2. Памятка економічної думки Стародавнього Єгипту.

В Єгипті в IV тисячолітті до н.е. утворилася деспотична рабовласни­цька держава із бюрократичною ієрархією управління, яка вимагала цілої армії освічених чиновників, яких називали писцями. Писців готували в спеціальних школах — «школах писання», які існували при центральних державних відомствах. Саме писці різних рангів складали біографії фара­онів. вельмож і жерців, різного роду повчання, закони і посадові інструкції, з яких можна довідатись про тогочасні економічні відносини, організацію господарського життя і державного управління.

Однією із перших відомих письмових пам'яток стало «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (XXII ст. до н.е.). автор якого від імені фараона дає рекомендації його спадкоємцеві по підвищенню ефективності функціонування чиновницького апарату управління, від зла­годженості роботи якого залежить економічне процвітання держави і успіх царювання. При цьому автор вважає, що фараон повинен постійно турбу­ватись про своїх чиновників, заохочувати їх матеріально, підбирати не за походженням, а за здібностями.

Інша письмова пам'ятка — «Повчання Ахтоя своєму синові Піопі» (XX ст. до н.е.) — це своєрідний «посібник» для молодих кар'єристів, які прагнуть «вийти в люди» і зайняти високе місце в ієрархії державної системи управління. А той. який сам, певно, був писцем дуже високого рангу, показує суттєві переваги посади писця і навчає майбутніх чинов­ників правилам поведінки із начальниками, колегами, підлеглими, друзями і ріднею.

В пам'ятці «Речення Іпусера» (XVIII ст. до н.е.) автор викладає погляди чиновництва на соціально-політичний переворот в Єгипті, який зруйнував традиційну систему державного управління, призвів до зни­щення податкових декларацій, документів судової палати. Бідні і «недостойні» захопили власність багатих і «достойних», чиновників позбавили посад і привілеїв. Іпусер, який. мабуть, був наближеним до фараона, докоряє йому за нездатність управляти державою і дає поради стосовно відновлення сильної централізованої влади, яка б навела порядок в країні, розореній безвладдям, повернула посади писцям, відновила трудову повинність селян, а разом з тим — економічну, політичну і військову могутність Єгипту.

Складне царсько-храмове господарство Стародавнього Єгипту потребувало централізованого управління та суворої регламентації господарського життя. Стародавній Єгипет був класичною теократичною державою з розвиненою бюрократичною системою управління. Основні економічні про­блеми країни знайшли відображення в адміністративно-господарських доку­ментах та дидактичних трактатах, за якими протягом багатьох століть чинов­ники та управителі вчилися керувати державою та керувати господарством. Ці твори дають уявлення про економічні функції глави держави, посадові обо­в'язки чиновників різних рівнів, розглядають питання організації праці цар­ських ремісників та землеробів, свідчать про суворий облік трудових і мате­ріальних ресурсів у країні, захищають централізм староєгипетської держави як опори порядку в країні та стабільності доходів чиновників і фараона.

Характеризуючи економічну думку Стародавнього Єгипту, слід взяти до уваги, що:

Важливе місце серед історичних пам'яток цієї країни займають повчання — своєрідні дидактичні твори, більшість з яких мають форму порад батька синові. Так, наприклад, "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.) присвячене прославленню божественної справедливості як основи земних порядків та правил людських взаємовідносин і дає уявлення про економічні та політичні функції фараона. У творі підкреслюється важливість та корисність централізованої управлінської влади та контролю за виробництвом і розподілом. На думку автора, фараон повинен жорстко підпорядковувати незаможних. "Той, хто бідний, — ворог,— стверджується у повчанні. — Будь ворожий до бідняка... карай згідно з твоїм законом". Водночас правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновництва, возвеличення вельмож та жерців, наближаючи "людину до себе за справи її". У творі висловлюються й інші поради щодо державного управління: "Багатий народ не повстає", "Створи собі пам'ятник любов'ю оточуючих тебе", "Шануй сановників, сприяй процвітанню народу твого", "Твори істину і ти будеш довго жити на землі", "Остерігайся карати несправедливо" тощо. Згуртованість підданих, вірність царю, ефективне функціонування апарату управління розглядаються як запорука успішного царювання.

Особливу роль у давньоєгипетській літературі відіграють трактати, присвячені прославленню писарів-управлінців, котрі володіли мистецтвом письма. Розвиток державного управління в Стародавньому Єгипті сприяв вирішенню управлінських проблем за допомогою писемних документів.Єгипетське письмо було важким, потребувало довгих років навчання, тому писарі цінувались дуже високо, займали найвищі урядові посади і користувались значними привілеями. Так, наприклад, у "Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" (XXI—XVIII ст. до н.е.), відомому також під назвою "Сатира на різні професії", талант писця протиставляється гіркій долі представників інших професій, що мають набагато менше почестей та привілеїв. Йдеться насамперед про незалежність, матеріальний добробут, пошану, водночас майже нічого не говориться про обов'язки та відповідальність. Автор послання стверджує, що заняття писаря "...перевершує будь-яке інше заняття; немає рівного йому в землі цій. Адже він (писар) починає процвіта­ти ще дитиною".

Однак з часом уявлення про ідеального правителя зазнали змін. Якщо для Ахтоя вищим призначенням царя була турбота про підданих, то у "Повчанні фараона Амєнемхета І своєму синові" зазначається, що під­леглі повинні служити державі та царю. Далі Аменемхет радить сину не довіряти придворним, оскільки жоден із них на це не заслуговує.

Цікавими документами соціально-економічної думки Стародавнього Єгипту є "Речення Іпусера"(відома копія XIII ст. до н.е.) і "Пророцтво Неферті" (відома копія XV ст. до н.е.). Вони описують соціальний переворот, що відбувся у XXIII—XXI ст. до н.е. і призвів до розпаду централізованої системи управління, порушивши строгу регламентацію господарського життя та контроль за діяльністю безпосередніх виробників.

Автори наголошують на необхідності відродження деспотично-бюрокра­тичного механізму регулювання господарства, висловлюють пропозиції щодо налагодження системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іри­гаційних систем, підвищення військової могутності держави. У "Реченні Іпу-сера" наголошується на необхідності боротьби з безконтрольним зростанням лихварських операцій та боргового рабства, недопущення збагачення ниж­чих верств населення і початку в країні громадянської війни.

Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгипту (переписи населення, земельні кадастри,, доку менти господарської звітності, юридичні акти) відображають повсякденну господарську діяльність та особливості організації праці царських ремісників і землеробів. Вони засвідчують, що все населення Стародавнього Сгипту було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (воїни, жерці, царські землероби і майстри). Розподіл та перерозподіл трудових ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади. Звертає на себе увагу висока централізація більшості господарських функцій, чинопоклонство та бюрократиизація державного управління.

Численні біографії заможних єгиптян, що збереглися на стінах їхніх гробниць, та розпорядження про службові обов'язки верховних сановників свідчать про існування поряд з царсько-храмовим комплексом господарства чиновників також посадового володіння майстрів. З метою недопущення розкрадання державного майна чиновниками у Стародавньому Єгипті існувала досить складна процедура доказу права власності на той чи інший об'єкт, про що свідчать матеріали із Дер-ель-Медіни (друга половина III тис.до н.е.).

Древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких оформляли купівлю-продаж землі, худоби, засобів виробництва, рабів, найманих робіт­ників, боргові зобов'язання, засвідчують зародження товарно-грошових відносин. Однак висока норма процента (50—100 %) і досить жорсткі умови надання позики підтверджують нерозвиненість сфери обігу і панування на­турального господарства. Державні приписи Стародавнього Єгипту захища­ли приватну власність і передбачали систему покарань за крадіжку будь-якого майна: від ударів палицями до смертної кари.