Розділ 2.3. Тема: «луганськ в роки фашистської нашесті»

І. ОКУПАЦІЯ ДОНБАСУ НІМЕЦЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ

22 червня 1941р. фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. В планах німецького командування передбачалося захоплення України в найкоротші терміни, оскільки Гітлер при цьому вирішував проблему забезпечення Німеччини продовольством, створення вигідного плацдарму для досягнення світового панування.

На Луганщині, населення якої про події перших днів війни взнавало з офіційних повідомлень і з пропагандистських заходів партійних комітетів, початок війни означав мобілізацію військовозобов'язаних, інтенсифікацію роботи.

На шахтах і підприємствах з метою збільшення виробництва була організована військова трудова вахта. В цілому вугільна промисловість області, не дивлячись на масову мобілізацію гірників в діючу армію, в 1941г липні. дала значно більше вугілля, ніж в червні.

В 1941р листопаді., коли над Ворошиловградом нависнула загроза окупації, почалася евакуація промитих підприємств, матеріальних цінностей в глибінь країни.

На підприємствах, що залишилися в місті, проводилася зброя, боєприпаси, ремонтувалася бойова техніка.

В 1942 липні. положення на фронті погіршилося. Ворог зосередив на півдні великі сили. Радянські війська були вимушені з боями відступити до Волги і Північного Кавказу. 17 липня 1942р Ворошиловград був окупований німецько-фашистськими військами. Почалася страшна пора німецької окупації.

ІІ. ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ

По-різному зустріло населення краю прихід окупантів. Донбас був тим промисловим центром, поповнення якого робочими в 20-30-е рр. відбувалося по оргнаборам з багатьох районів України і інших республік. Тут рятувалися від розкуркулення, голодомору, переслідувань режиму. Було немало сімей, які постраждали від сталінських політичних репресій. Але більшість людей пішла за радвладою, а криваві злочини окупантів викликали широкий опір.

Вступивши на територію Радянського Союзу фашистські війська почали встановлювати «новий порядок».

В першу чергу передбачалося знищення комуністів і комсомольців, їх в області було звірячо убите більше тисячі. Повній ліквідації підлягали євреї.

Крім того, як і скрізь, в області діяла система тимчасових концтаборів для військовополонених, в яких здійснювалося масове знищення людей.

Окремою злочинною сторінкою історії окупації була депортація до Німеччини на каторжні роботи української молодь.

Окупаційні власті ввели загальну трудову повинність. Всі громадяни від 15 до 60 років підлягали обов'язковій реєстрації. Був встановлений рабско-кріпацький режим праці; зокрема, що ухиляються від роботи оголошувалися саботажниками і за умов військового часу підлягали розстрілу. Але налагодити виробництво окупантам не вдалося. До роботи не приступили жодне крупне підприємство, жодна капітальна шахта.

Тоді почався тотальний грабіж території, знищення економічного потенціалу.

ІІІ. РУХ ОПОРУ

В крае протягом всієї окупації не утихав рух Опору. В неймовірно складних умовах, долаючи величезні організаційні і матеріальні труднощі, піддаючи себе смертельному ризику, патріоти вели підпільну і партизанську боротьбу.

Найчисленнішим і дієвим був рух Опору комуністичної спрямованості.

З перших днів окупації підпільні партійна комсомольська організації розвернули активні дії в місті і прилеглих до нього районах, партизани скоювали нальоти на окремі військові частини ворога, знищували живу силу, виводили з ладу техніку, лінії зв'язку, мости і інше.

Однієї з форм боротьби населення проти окупантів саботаж військових, господарських і інших заходів. Робітники всіляко ухилялися від роботи, шалі свої справжні спеціальності, а якщо їх же примушували працювати, псували верстати, опиралися пуску промислових підприємств. У зв'язку з цим фашистам не вдалося пустити жодного підприємства.

ІV. ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ І ВИГЛЯДУ МІСТА

Розгром німецьких військ під Сталінградом став вирішальним для звільнення Луганщини від окупантів. Ворошиловград був звільнений 14 лютого 1943р. військами Південно-західного фронту під командуванням генерала армії Н.Ф.Ватутіна. Місто знаходилося в окупації 7 місяців (212 днів) але і за цей час гітлерівці завдали йому величезного збитку. Все цінне устаткування, метал, які невстигли вивезти в радянський тил, фашисти відправила до Німеччини. Відступаючи, вони перетворили на розвалини промислові підприємства і культурно-освітні установи. Фашисти спалили і поруйнували 1700 житлових будинків, 30 шкіл, приміщення краєзнавчого музею і музею революції, драматичного театру, кінотеатрів, педінституту, клубів, лікарень. Збиток, нанесений ними місту, склав понад 1 млрд. рублів. Найважчим злочином гітлерівців було вбивство 8 тис. мирних жителів міста, у тому числі жінок, дітей і старих. Більше 10 тис. жителів, головним чином молодих, було насильно погнане на каторгу до фашистської Німеччини.

Зразу ж після звільнення мешканці міста приступили до відновлення рідного міста. Через два дні був відновлений міст через річку Ольховку, а ще через день почали працювати млиновий комбінат, пекарні, столові, магазини, телефонна станція, пошта, відкрилися два дитячі будинки.

Для відродження промисловості міста потрібно було відновити енергетичну базу, цілком зруйновану загарбниками. Доводилося все створювати наново, знаходити на місці необхідні будівельні матеріали, механізми. Як первинний двигун були використані парові машини, різні мотори внутрішнього згоряє. 18 лютого 1943р. на території швейної фабрики була випущена перша в місті електростанція потужністю 50 кіловатів, а до 1-му 1943р Травня. - відновлена перша черга теплоелектроцентралі (ТЕЦ) заводу им. Жовтневої революції - основне джерело забезпечення I міста електроенергією.

Відновні роботи велися з величезним підйомом. Відродження промисловості починалося з розчищання завалів понівеченого металу, каменя і щебеня. Робітники витягували з розвалин зруйновані верстати, машини і інструмент, з окремих частин збирали необхідні агрегати, ремонтували устаткування.

Велику допомогу у відновленні промисловості міста надали братські народи Радянського Союзу. З Москви і Ленінграда, Тули і Челябінська, з Азербайджану, Казахстану, Грузії, інших республік і промислових центрів країни йшли в місто ешелони з устаткуванням, інструментом, будівельними матеріалами для заводів, продовольством і медикаментами для населення. Тільки з Башкирії в 1943-1945 рр. місто отримало три ешелони устаткування понад 200 вагонів лісу, ешелон нафтопродуктів, верстати, інструменти і ін. Уряд направив в місто з східних районів країни велику групу фахівців - інженерів, техніків і кваліфікованих робітників. З промислових підприємств РРФСР прибуло більше 100 фахівців і понад 300 молодих робітників з ремісничих училищ. По всій країні розвернулося шефство над відновлюваними підприємствами в звільнених районах. У відновленні заводу ім. Жовтневої революція взяли участь представники більше 35 національностей Радянського Союзу. Ще до закінчення Великої Вітчизняної війни багато що було зроблено для того, щоб вдихнути в нього життя. 103 тис. кв. метрів виробничих площ в 1943 році були приведені в порядок і підготовлені до експлуатації. В тому ж році 78 бригад заводу завоювали почесне право іменуватися фронтовими. Колектив чавуноливарного цеху 17 квітня 1944р. видав першу плавку з відновленої вагранки. До 1-му 1944р Травня. вступила в лад мартенівська піч № 9. Ті, що прокочують підприємства достроково виконали завдання по монтажу верстатів, прокату тонколистового покрівельного заліза. В 1945р. був підготовлений весь технологічний цикл та виробництва паровозів. Перший паровоз був випущений до 28-й роковинам Жовтневої революції.

Не менше успішно, при найактивнішій допомозі народів Радянського Союзу, велися відновні роботи на ворошиловградських заводах р. Пархоменко, ім. 20-річчя Жовтня, ім. Рудя, на трубопрокатному заводі ім. Якубовського; швидко налагодили виробництво сантехнічного устаткування для потреб міста і інших областей на заводі ім. Артема.

Багато сил і засобів вклали ворошиловградцы у відновлення зруйнованих і будівництво нових шкіл, лікувальних і культурно-освітніх установ. Ще йшла війна, а в місті працювали 27 середніх і неповних середніх шкіл, дві поліклініки, два театри, п'ять кінотеатрів, 14 бібліотек, радіомережа на 10 тис. крапок.

В результаті самовідданої праці робітників, безкорисливої дружньої допомоги вже в ході війни більшість підприємств міста була введена в дію і початок давати продукцію фронту. До кінця 1945р. було відновлено 500 тис. кв. метрів житлової площі, 35км трамвайної лінії, пущено 10 трамвайних потягів.

При цьому необхідно відзначити, що умови праці були нелегкими. На шахтах головним способом карбу і доставки вугілля були обушок, лопата, санки, на-гора його піднімали ручними комірчиками і барабанами. Колгоспникам доводилося на собі переносити в полі посівне зерно. Брак їжі, житла, одягу, важкі умови праці, трагічні вісті про загибель рідних і близьких, які продовжували приходити з фронту, були реаліями життя. Але людей підтримували віра і надія на кращі часи, які повинні були наступити після звитяжного закінчення війни.