38. Розвиток світової конфліктології у хх ст. (р. Дарендорф, л. Козер та ін).

Вперше термін «соціологія конфлікту» застосував німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав, що конфлікт – це універсальне явище, засіб розвитку суспільства, а безконфліктне суспільство недієздатне.

Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. Тому головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів і підтриманні безконфліктних відносин між його елементами.

Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, який є своєрідним клапаном системи, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Він виділив внутрішні і зовнішні конфлікти, виокремлюючи в них соціально-позитивні і деконструктивні. Л. Козер трактував конфлікт як боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси. Ця боротьба ведеться з ціллю нейтралізації, заподіяння шкоди або знищення суперника.

Німецький соціолог Р. Дарендорф створив теорію «конфліктної моделі суспільства» і розглядав конфлікт як всюдисущий, оскільки кожне суспільство спирається на примушенні одних його елементів іншими. Сам конфлікт у своєму розвитку долає три стадії:

1. Формування груп з власними інтересами та готовністю до самозахисту;

1. Організація груп в угрупування, усвідомлення ними власних інтересів;

2. Безпосереднє зіткнення соціальних груп, класів, націй, партій.

Американський соціолог К.-Е. Боулдінг у своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія» розглядає конфлікт як несумісність власних позицій сторін та намагання випередити одна одну в своїх цілях.

Полеміка між представниками різних соціологічних теорій соціального конфлікту в 60-х рр. ХХ ст. привела до формування 2-х протилежних шкіл:

• конфліктна школа;

• «школа консенсусу».

Основні ідеї сучасних конфліктологічних концепцій:

• Соціальне життя мотивоване інтересами, розходженнями в інтересах людей, соціальних груп, але це необов’язково повинно приводити до ворожості і напруги в суспільстві;

• В ході розвитку суспільства і відповідно інтересів його груп може виникнути розходження між ними і існуючим порядком;

• Ця незадоволеність і напруга викликає певні дії з боку влади, направленість дій залежить від типу суспільства ( придушення, блокування інтересів тощо);

• В демократичних суспільствах вироблені механізми вирішення соціальних конфліктів шляхом переговорів, реформування суспільства, зміни правлячої еліти на виборах, під час парламентської боротьби та іншими цивілізованими методами. При цьому суспільство не порушується, а розвивається і удосконалюється.

39. Виникнення і розвиток економічної соціології (а. Сміт, о. Конт, к. Маркс, е.Дюркгейм та ін.).

Економічна соціологія виникла в сер. 50-х рр. ХХ ст. в США з метою осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання. Засновники – Н. Смелзер, Т. Парсонс, К.Девіс).

Категоріальний апарат економічної соціології

Загальнонаукові категорії	Загальносоціальні категорії	Специфічні категорії
Структура, процес, розвиток, рух та ін.	Власність, споживання, повноваження, посада, мобільність, конфлікт-ність та ін.	Соціальний механізм розвитку економіки, економічна поведінка, економічна культура та ін.

Об’єкт економічної соціології - механізми, які породжують і регулюють зв’язки між економікою і суспільством; поведінка і взаємозв’язок соціальних груп.

Предмет економічної соціології – соціальний механізм розвитку економіки, система поведінки і свідомість суспільних груп в економічній сфері, взаємодія їх між собою і з державою.

В своєму розвитку економічна соціологія пройшла наступні етапи:

І етап ( к. ХVШ- поч. ХІХ ст.) - теорія економічного лібералізму А.Сміта, яка розглядала економічну систему як саморегулюючу систему, втручання в яку політиків приносить лише шкоду. Держава повинна бути гарантом свободи підприємництва і конкуренції, а суспільство об’єднує зусилля індивідів. Д. Рікардо продовжив цю теорію і розвинув теорію розподілу та відтворення, які мають соціальний характер;

П етап (ХІХ ст.) – увага звертається на протиріччя капіталістичного суспільства, формується методологія, принципи аналізу процесів взаємозв’язку економіки і суспільства, вироблення категорій. Швейцарський економіст Ж. де Сісмонді поставив питання про взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, законодавче обмеження розвитку великого капіталу, підтримку дрібних виробників. О. Конт один з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформулював закони його функціонування і розвитку. К. Маркс розглянув закономірності розвитку з позиції інтересів, діяльності і відносин між класами, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту. Стрижнем соціального механізму він вважав класову боротьбу пролетаріату з буржуазією, в основі якої лежить протилежність класових інтересів щодо власності на засоби виробництва і відповідно – до політичної влади. М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сформулював їх роль в регулюванні економіки. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу соціологічної науки. Він ввів поняття: «статусні групи», «адміністрація», «авторитет», «влада», виявив вплив економіки на політику та інші сфери соціального розвитку. Е. Дюркгейм вперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства.

Ш етап (поч. 20-х- сер. 50-х рр. ХХ ст.) – бурхливий розвиток емпіричних досліджень становлення промислової соціології, соціології організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Основними об’єктами досліджень були людські відносини, формальні і неформальні групи, теорія малих груп, лідерство і керівництво, соціальна диференціація;

ІV етап- 50-60-ті рр. ХХ ст. - структурно-функціоналістський напрямок теоретичної соціології, який намагався пов’язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя (Т.Парсонс, Н. Смелзер, Д. Мурі, К. Девіс).

У працях Т. Парсонса «Економіка і суспільство», Н. Смелзера «Соціологія економічного життя» вперше здійснена спроба описати предмет, розглянути історію економічної соціології. Економіка вважалася підсистемою соціальної системи, яка виконує функцію адаптації суспільства до навколишнього середовища. Підсистемами економіки є виробництво, капіталовкладення, природні і людські ресурси, підприємництво.

V етап (к.60-х -70-ті рр. ХХ ст.- кризовий період, пов’язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму. Дослідникам не вдалося синтезувати економічний і соціальний аналіз, створити концепцію, що органічно поєднувала б різні дослідження на міцній теоретичній основі.

VІ етап (к.70-х- к. 90-х рр. ХХ ст.)- етап «нової економічної соціології», яка орієнтується на аналітичні, порівняльні дослідження між окремими регіонами, країнами; розглядає проблеми не окремих соціальних груп, а цілих соціальних систем, набуваючи рис «порівняльної мікросоціології».