технопарків, з яких працювали – 4.

Під бізнес-інкубатором розуміють інноваційну структуру, головним завданням якої є створення локального сприятливого для діяльності малих ризикових фірм підприємницького середовища. В Україні бізнес-інкубаторів близько 50. Як правило, виникають при реалізації програм зарубіжної технічної допомоги Україні або як реакція на власні потреби підприємницьких виробничих мереж.

Таким чином, пріоритетні напрями розвитку підприємницького сектора в Україні полягають у залученні передового світового досвіду в розбудові нових видів відносин та форм організації в його середовищі та підприємницьких виробничих мереж різного виду. Загалом розвиток інноваційної діяльності в Україні вирізняється слабкою мірою розвитку — понад 80% промислових підприємств не виконували жодної інноваційної роботи. На його заваді стоять незначна увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, брак коштів, дуже низька інвестиційна привабливість більшості промислових об'єктів, особливо для іноземних інвесторів.

Рис. 4. Питома вага інноваційно активних підприємств за регіонами України, %

Інноваційні процеси — створення і впровадження нової техніки, технології, розробка нових матеріалів, розвиток нових галузей, виробництв і тому подібне.

Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій. Він складається з таких взаємообумовлених стадій:

1. виникнення ідеї;

1. розробки;

2. дослідне виробництво;

3. споживання комерційного виробництва.

Залежно від ролі держави в науково-технічній і інноваційній сфері виділяють дві основні моделі інноваційного розвитку: індустріальну (перевага віддається ринковим регуляторам при пасивній ролі держави) і постіндустріальну (висока активність держави — система цілеспрямованих, випереджаючих заходів).

У загальному вигляді інноваційний процес вважають способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює:

1. невиробничу сферу;

1. сферу матеріального виробництва;

2. сферу експлуатації.

Інноваційні процеси більшою мірою чим інші елементи НТП пов'язані з ринковими відносинами.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

1. простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

1. простий міжорганізаційний (товарна форма);

2. розширений, який проходить в дві фази:

• створення і розповсюдження нововведення;

• дифузія нововведення.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. передбачено, що інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень НТП у виробництво і соціальну сферу.

Видами інноваційної діяльності є:

1. випуск і розповсюдження принципово нового вигляду техніки і технології;

1. прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

2. реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалим терміном окупності;

3. фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін в стані продуктивних сил;

4. розробка і впровадження нової ресурсосберегающей технології, яка призначена для поліпшення соціального і екологічного стану суспільства.

Об'єктами інноваційної діяльності є розробка і впровадження нововведень в області техніки, технології, економіки, організації і управління.

Суб'єктами інноваційної діяльності є:

1. юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми і форми власності;

1. громадяни України;

2. держава;

3. іноземні організації і громадяни, які беруть участь в інноваційній діяльності.

Критерієм ефективності реалізації інноваційної політики є зниження суспільних витрат на одиницю кінцевої продукції. Державне регулювання інноваційного процесу є одним з умов розвитку економіки.

Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (синтез) науково-технічної і інвестиційної політики.

Державна інноваційна політика — це комплекс економічних, організаційно-правових і інших заходів держави, направлених на впровадження результатів НТП у виробництво, стимулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Метою державної інноваційної політики є забезпечення науково-технічного розвитку країни, впровадження нововведень з метою формування сучасного конкурентоздатного національного виробництва.

Цілі інноваційної політики Української держави:

— орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, машин, матеріалів, постійне оновлення і модернізація виробництва;

— забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення і ефективного використання науково-технічного потенціалу;

— забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

— синхронізація інвестиційних і інноваційних циклів;

— формування умов, при яких впровадження НТП і інновацій було б життєво необхідним для виробників;

— прискорення процесу формування ринку науково-технічної продукції і підвищення ринкового попиту на науково технологічні досягнення.

Форми державної підтримки інноваційної діяльності:

- залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

- розробка і реалізація програм формування національних інноваційних "центрів технологічного зростання";

- адресне фінансування інноваційної діяльності;

- інституційне стимулювання інноваційних процесів

Науково-технічний рівень країни визначається на основі інноваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни — це здатність фундаментальної і прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу (β) можна виразити за допомогою відношення

β = V/N

де β — інтенсивність освоєння створених зразків;

N і V — відповідно число створених і освоєних зразків нової продукції.

Показник β характеризує рівень інноваційних процесів і інноваційної діяльності в країні.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво.

У країнах з розвиненою ринковою економікою інноваційною діяльністю займається 70—80% підприємств, в Україні цей показник останніми роками складає всього лише 15—20%.

Можливість реалізації науково-технічного і інноваційного потенціалів країни залежить від ефективності науково-технічної і інноваційної політики держави.

Визначальними факторами сучасного зростання реальної економіки залишаються екстенсивними. Економічне зростання 2002-2007 років не пов'язане з підвищенням конкурентоспроможності через поліпшення технологічного рівня. Воно обумовлене прискоренням темпів зростання українського експорту через сприятливу кон'юнктуру зовнішнього ринку.