44. Функції комерційних банків і банків спеціального призначення (спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів )

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах - широкому та вузькому:

• у широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

• у вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

• пасивні операції;

• активні операції;

• послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу.

Пасивні операції включають:

залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення;

отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку;

випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

До активних операцій належать:

надання кредитів юридичним та фізичним особам,

вкладення в цінні папери,

формування касових залишків та резервів,

формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо).

Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг.

До банківських послуг належать:

розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та інші.

Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності. Вирішальну роль відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Досить вагома роль їх і в функції створення нових грошей, в поповненні та регулюванні грошової маси. Менш вагома їх роль в функції забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку, оскільки погоня за високими прибутками підштовхує їх до найбільш ризикових операцій. Тому в цій функції визначальна роль належить центральному банку, проте недооцінювати і роль комерційних банків теж не слід. Зупинимося докладніше на трансформаційній функції комерційних банків. Вона включає декілька напрямків:

— трансформацію ризиків;

— трансформацію строків;

— трансформацію капіталу;

— просторову трансформацію.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

До таких заходів належать:

диверсифікація активних операцій,

створення резервів,

диференціація процентних ставок в залежності від ризиковості кредитів,

страхування депозитів тощо.

Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків полягає в тому, що мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довготривалі активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий доход), а й їх клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків одержать більший доход по своїх вкладах в банки.

Трансформація капіталів полягає в тому, що мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація полягає в тому, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

1. Поняття і осоновні види СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВИХ

ІНСТИТУТІВ

Окрім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути являють собою установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури. Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавством багатьох країн світу проводиться чітке розмежуванні сфер діяльності банків і небанківських установ, що в значній мірі обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об’єктивні передумови становлення і розвитку кредитно-фінансових інститутів пов’язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з тих чи інших причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути у сучасному розумінні, як окрема ланка кредитної системи, почали формуватися у XIX ст., хоча деякі їхні операції виконувались кредитними установами і раніше. У першій половині XX ст. значного розвитку набули насамперед страхові компанії, а в подальшому ( пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об’єктивних причин. По-перше, економічний ріст у ряді країн в післявоєнний період супроводжувався зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а потреби у їх прибутковому використанні зумовлювали необхідність у відповідних фінансових послугах. По-друге, зростання життєвого рівня населення та оптимізація структури виробничих витрат підприємств викликали необхідність у створенні ефективної системи соціального страхування та пенсійного забезпечення. По-третє, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують довгострокове інвестування коштів.