15. Конституція п.Орлика

22. І.Кант про правову державу

На стику XVIII—XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної думки в Німеччині, найбільш яскравими представниками якої були І. Кант (1724—1804) та Г. Гегель (1770—1831). І.Кант найбільш повно обґрунтував політичну доктрину лібералізму. На його думку, людині у своїй поведінці необхідно керуватися волевиявленням морального закону. Обов'язкове дотримання права має досягатися, на думку Канта, за допомогою примусової сили держави, призначення якої — максимально відповідати у своїй побудові та діяльності принципам права (концепція правової держави). Політичним ідеалом Канта є верховенство народу, свобода, рівність та незалежність усіх громадян у державі, хоч він і був прихильником обмеження виборчих прав трудящих.

Принцип гласності для Канта — це критерій оцінки політичних дій з погляду моралі і справедливості. Німецький мислитель вважав, що справжня політика не може зробити й кроку, не віддавши належного моралі. Головним для нього було визнання прав людини священними, хоч би яких жертв це не вимагало від влади. Кант був проти революційних методів боротьби за владу, визнаючи тільки поступові реформи «зверху». Він запропонував проект «вічного миру», положення якого актуальні й нині.

Важливу роль у розвитку політичної думки відіграв Г. Гегель. Заслуга Гегеля полягає насамперед у тому, що він розробив і застосував для аналізу суспільних, у тому числі й політичних, явищ діалектичний метод.

Дуже велике значення для політології має розробка Гегелем проблем громадянського суспільства й держави. Німецький мислитель був одним із перших, хто не тільки чітко розмежував ці поняття, а й глибоко проаналізував їх з погляду змісту та діалектичного взаємозв'язку. Держава, на думку Гегеля, відповідає більш високому рівню розвитку суспільства, ніж громадянське суспільство. Держава як інститут є виявом всезагальних інтересів. Намагаючись об'єднати інтереси як окремих людей, так і суспільних верств, держава за цих умов підноситься над суспільством, вносячи примирення у всі сфери життя.

Ідеальна держава, за Гегелем, — це конституційна монархія з поділом влади. Причому поділ законодавчої, представницької влади і влади монарха він розуміє як органічну єдність, відстоюючи суверенітет спадкового конституційного монарха.

27.М.Вебер – засновник сучасної західної політології

Даний період включає політичні концепції, які з'явилися на рубежі ХIХ і ХХ століть. Сучасну західну політологію неможливо представити без того внеску, який внесли в її становлення німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) і італійський соціолог Вільфредо Парето (1848-1923). Їх значення визначається тим, що вони виявили багато тенденцій, що зробили вплив на подальший світовий розвиток.

Автором теорії раціональної бюрократії був М.Вебер. Суспільство на рубежі ХIХ-ХХ століть ставало все більш складно організованою системою, що потребувала управління. Найефективнішою системою державної організації М.Вебер вважав бюрократію, оскільки вона грунтується на строгому розділенні обов'язків, професіоналізмі і дисципліні. Для ідеального типу бюрократія характерні:

-розподіл праці, обумовлений правами і законами;

-підкорення нижчестоящих посадовців вищестоящим;

-призначення службовців на основі професійної кваліфікації, а не через вибори;

-оплата праці працівників відповідно до рангу;

-для службовців робота в державній установі є основним заняттям;

-службовець не є власником установи, в якій працює;

-усунення з посади здійснюється вищестоящим органом і т.д.

Наявність цих правил привносить одноманітність в діяльність державних органів, чітко визначає відповідальність кожного інституту держави, обмежує свавілля начальника відносно підлеглого, усуває з посадових відносин особисту неприязнь, образи, симпатії.

Слід зазначити, що раціональна бюрократія - всього лише виконавський орган, за допомогою якого реалізується управлінська функція держави. Вона не ухвалює політичних рішень, її задача - виконання розпоряджень політичної еліти.

На початку ХХ століття політичні системи зіткнулися з новими труднощами. В умовах швидких змін парламентські форми правління виявилися не в змозі ефективно реагувати на нові реальності: поява нових груп інтересів, виникаючі конфлікти. Зріс інтерес до осмислення проблеми досягнення соціальної рівноваги, забезпечення балансу інтересів різних груп. Як засіб, здатний відновити динамічну рівновагу в суспільстві, італійський соціолог В.Парето розглядав політичну еліту. З його точки зору, еволюція людського суспільства є історія розквіту і занепаду еліти, яка ухвалює всі стратегічні рішення про розвиток суспільства. Якість правлячої еліти, покликаної погоджувати різні групи інтересів, у вирішальній мірі визначає і можливості розвитку суспільства.

М.Вебер пропонував інші шляхи забезпечення стабільності. Не сподіваючись на інститути представницької демократії (наприклад, парламент), він бачив вихід в посиленні авторитарної влади харизматичного лідера, якого відрізняють виняткові здібності, доблесть, що викликає до нього з боку населення абсолютну відданість і віру. М.Вебер запропонував теорію плебісцитарної демократії, в якій харизматичний лідер спирається на пряму підтримку народу в боротьбі проти бюрократії, що посилюється і не підзвітна ні перед ким. Ідея плебісцитарної демократії з харизматичним лідером, який виконував би роль незалежного неупередженого арбітра у всіх суперечках, замислювалася для забезпечення єдності суспільства та його стабільності. Проте на практиці ця ідея привела в Німеччині до встановлення фашистської диктатури в 30-х роках ХХ століття.