Коментар

Про Марусю Чурай, дівчину з легенди, розповідається і в народних переказах, і в художніх творах та нарисах. До осмислення феномену її життя і творчості зверталися Г. Квітка-Основ'яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський. Про реальну постать Марусі Чурай історія не залишила нам жодного свідчення. Легенда приписує Марусі авторство таких популярних пісень, як «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Засвіт встали козаченьки», усього понад двадцяти творів. За легендою дівчина мала чудовий голос, була працьовитою, щирою. Жила з матір'ю, бо її батька, Гордія Чурая, було страчено польськими панами. Особливе місце в легенді відведено стосункам дівчини із вродливим юнаком Грицьком Бобренком, який зрадив кохання, одружився з багатою. Маруся, аби помститись, отруює хлопця настоєм із зілля. Відбувся суд, але дівчину не стратили, а помилували. Ця легенда і стала сюжетною основою роману Л. Костенко.

Тема: широке зображення суспільно-політичного життя України XVII ст. і особистої долі Марусі Чурай, історії її нещасливого кохання.

Використовуючи відомий сюжет, поетеса доводить, що любляча, душевно багата дівчина не здатна була помститися коханому.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати, бути щасливою. Вона — натура творча, а тому особлива, з ніжною, уразливою душею, яка вбирає в себе радощі й болі простихлюдей. «Ця дівчина не просто так Маруся. Це голос наш. Це — пісня. Це — душа». Таку оцінку дає Марусі Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі та незвичайний талант.

Починається роман сценою суду, у якій виявляється ставлення інших героїв до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — вбивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи драму зрадженого серця, мовчить, не говорить про те, що Гриць випадково випив настій зілля, який вона приготувала для себе. їй здається, що «нікому немає гірше в світі», як їй, зрадженій і покинутій. Дівчина шукає відповіді на болюче питання, чому Гриць покинув її, пішов свататись до Галі Вишняківни. її прозріння ще більше посилює душевні муки: «Нерівня душ — це гірше, ніж майна!» Бо справді за своєю суттю Бобренко — людина, непевна у поглядах і почуттях. Його суперечливий характер точно окреслив один із свідків, Яким Шибилист: «Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані». Маруся не боїться страти, бо сама вершить над собою власний суд — суд сумління. Тому після помилування за наказом Богдана Хмельницького іде на прощу до Київської лаври. І цей шлях стає для неї прозрінням, усвідомленням своєї причетності до долі багатостраждального народу. Мандри з дяком показали дівчині горе розтерзаної України і в минулому, і в сучасному. Маруся розуміє, що її особисте горе ніщо у порівнянні з всенародною трагедією: «Комусь на світі гірше як тобі». Душа дівчини вразлива й чуйна, ніби вдруге народжується, ожива від співчуття до страждань співвітчизників. У романі «Маруся Чурай» поетеса розглядає проблеми, надзвичайно актуальні й сьогодні: митець і суспільство, вірність і зрада, батьки і діти. Ліна Костенко розкриває багатство людських характерів, а через них — власні думки про людину і час, в якому вона живе.

Роман складається з дев'яти розділів, які є яскравою поетичною картиною багатостраждальної української історії з її трагічною героїкою,колоритними народними типами, взятими з різних "поверхів" українського життя XVIII ст., з коханням дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних граней та переживань, пристрасними роздумами про місію слова, поезії в людському житті загалом і в українській долі — зокрема.

Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований

митець, як один із творців українських пісень, що здобули всесвітню славу нашому народу.

Талант Марусі Чурай достойно оцінений представниками Січі, особливо Іваном Іскрою. Іванові доля вивела Марусю у двох величинах: коханої дівчини та художника незвичайного таланту. Під час суду йому однаково болить і, разом з тим, значимішим і вартіснішим проступає життя Чураївни-поетеси, піснетворки: "Ця дівчина не просто так, Маруся, Це —голос наш. Це — пісня. Це — душа".