- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи та функції філософії
- •7. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •8. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •9. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •10. Чуттєве(відчуття, сприйняття, уявлення, уява) і раціональне(поняття, судження, умовивід) пізнання. Ірраціоналізм.
- •11.Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •13.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •14.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •15. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •16. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •17. Основні сфери буття світу (матеріальне, органічне, соціальне, психічне, ідеальне)
- •18. Поняття світу (історичне, наукове, філософське) та підстави його існування (натуралістично-об’єктивістське, культурологічно - суб’єктивістське тлумачення).
- •19. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок.
- •20. Субстанційні та не субстанційні моделі світу..
- •21. Матеріальне буття та його форми: субстанційний та реляційний підходи.
- •22. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •23. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).
- •24. Підходи до вивчення (натуралістичний, феноменологічний) та концепції свідомості (індивідуалістичні, колективістські).
- •25. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •26. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •27. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •28. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •29. Свідомість і мова
- •30. Самосвідомість та самопізнання людини
- •31. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •32. Проблема людини та її виникнення
- •33. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •34. Взаємодія біологічного, соціального, духовного, психічного в людині.
- •35. Співвідношення понять людина – індивід – індивідуальність – особистість.
- •36.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •37. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •38 Філософське поняття, ознаки та функції культури.
- •39. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •40.Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •41. Концепції цінностей: Об’єктивіські,суб’єктивіські, інтегративні.
- •42. Класифікація та функції цінностей.
- •43.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •44.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •45.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •46.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •47.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •48.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •49.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •50. Досократичний період античної філософії
- •51. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •52. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •53. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •54. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •55. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •56. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •57. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •58. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •59. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •60. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •61. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •62. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •63. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •64. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •65. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •66. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •67. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •68. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •69. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •70. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •71. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •72. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •73. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •74. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •75. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •76. Філософія постмодернізму.
- •78. Особливості української філософії 14-18 століття,
- •79.Філософія національної ідеї.
45.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
В основу розчленовування усесвітньої історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне (капіталістичне і соціалістичне), постіндустріальне (Д. Белл і ін.) і технотронне (З. Бжезінський) суспільство кладеться рівень техніки виробництва, а також галузевий і професійний розподіл праці: при цьому зменшується значення суспільних стосунків, власності і класової боротьби.
Аграрне суспільство — поняття, що характеризує доіндустріальну стадію розвитку суспільства (від виникнення продуктивного господарства до промислового перевороту). Використовуються також синоніми "традиційне" та "селянське суспільство". Поняття А.С. почало активно вживатися у 1950-1960-ті рр. в наслідок поширення концепції індустріального суспільства. Принципи громадського життя, що були властиві А.С. (традиційні звичаї, релігійні цінності та ін.), відстоювались деякими напрямками консерватизму, в гаслах східноєвропейського аграризму, інших традиціоналістських напрямах.
Індустріальне суспільство — поняття, що означає стадію суспільного розвитку, що займає місце між аграрним суспільством та постіндустріальним суспільством. Для І.С. властиві розвинута та складна система розподілу праці за умов його сильної спеціалізації, масове виробництво товарів на широкий ринок, машинізація і автоматизація виробництва і управління, науково-технічна революція. Результатом цих процесів є високий розвиток засобів транспорту і комунікацій, висока ступінь мобільності населення і урбанізації, якісні зрушення в структурах національного споживання. В І.С. основні характеристики великої промисловості та моделі розвитку, що задаються ними, стають визначними для соціального спілкування в суспільстві в цілому і для більшої частини населення. Теорія І.С. була сформульована в двох варіантах: французьким соціальним філософом Р.Ароном в лекціях в Сорбонні у 1956-1959 рр. та американським економістом і політологом У.Ростоу в книзі "Стадії економічного зростання" (1960). Теорія І.С. зводить соціальний прогрес до переходу від відсталого, аграрного, докапіталістичного супільства до передового, індустріального, капіталістичного суспільства із масовим ринковим виробництвом та демократичним ладом. В основі цього переходу лежить процес послідовних технічних нововведень у виробництві, який багато в чому пояснюється збігом випадкових обставин у сполученні з різними психологічними мотивами діяльності (націоналізмом, протестантською етикою, духом підприємництва, особистими амбіціями та ін.). Теорія І.С. вплинула на формування теорії постіндустріального суспільства та масового суспільства теорії.
Постіндустріальне суспільство- позначення нової стадії суспільного розвитку, нібито наступною за індустріальним капіталістичним суспільством. Концепція «П. о.» є подальшим розвитком популярних в 60-х рр. теорій «індустріального суспільства» французького соціолога Р. Арона і «стадій економічного зростання» американського соціолога В. Ростоу . Найбільш видні її представники — Д. Белл, М. Кан, З. Бжезінський (США), Ж. Ж. Серван-Шрейбер і А. Турен (Франція).. В цілому концепція «П. о.» претендує на роль загальносоціологічній теорії поступального розвитку людства.
В концепції «П. о.» затверджується, що залежно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважають «первинна» сфера економічної діяльності (сільське господарство), «вторинна» (промисловість), а нині воно вступає в «третинну» сферу послуг, де провідної ролі набувають наука і освіта. Кожною з цих трьох стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія — в аграрному суспільстві, корпорація — в індустріальному, університети — в постіндустріальному), а також пануюча роль певного стану (священиків і феодалів, бізнесменів, учених і професорів фахівців). Ця концепція фактично намагається увічнити антагоністичні суспільні стосунки, бо в «П. о.» зберігаються соціальна неоднорідність, нерівність і відчуження особи, ділення на правлячу, технократичну еліту і керовані маси населення, приватна власність і політичні конфлікти.
Як визначальні риси «технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імпера-тивом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта технотронного суспільства», тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».
У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки «американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів».