Розділ третій. Вчення про поняття

§ 160. Поняття є те, що вільне як суща для себе субстанціальна могутність, і є тотальність, у якій кожний з моментів є ціле, являючи собою поняття, і покладене як нероздільна з ним єдність; таким чином, поняття у своїй тотожності із собою є в-собі-і-для-себе-визначене.

Додаток. Точка зору поняття є взагалі точка зору абсолютного ідеалізму, і філософія є пізнання за допомогою понять, оскільки все те, що інша свідомість вважає сущим і самостійним у своїй безпосередності, у ній пізнається лише як ідеальний момент. У розсудковій логіці поняття розглядається звичайно тільки як проста форма мислення й, говорячи більш точно, як загальне уявлення; до відповідного (untergeordnete) трактування поняття відноситься так часто повторюване з боку відчуття й серця твердження, начебто поняття як таке є щось мертве, пусте й абстрактне. На справді ж все є навпаки: поняття є принцип усякого життя і є, отже, разом з тим цілком конкретне. Це є висновком із усього зробленого дотепер логічного руху й не вимагає тому тут доказу. Що ж стосується протилежності між формою й змістом, висунутої проти поняття як чогось нібито лише формального, то цю протилежність разом з усіма іншими, за які міцно тримається рефлексія, ми вже залишили позаду як діалектично (тобто через себе) подолану, і саме поняття містить у собі як зняті всі попередні визначення мислення. Звичайно, поняття варто розглядати як форму, але як нескінченну, творчу форму, яка містить у собі всю повноту всякого змісту й постає разом з цим його джерелом. Можна також називати поняття абстрактним, якщо під конкретним розуміти лише почуттєве конкретне й взагалі безпосередньо сприйняте... Але однак поняття, як ми підкреслили вище, є й той же час цілком конкретне настільки, наскільки воно містить у собі в ідеальній єдності буття й сутність і, отже, все багатство цих двох сфер.

…

§ 161. Поступальний рух поняття не є більше ні перехід, ні видимість в іншому, але є розвиток, тому що розрізнене одночасно безпосередньо покладене як тотожне з іншим і із цілим і визначеність покладена як вільне буття цілісного поняття.

…

§ 162. Вчення про поняття ділиться на: 1) вчення про суб’єктивне, або формальне, поняття; 2) вчення про поняття як визначеному до безпосередності, або вчення про об’єктивність; 3) вчення про ідею, про суб’єкт-об’єкт, єдність поняття й об’єктивності, про абсолютну істину.

…

А. СУБ’ЄКТИВНЕ ПОНЯТТЯ

а. Поняття як таке

§ 163. Поняття як таке містить у собі: 1) момент загальності, як вільна рівність із собою в його визначеності, 2) момент особливості, визначеності, у якому всезагальне залишається нескаламучене рівним собі, і 3) момент одиничності, як рефлексію-в-себе визначеностей загальності й особливості, негативну єдність із собою, яка є в-собі-і-для-себе-визначене й разом з тим тотожне із собою, або всезагальне.

…

b. Судження

§ 166. Судження є поняття в його особливості, як розрізнення відношень своїх моментів, які положені як для себе сущі й разом з тим тотожні із собою, а не один з одним.

…

α) Якісне судження

§ 172. Безпосереднє судження є судження наявного буття, є суб’єкт, покладений у деякій загальності як у своєму предикаті, який є деяке безпосереднє й, отже, чуттєва якість. …

…

β) Рефлексивне судження

§ 174. Одиничне, покладене в судженні як одиничне (рефлексія в себе), володіє деяким предикатом, у порівнянні з яким суб’єкт у відношенні до себе разом з тим залишається деяким іншим. В існуванні суб’єкт уже більше не безпосередньо якісний, а перебуває у відношенні й у зв’язку із чимось іншим, з деяким зовнішнім світом. …

…

γ) Судження необхідності

§ 177. Судження необхідності як тотожність змісту в його відмінностях: 1) з одного боку, містить у предикаті субстанцію або природу суб’єкта, конкретне всезагальне − рід; а з іншого боку − зважаючи на те що це всезагальне містить у собі також і визначеність (як заперечення), воно містить у собі виняткову суттєву визначеність − вид; таке категоричне судження.

2) У силу своєї субстанціальності обидві сторони одержують форми самостійних дійсностей, тотожність яких є тільки внутрішня тотожність, і, отже, дійсність одного є разом з тим не його буття, а буття іншого; таке гіпотетичне судження.

3) Коли в цьому озовнішненні поняття покладена одночасно внутрішня тотожність, то всезагальне є рід, який у своїх одиничних проявах, що виключають один одного, тотожний із собою; судження, яке має це всезагальне своїми двома сторонами (всезагальне як таке й всезагальне як коло виключаючих один одного відособлень), судження, чиє або-або, а також “як те, так і це” є рід, − таке судження є диз’юнктивне судження. Всезагальність спочатку як рід, а тепер також як коло її видів визначена й покладена цим як тотальність.

…

δ) Судження поняття