25. Козацтво Правобережжя на зламі 17-18. Повстання Семена Палія

Наприкінці 17 ст. більшість земель Правобережжя лежали пусткою. Це непокоїло польський уряд, бо занедбані внаслідок кривавих воєн та масові втечі населення землі, в які безперешкодно вторгалися турецько-татарські орди, становили загрозу для поновлених східних воєводств. Єдиним надйним способом зменшення цієї загрози було заселення сплюндрованого краю. З огляду на це польський король Ян ІІІ Собеський знову звернувся до козацтва. Заохочуючи заселення пусток, польський уряд рішенням 1685 р. надав козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з тією ухвалою козаки створювали на заселених ними землях власний полково-сотенний устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський на чолі з полковником Самійлом Івановичем, Захарією Іскрою, Андрієм Абазином та Семеном Палієм. Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Кожен із полковників заохочував заселення пусток, сприяв створенню в містах органів козацького самоврядування, зокрема й козацьких судів.

Особливою активністю у віродженні козацького ладу відзначався фастівський полковник Семен Палій. Восени 1683 р. Палій очолював загін запорожців, який допомагав королю Яну ІІІ Собеському в обороні Відня від турецьких військ. Повертаючись і зпоходу Палій зі своїми козаками вирішив не повертатися на Січ, а залишитися на Правобережжі.

Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з полковником Семеном Палієм підняло повстання.повстання мало на меті визволення Правобережної України від польського панування та обєднання з Лівобережною Гетьманщиною. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. Влада фастівського полковника поширилась на значні території – т.зв. Паліївщину. В останні десятиліття 17 – на початку 18 ст. Палій став господарем Київщини, Брацлавщини ,Східної Волині та Центрального Поділля. Повстанці автоматично ставали союзниками шведів, які на той час були в стані війни з поляками – адже 1700 р. почалася Північна війна. Це занепокоїло Москву, яка одразу відгукнулася на прохання польського короля Августа ІІ надати допомогу, але використал для цього війська Мазепи. Навесні 1704 р. війська Мазепи перейшли Дніпро і зайняли Київщину й волинь.Семена Палія заарештували і ув’язнили, через рік відправили у заслання в Сибір. Польща, значну частину якої окупували шведські війська ,не могла претендувати на правобережну Україну. За таких обставин правобережжя опинилося під владою Мазепи.

26.Гетьманування Івана Скоропадського.

Гетьман Лівобережної України (1708–1722). Намагався посилити політ вплив козацької старшини. 1706 Мазепа призначив Скоропадського на уряд полк. Стародубського, обраний на гетьмана у Глухові 6.11.1708. Петро І не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд. Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо Укр - стала територією рос військ окупації^. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутр справи Укр. Козацьке військо було передане під командування рос. генералів, а ген. артилерія була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), моск резидент наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Цар не тільки залишив за собою виключне право призначати ген старшину й полковників, але й наставляв, чи міняв на ці уряди зовсім чужих для Укр людей: росіян, молдаван, сербів, поляків.

Репресії супроти колишніх мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і щедра роздача їх російським вельможам, створення в Укр величезних лятифундій й обмеження права зем надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військ укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової російської столиці Петербургу — все це утруднювало, а навіть паралізувало діяльність українського уряду. Нарешті, 1722 Петро І утворив Малоросійську Колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.

Ск протестував проти рос. утисків, загарбань і здирств, був проти утворення Малорос. Колеґії. Гетьман відзначився благодійництвом-започаткував спорудження Гамалієвського монастиря, а в Стародубі церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створення нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича.