3. Проблеми релігії в інтерпретації Карла-Густава Юнга.

Ще одним видатним представником психоаналітичної школи вважається Карл-Густав Юнг (1875-1861). Йому належить цілий ряд праць релігієзнавчого характеру – “Психологія і релігія” (1938), “Йога і Захід” (1936), “Психологічний підхід до догмату триєдності” (1942-1948), “Символізм трансформації у месі” (1942-1945), “До психології східної медитації” (1943), “Відповідь Йову” (1952).

Юнг належав до послідовників Фрейда, але розійшовся з ним у питаннях ролі психоаналітичного чинника в житті людини і на природу несвідомого. Останнє у Юнга не обмежене діяльністю індивіда, воно мислиться як акумуляція загальнолюдського досвіду. Звідси й основний лейтмотив філософії Юнга – вчення про колективне несвідоме, структурними елементами якого оголошувалися архетипи – витоки і домінанти психічних процесів та переживань людини.

На відміну від Фрейда, намагався зблизити психоаналіз з релігією. Його релігієзнавча концепція – це своєрідний синтез вчення про колективне несвідоме з ідеями протестантської ліберальної теології. Релігія, на думку Юнга, є найбільш ранньою та універсальною формою психічної діяльності людей. Релігійні постулати віровчення та культові дії – це всього лише вираження психологічних станів і процесів, притаманних людині. Вони належать до вторинних утворень релігії та виникають шляхом догматизації її витокового елементу.

Вихідним, первинним у релігії Юнга проголошується внутрішнє переживання Бога, тобто релігійний досвід. Серцевиною останнього є нумінозум, який, в свою чергу, тлумачиться Юнгом як відчуття захопленості, одержимості якоюсь ірраціональною силою.

Бог в концепції Юнга позбавлений онтологічного статусу. Він мислиться як проекція внутрішнього досвіду несвідомого. Тобто Бог є іманентним людській психіці. Цінність релігії, за Юнгом, полягає у виконанні нею компенсаційної, психотерапевтичної і світоглядної функцій. Від продуктивної реалізації цих функцій залежить здоров’я людини та її духовна цілісність.

Архетип, міф, релігійне переживання являє собою, на думку Юнга, різні феномени. Релігійне життя, яке охоплює всю людину, робить її ексцентричною і не подібною на всіх. Релігійне висловлювання є безпосереднє переживання божественного начала. Тим воно і відрізняється від міфу. Міфи це схеми й релікти давнього життя.

Питання суті, походження та розвитку релігії в дослідженнях етнографів хх ст.

1. Питання магії та релігії в дослідженнях Броніслава Маліновського.

2. Погляди Клода Леві-Строса на міфологію.

1. Питання магії та релігії в дослідженнях Броніслава Маліновського

Одним із найцікавіших етнографів ХХ ст. по праву можна вважати Броніслава Маліновського (1884-1942). Виходячи з власного досвіду практичних досліджень, Б.Маліновський розробив методологію, згідно з якою дослідник-етнограф зобов’язаний упродовж певного часу бути спостерігачем у суспільстві, яке він вивчає. Він прагнув тлумачити ті чи інші проблеми конкретної культури в термінах фундаментальних людських ситуацій, вивчати функціонування окремих елементів культури всередині культури як цілого.

Б.Маліновському належить цілий ряд праць релігієзнавчого спрямування “Міф у первісній психології” (1926), “Коралові сади та їхня магія” (1935), “Підвалини віри та моралі” (1936), “Наукова теорія культури та інші есе” (1944), “Магія, наука, релігія та інші есе” (1945), “Секс, культура та міф” (1962).

Досліджуючи первісні релігійні вірування, Б.Маліновський застосовував принцип функціоналізму до аналізу складних частин релігійного комплексу як соціальної цілісності. На його думку, релігія є емоційною відповіддю на вимогу “культурного виживання” певної спільноти.

Маліновський розвинув магічну походження і сутності релігії; вважав, що її основою є емоційні переживання людиною надії і страху, які спонукають її звернутися до магічних дій для впливу на світ. Магія та релігія, вважав він, “це водночас і спосіб дії, і система вірувань, соціологічний феномен, і особистий досвід”. Маліновський розрізняв магію та релігію за тими функціями, які вони виконують у суспільстві. Він виокремлює сакральний та профанний компоненти у первісних релігійних церемоніях та їхню функцію у первісній культурі.

Функціональний підхід до культури виражається в тому, що в кожному типі цивілізації будь-який звичай, матеріальний об’єкт, ідея та вірування виконують певну життєву функцію, вони повинні розв’язувати певне завдання, являти собою необхідну частку всередині цілого, яке працює. Головна одиниця функціонального аналізу – “інституція культури”, до яких Б.Маліновський відносить релігію та магію.

Спроба Б.Маліновського розкрити механізм формування й функціонування релігійного комплексу як зв’язків між цілим та частиною дали можливість розширити уявлення про соціально-психологічну значимість релігії.