21.Продуктивність праці, методи її визначення і чинники зростання.
Продуктивність праці-це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляються одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції. Методи вимірювання продуктивності праці:
-прямий (виробіток = обсяг продукції / чисельність працюючих).
-обернений (трудомісткість = тродовитрати в годинах (чисельність працюючих) / обсяг продукції).
Чинники зростання продуктивності праці:
-структурні зрушення у виробництві (змінювання питомої ваги окремих видів продукції та виробництв).
-підвищення технічного рівня виробництва (модернізація, впровадження систем машин, механізація та автоматизація, застосування прогресивних технологій).
-вдосконалення управління, організації виробництва та праці (раціональний розподіл, поліпшення економічних характеристик, збільшення реального фонду робочого часу тощо).
-збільшення обсягів виробництва (відносне зменшення чисельності персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва).
-галузеві фактори (збільшення робочого періоду у сезнних виробництвах, змінювання геологічних умов видобутку),
-введення та освоєння нових виробничих об’єктів (диверсифікаація виробництва).
22. Рентабельність підприємства: види і чиники, які впливають на величину рентабельності Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. На практиці найбільш вживаними є такі види рентабельності:застосованих (інвестованих) ресурсів, виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціанерного) капіталу, продукції, певного виробу. Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:1) Рентабельність продукції – характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції. 2) Загальний рівень рентабельності (виробництва): цей показник характеризує прибутковість підприємства відносно до всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства. Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку приходиться на 1 грн вкладеного капіталу.3) Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами. 4) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства. 5)Рентабельність власного {акціонерного} капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів. Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням всіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.6)У багато номенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність окремих її різновидів. Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.
Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.
23. Собівартість продукції. Класифікація витрат на виробництво продукції за елементами витрат Собівáртість продýкції – витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. При плануванні і калькулюванні собівартості продукції, а також при плануванні, обліку і аналізі господарської діяльності, виявленні джерел зниження і прогнозуванні собівартості важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення). Витрати класифікуються у групи, однорідні за певною ознакою.При визначенні витрат на виробництво по підприємству в цілому вони групуються за їх економічним змістом.Елемент витрат за економічним змістом є однорідним. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.Елемент витрат — це сукупність економічно однорідних витрат. П БО-16 регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами: матеріальні витрати (за мінусом вартості зворотних відходів);- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні потреби;
- амортизація основних засобів;
- інші витрати. Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в основних та оборотних засобах, показує, скільки і яких засобів витрачено, незалежно від того, де вони вироблені і на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат суб'єкта господарювання. Таке групування використовується для складання кошторису виробництва. В свою чергу, складання кошторису допомагає пов'язати план за собівартістю з іншими розділами плану розвитку підприємства, визначити завдання зниження собівартості продукції, а також порівняти ефективність витрат на різних підприємствах і розробити міжгалузевий баланс, необхідний для планування цін. Також необхідно зазначити, що на основі кошторису встановлюються ціни на деякі види продукції, зокрема, послуг (плата за навчання, будівельно-монтажні, геологорозвідувальні роботи та багато інших).Проте класифікація витрат за економічним призначенням не дає можливості обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції — залежно від їх призначення та місця виникнення.
Ступінь деталізації об'єктів витрат є внутрішньою справою кожного підприємства. Теоретично облік витрат може здійснюватись за видами діяльності (наприклад, торгівля, виробництво, надання послуг).
24.Сутнісна характеристика і принципи організації виробничого процесу Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів і предметів праці, а також сил природи, спрямованих на виготовлення продукції (виконання робіт, послуг). Принципи проектування та організації виробничих процесів Спеціалізація -підвищення однорідності виробництва через свідоме обмеження номенклатури продукції і різноманітності операцій
Пропорційність -узгодженість пропускної спроможності машин і виробничих підрозділів, окремих етапів виробничого процесу Паралельність -одночасне виконання окремих операцій та процесів, що досягається їх суміщенням у часі Прямоточність -предмети праці мають пересуватися в усіх стадіях та операціях виробничого процесу за найкоротшими маршрутами Безперервність - мінімізація перерв у структурі технологічного циклу в дискретному виробництві з допомогою синхронізації операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом Ритмічність - здійснення за певним ритмом і планомірною повторюваністю роботи всіх підрозділів підприємства рівномірного (в однакові проміжку часу) випуску продукції Автоматичність - економічно обґрунтоване увільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу
Гнучкість -оперативна адаптація виробничого процесу до необхідного переходу на виготовлення іншої продукції Гомеостатичність - спроможність виробничої системи стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень
25. Сутність і методика обчислення систем оплати праці Відповідно до ст. 97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється за відрядною, почасовою (погодинною) та іншими системами. Оплата може також здійснюватися за результатами індивідуальних і колективних робіт. При почасовій формі оплати праці розмір винагороди обчислюється, виходячи з відпрацьованого часу і встановленої тарифної ставки (окладу). В цьому випадку величину оплати за 1 годину (день) треба помножити на відпрацьований час.При відрядній формі оплати праці заробітна плата працівника залежить від обсягу випущеної продукції (виконаної роботи). Ця залежність установлюється за допомогою відрядних розцінок, які, крім усього іншого, ураховують і рівень кваліфікації працівника. При цьому відрядну розцінку розраховують шляхом ділення тарифної ставки робітника-відрядника на норму виробітку.Тарифна система оплати праці - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.Згідно зі статтею 96 «Кодексу законів про працю України» основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації за розрядами тарифної сітки. Вона служить основою формування і диференціації розмірів заробітної плати. Система оплати праці складається з двох підсистем:
- погодинної (почасової) - оплата праці залежить від відпрацьованого часу і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів;- відрядної - оплата праці залежить від виготовленого обсягу продукції з урахуванням складності й умов праці та відрядних розцінок за одиницю продукції встановленої якості.Почасова оплата праці передбачає залежність заробітку від установленої тарифної ставки за одиницю часу роботи (як правило, годину) і тривалості останнього у розрахунковому періоді (місяці). При почасовій оплаті розрахунок заробітної плати здійснюється виходячи з годинної тарифної ставки працівника і фактично відпрацьованого ним часу за розрахунковий період:Зпоч = Тг х Чг ,
де Зпоч - загальний заробіток почасово за розрахунковий період;Тг - годинна тарифна ставка, відповідна розряду робітника;Чг - фактично відпрацьований час, год. При денній системі оплати праці заробітну плату розраховують на підставі денної тарифної ставки і фактичної кількості відпрацьованих днів (змін):Зпоч = Тд х Чдн ,де Тд - денна тарифна ставка;
Чдн - фактично відпрацьований час, днів.При місячній оплаті розрахунок заробітної плати здійснюється виходячи з твердих ставок (окладів) за місяць, кількості робочих днів, передбачених графіком роботи за місяць, і числа робочих днів, фактично відпрацьованих у цьому місяці:
Зпоч = Тм : Чг х Чф ,де Тм - місячний посадовий оклад (ставка); Чг - час роботи за графіком за цей місяць;
Чф - час, фактично відпрацьований. Відрядна форма має такі підсистеми оплати праці:- пряма відрядна=розцінка за1продукції*к-сть продукції(грн.);- відрядно-преміальна=розцінка за1продукції*к-сть продукці+премія за1продукції*к-сть продукції(грн.);- непряма відрядна;
- відрядно-прогресивна=розцінка за1продук.*к-сть продук.+премія яка зростає пропорційно зростанню виробітку(грн.);
- акордна.
26.Сутність, функції і основні ознаки підприємства. Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Функції підприємства Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпеченням процесу виробництва необхідними засобами та їх використанням, впровадженням новітніх технологій, раціоналізацією виробничих процесів і винахідництвом.Економічними функціями підприємства (фірми) є: управління процесами виробництва та збуту товарів; укладання контрактів, найняття працівників і раціональна організація їхньої праці, розподіл доходів (заробітної плати та прибутку), розрахунок економічної ефективності, ціноутворення, вивчення ринку.Соціальні функції фірми такі: поліпшення умов праці та відпочинку співробітників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, надання допомоги та пільг працівникам і членам їхніх сімей, благодійна діяльність.Крім зазначених функцій, які виконує підприємство в межах національної економіки, є зовнішньоекономічні функції. Підприємство бере участь у міжнародному обміні товарів, спільному з іноземними партнерами виробництві, будівництві, науково-технічному співробітництві.
27.Суть амортизації і методика її визначення відповідно до закону Укр. «Про оподаткування прибутку» Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.
Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових платежів). Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації згідно з підпунктом 8.3.3 цієї статті протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.
28.Суть і види собівартості продукції Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).Собівартість — один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання. По етапах формування витрат залежно від міри готовності, місця їх здійснення і об'єму розрізняють собівартість продукції технологічну, цехову, виробничу і повну. Технологічна собівартість — це сума витрат на здійснення технологічного процесу виготовлення продукції, за винятком витрат на купувальні деталі і вузли. У технологічну собівартість входять такі витрати: на сировину, матеріали, паливо, енергію; технологічні потреби; заробітну плату виробничих робітників з нарахуваннями; технологічне обслуговування, ремонт і амортизацію устаткування, покупку інструментів і пристосувань, змащувальних, охолоджуючих і обтиральних матеріалів. Цехова собівартість включає всі витрати цеху на виробництво продукції: технологічну собівартість; вартість напівфабрикатів і послуг інших підрозділів; витрати на купувальні комплектуючі вироби; витрати на управління і обслуговування виробництва в межах цеху. Виробнича собівартість є сумою витрат підприємства на виробництво продукції і включає цехову собівартість і загальногосподарські витрати по підприємству Повна собівартість є сумою витрат підприємства на виробництво і збут продукції по видах і відрізняється від виробничої на величину позавиробничих (комерційних) витрат, пов'язаних з реалізацією продукції.
29.Суть, джерела формування і розподіл прибутку підприємства. Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.
Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту.
Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів
30.Тарифна система і форми оплати праці. Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов'язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тари́фна сі́тка — сукупність кваліфікаційних тарифних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими визначається розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників. Є елементом тарифної системи, шкалою, що визначає співвідношення розмірів тарифних ставок залежно від кваліфікації (розряду) і складності виконуваних робіт. Тарифний розряд - елемент тарифної сітки, що характеризує складність виконуваних робіт та рівень кваліфікації працівника, здатного виконувати роботу відповідної складності. Цей показник визначається за Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Тари́фний коефіціє́нт — елемент порозрядної диференціації тарифних ставок тарифної сітки, який є відношенням розміру тарифної ставки кожного наступного розряду тарифної сітки до розміру тарифної ставки першого розряду. Тари́фна ста́вка — елемент тарифної сітки, який визначає годинний (денний або місячний) розмір оплати праці працівника в залежності від складності виконуваних робіт або його кваліфікації (присвоєного йому тарифного розряду). Відрядна форма оплати праці має такі основні системи оплати праці, як пряма відрядна, відрядно-преміальна і відрядно-прогресивна. При прямій відрядній системі виплата заробітної плати прямо пропорційна кількості виробленої чи продукції виконаної роботи. Помноживши відрядну розцінку на обсяг вироблення, визначають розмір заробітної плати. Відрядно-преміальна система оплати праці відрізняється від прямої відрядної системи тим, що робітником, крім заробітної плати по основних відрядних розцінках, виплачують премії по встановленій шкалі за ті чи інші якісні і кількісні показники роботи. При відрядно-прогресивній системі частина чи продукції робіт, випущеної чи здійсненої в зв'язку з перевиконанням установлених норм, оплачують за підвищеними розцінками. Акордною формою називають відрядну оплату праці за кінцеві результати виробництва, тобто за виконання у визначений термін закінченого комплексу (циклу) робіт. Погодинною формою називають оплату праці за визначену кількість відпрацьованого часу поза прямою залежністю від кількості виконаних робіт. Проста погодинна система у своїй основі має тільки кількість відпрацьованого часу. При ній оплата праці будується диференційовано в залежності від кваліфікації працівників і їхнього виробничого стажу. У багатьох випадках тут установлюють місячні посадові оклади.При почасово-преміальній системі на додаток до погодинної тарифної ставки, для посилення матеріального стимулювання за досягнення встановлених чи показників високої якості робіт, працівникам виплачують премії.
31.Формування гуртових та роздрібних цін на продукцію. Ціна – це грошовий вираз вартості товару, кількість грошей, що сплачується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб’єктів та інші суб’єктивні моменти. Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури. Встановлення ціни на доцільному рівні, а також прогнозування динаміки цін світового ринку неможливо без врахування основних ціноутворюючих факторів. Гуртові організації в ціну продукції включають надбавку за величиною, яка відповідає усім додатковим витратам, що пов'язані з організацією гуртової реалізації продукції. Сюди входить орендна плата за приміщення офісу бази, оплата праці її працівників, витрати на освітлення, опалення, охорону, а також належні кошти на розвиток гуртової організації (прибуток) і відповідний податок на додану вартість.У результаті формується відпускна „ціна гуртова". Вона застосовується для гуртової реалізації продукції торговельній мережі.
Для покриття витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції безпосередньо в магазинах, торговельні структури включають в гуртову ціну чергову надбавку, що відповідає витратам, аналогічним як в гуртових (посередницьких) організаціях, включаючи і наступний ПДВ. на досконало конкурентному ринку врівноважена ціна формується під впливом сукупного обсягу попиту і пропозиції. Кожен з конкурентів забезпечує достатньо невелику частку продукції на ринку, тому жоден з них окремо не в стані впливати на величину ціни. Існує декілька методів формування ціни:- метод встановлення ціни (за принципом беззбитковості, поточні витрати);- метод цільового прибутку;- метод встановлення ціни з урахуванням попиту;- метод середніх цін;