2.4. Гуманізація праці

В середині XX ст. активно зросла значимість праці та роль лю­дини як агента трудової діяльності, й в усьому світі з початку 70-х років все більше утверджується ідея гуманізації економіки, зміст котрої зводиться до того, що у взаємодії матеріальних та людських ресурсів акцент зміщується в бік людини. Ця тенденція зумовлена підвищенням потреб людей у результатах праці та в самій праці, підвищенням ролі висококваліфікованого працівни­ка у виробництві, зростанням вимог різноманітних видів діяльності по особистих якостей та здібностей людини.

Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяль­ності та життя людей, вирішення багатьох проблем у цій сфері, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-техні­чних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає все масштабніший перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва, котрі є і результатом НТР, і передумовою реалізації та розвитку її досягнень.

Відчуваючи потребу у всебічній гуманізації праці, розвинуті країни докладають значних зусиль для поліпшення умов праці, розвитку загальної та професійної освіти, охорони здоров'я, фізич­ної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоя­кісними побутовими послугами тощо. Перехід до нового, орієнто­ваного на гуманістичні цінності стану суспільства можливий лише за відмови від залишкового принципу фінансування соціальної сфе­ри, надання їй пріоритету.

Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв'язання котрої передбачає використання соціаль­но-економічних, матеріально-технічних та організаційно-еконо­мічних чинників. Основою є зміна змісту та умов праці, котра по­в'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забез­печується законодавчими актами, спеціальними галузевими та ре­гіональними програмами, колективними договорами підприємств. Гуманізація праці має на меті сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробниц­тва до людини, широкій участі працівників у процесах управлін­ня та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

Гострого характеру набула проблема узгодження матеріально-речового та особистісного чинників у сучасних умовах, оскільки застосування нових машин і механізмів висуває нові високі вимо­ги до можливостей та здібностей людини. Виникає необхідність Узгодження вимог людини до техніки та її функціонування і на­впаки (з обов'язковим урахуванням того, що саме техніка має слу­жити людині, полегшувати умови її праці й розвитку, створювати Умови безпеки функціонування).

Поряд з економічною діяльністю людини загострюється увага до питань її духовної сфери діяльності та розвитку, зростання осві­ченості населення, покращення соціальних умов життя, розвитку сфери культури, підвищення зацікавленості працівника у розвит­ку та вдосконаленні виробництва тощо.

Сучасні умови існування людства викликають занепокоєння че­рез стан довкілля, внаслідок чого великого значення набуває саме аспект гуманізації праці та життя людини. В рамках вирішення цієї проблеми необхідними є розробка екологічного законодавства, стимулювання використання безвідходних та ресурсозберігаючих технологій, застосування економічних санкцій за забруднення на­вколишнього середовища тощо.

Класична програма гуманізації праці складається з таких ос­новних елементів.

• Збагачення змістовності праці, коли здійснюється суміщен­ня функцій працівників основного і допоміжного виробництв, кон­тролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції, групуються кілька різнорідних операцій тощо.

• Розвиток колективних форм організації праці.

• Демократизація управління.

• Широке залучення працівників до управління виробництвом.

• Покращення умов праці.

• Раціоналізація режимів праці та відпочинку.

Розглянемо основні з цих елементів програми гуманізації праці та виробництва. Сучасні науковці у сфері менеджменту до­ходять висновку про необхідність широкого залучення до управ­ління таких працівників, котрі спроможні самостійно приймати рішення з різноманітних питань виробничого життя. Високорозвинені країни широко застосовують різні форми залучення праців­ників до управління: участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні дільниці чи цеху; створення робітничих рад спільних комітетах робітників та управлінців; участь праців­ників у прибутках; залучення представників працівників до рад директорів корпорацій.

Сучасні форми участі працівників в управлінні склалися на ос­нові довготривалого протиборства праці й капіталу, цей процес три­ває і нині. Так, працівники продовжують боротьбу за паритетне лредставництво в органах управління, за розширення кола питань у колективному договорі та прав профспілок щодо управління ви­робництвом, за розширення прав і сфери дії органів робітничого представництва. Працівники також вимагають права на повнішу інформацію, права на дії, що перешкоджають здійсненню рішень, з котрими працівники не погоджуються.

Ще одним елементом гуманізації сучасного виробництва та праці є перехід від індивідуальних до колективних або групових форм організації праці. На практиці цей процес відбувається як спільне вирішення часткових завдань, здійснення виробничого процесу в цілому, виконання наскрізних робіт у процесі нововве­день. В рамках переходу до колективних форм організації праці відбувається ряд позитивних зрушень, до котрих можна віднести акумулювання значних обсягів знань членами робочих груп, кра­ще розуміння проблем, розробку альтернатив у процесі підготов­ки та прийняття управлінських рішень, досягнення узгоджених дій, ефективної взаємодії та колективної відповідальності учас­ників спільної праці.

Особлива увага в організації колективної роботи надається так званим "гурткам якості", котрі є формою спільного пошуку шляхів вирішення виробничих проблем безпосередніми виконавцями. В рамках участі працівників у "гуртках якості" відбувається пошук резервів раціоналізації праці, покращання якості продукції (спря­мованими не на виявлення та виправлення неякісної продукції, а на попередження виникнення браку протягом усього технологіч­ного ланцюга), зниження витрат виробництва, поліпшення умов праці. Ця форма спільної праці надає працівникам можливості са­мовираження, відчуття причетності до справ фірми, почуття відпо­відальності за престиж продукції, а також сприяє проявам твор­чості працівників у процесі трудової діяльності.

Щодо раціоналізації праці, то тут відбувається вдосконалення самого процесу праці, розширення горизонтального та вертикаль­ного набору обов'язків, виробнича ротація, застосування систем зв язку, персональних комп'ютерів, підключених до єдиних інфор­маційних центрів, налагоджуються нові зв'язки між працівниками в процесі праці, змінюються власне форми та методи організації праці.

Найуспішніші компанії в процесі раціоналізації праці сприяють розвитку у працівників почуття причетності до спільної справи, виявам творчості в роботі, самостійності, створенню сприятливого клімату в колективі, атмосфери довіри та доброзичливості тощо. До нетрадиційних, але досить поширених останнім часом методів раціоналізації праці можна віднести нововведення в органі­зації робочого часу: змінний графік робочого часу, різні графіки робочого тижня, неповний робочий тиждень.

РЕЗЮМЕ

Праця — це свідома цілеспрямована створююча діяльність; при­кладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духов­них потреб; це процес перетворення ресурсів природи в цінності й блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних), так і внутрішніх спо­нукань; це вияв людської особистості. Праця включає в себе, окрім традиційних видів людської діяльності, також творчі, новаційні її види, зокрема підприємництво. Процес праці містить такі обов'яз­кові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), пред­мети праці, засоби праці, технологію діяльності, організацію праці. Праця — основа економічного зростання, добробуту населення, роз­витку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства проявляєть­ся в багатьох різноманітних її функціях.

Праця за своїм змістом є матеріальним процесом взаємодії лю­дини і природи, а за характером — суспільним процесом, який ви­ражає взаємовідносини людей в ході їхньої спільної діяльності. Праця в кожному конкретному випадку набуває певної форми організації та відображає соціально-економічні особливості найсут­тєвіших ознак трудових відносин. Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці, класифікація яких здійснюється за різними ознаками.

Під впливом науково-технічного прогресу та інших кардиналь­них змін соціально-економічного життя відбувається еволюція праці як чинника виробництва. Технічний прогрес передбачає ви­тіснення людини з безпосереднього процесу виробництва, перехіД переважно від фізичної до розумової праці. Зростання складності праці вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку широкого спектра особистих та діло­вих якостей. Відбувається соціалізація трудових відносин, розви­ваються нові форми зайнятості, змінюється характер праці.

Гуманізація праці означає зміну змісту та умов праці, котра по­в'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Гуманізація праці має на меті спри­яти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матері­ально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі пра­цівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

Доклади:

Вплив НТП на суспільство.

Класифікація праці

Приклади гуманізації праці.

Праця у сучасному суспільстві

Науки, що вивчають працю