Висновок

Після завоювання політичної влади в Росії перед керівництвом більшовицької партії постала проблема її захисту. Колишні уявлення про пасивний опір соціальних змін швидко розвіялись. Це позначилось на необхідності створення надзвичайних органів боротьби з посиленням контрреволюції. Основні функції органу захисту радянської влади взяла на себе Всеросійська надзвичайна комісія, утворена 7 (20) грудня 1917 р.

З самого початку діяльності ВНК виявилася її політична спрямованість на запобігання можливим виступам проти радянської держави. Прагнення керівництва країни забезпечити своє становище від можливих посягань контрреволюції зумовило зростання ролі превентивної політики в діяльності надзвичайних комісій.

Успішні дії ВНК щодо запобігання виступу на підтримку Установчих зборів призвели до посилення її ролі у карально-репресивному апараті радянської держави. Право винесення смертних вироків злочинцям, захопленим на місці злочину, що стало прерогативою ВНК після виходу декрету “Соціалістичне вітчизна в небезпеці!”, поклало початок змін у внутрішній політиці радянської держави. Поштовхом до відмови від колишньої практики, яка не передбачала вищої міри покарання, послужила німецька інтервенція і посилену у зв’язку з цим контрреволюційного рух в Росії і на околицях колишньої імперії. Необхідність забезпечення надійного тилу призвела до використання більш жорстких заходів.

Дійсну причину створення Всеросійської надзвичайної комісії і розпуску ВРК назвав видатний чекіст М.І.Лаціс в унікальному за багатством фактичного матеріалу, але який майже не використовувався дослідниками у зв’язку з його секретністю, організаційному звіті ВНК за чотири роки її діяльності. “Першу боротьбу з контрреволюцією довелося винести на собі Петроградському Військово-Революційному комітету, - писав Лаціс. - У числі контрреволюційних елементів перше місце займали лжесоциалистичні партії. Військово-Революційному комітету доводилося в першу чергу стикатися з ними. А у них були свої “плакальники” у складі ВРК в особі лівих есерів. Останні сильно гальмували боротьбу з контрреволюцією, висуваючи свою “загальнолюдську” мораль, гуманність і утримання від обмеження права свободи слова й друку для контрреволюціонерів. Для керівників Радянської влади ставало зрозумілим, що разом з ними буде неможливо вести боротьбу з контрреволюцією. Тому висувається думка про створення нового органу боротьби, куди б не входили ліві есери. Виходячи з цих міркувань, 7 грудня (старого стилю) Радою Народних Комісарів було прийнято ...постанову про організацію ВНК...”*.

_______________

*Леонов С.В. Создание ВЧК: новый взгляд // Российские спецслужбы. История и современность. Материалы Исторических чтений на Лубянке 1997-2000 г.г. М., 2003. С. 120-127;

Таким чином, причини створення ВНК полягала не стільки в загостренні ситуації, скільки в прагненні більшовиків позбутися впливу лівих есерів в принципово важливій сфері “боротьби з контрреволюцією” з тим, щоб забезпечити більш жорстке і оперативне придушення всіх політичних опонентів і встановити надійний контроль над країною. Особливої гостроти та актуальності ця проблема набула напередодні входження лівих есерів до складу радянського уряду.

Організація спеціалізованого органу, підзвітної лише Раднаркому, де переважали більшовики, дозволяла останнім контролювати цю сферу і забезпечити “свободу рук” ВНК, а через неї – і власної партії.

ВНК з самого початку розглядалася не тільки як орган боротьби з контрреволюцією, але насамперед як найважливіших орган влади більшовицької партії, засіб реалізації її ідеологічної доктрини.

Влітку 1918 р. була сформована система карально-репресивних органів ВНК, яка зосередила в своїх руках слідчі та судові функції. До липня 1918 р. в більшості губерній були сформовані губернські та повітові НК, які в умовах початку фронтального етапу громадянської війни взяли на себе також функції боротьби з внутрішнім ворогом.

Велику роль в подальшому посиленні репресивної політики зіграло введення в червні 1918 р. страти без суду і остаточне оформлення однопартійної системи після липневого повстання лівих есерів. У липні 1918 р. органами НК було розстріляно стільки ж, скільки за попередні 6 місяців, а в серпні в 2 рази більше, ніж у липні. З метою запобігання контрреволюційним виступам у містах були проведені масові арешти, а також реєстрація різних категорій ворожих радянській владі осіб. Тим самим, була підготовлена основа для посилення каральних заходів в умовах погіршення ситуації для радянського режиму.

Поступово створюється соціальна база терору – верстви населення, які нав’язують суспільству силове вирішення поставлених перед ним проблем, заперечуючи при цьому існуючу державність з її законами. Терор в громадянській війні з суспільно-побутового явища стає політичним, властивим всім сторонам конфлікту.

Створення ВНК стало одним з найважливіших ознак розгортання "червоногвардійської атаки на капітал". Установа ВНК, як показує записка Леніна Дзержинському 7 грудня 1917 року, мислилося вождем в єдиному контексті не тільки з різким посиленням боротьби з контрреволюціонерами і саботажниками, але і з організацією тотального контролю над “особами, що належать до багатим класів”, всіма державними службовцями і підготовкою введення загальної трудової повинності. Ці заходи, у свою чергу, були для Леніна необхідними і важливими кроками в його спробі безпосереднього введення соціалізму, розпочатої взимку – навесні 1917 – 1918 років.

Таким чином, створення ВНК мислилося насамперед як закономірний наслідок курсу на здійснення соціалізму, реалізацію марксистської ідеології, причому не її зокрема, конкретних рекомендацій – вони якраз і не передбачали спочатку створення такого органу, – а самій суті цієї доктрини.

Оскільки повноваження ВНК не були чітко окреслені, у міру загострення ситуації в країні більшовицьке керівництво, а часто і самі чекісти, явочним порядком розширювали функції, права надзвичайних комісій, що призводило до зіткнення з іншими відомствами і зростання месіанських настроїв в чекістської середовищі.

Вже до кінця 1918 року ВНК перетворилася в найважливіший (поряд з Червоною Армією) інститут більшовицької держави. Незважаючи на періодичні гострі конфлікти з Нарком’юстом, Наркомвнуделом, ревтрибуналами, військовим відомством, Наркоматом шляхів сполучення, а також з місцевими радянськими і партійними органами, повноваження ВНК і її взаємини з іншими державними інститутами так і не були врегульовані, що стало однією з найважливіших причин реорганізації ВНК в ГПУ в лютому 1922 року.