Xxxvііі

Мен-цзи сказав: “[Наше] тіло з [усіма його] функціями дано нам від природи. Але тільки будучи великомудрим можна відповідати своїй фізичній організації”.

“Вчення про середину”

(Або “Рівновага й виваженість”, “Чжун’юн”)

“Чжун’юн” («中庸») первісно є 31-им розділом “Книги обрядів” (“Ліцзі”, «礼记»), що входить до канонічного конфуціанського “П’ятикнижжя” («五经»). За епохи Сун (960-1279) “Чжун’юн” було виділено філософами-неоконфуціанцями Чен І та Чжу Сі в окремий трактат і включено до “Чотирикнижжя” («四书») разом із працями “Лунь’юй” («论语»), “Дасюе” («大学») та “Мен-цзи” («孟子»). У наведеному нижче перекладі курсивом виділено коментарі до трактату, зроблені Чжу Сі. Він також поділив трактат на розділи (чжани, 章) і дав їм назви.

Учитель Чен-цзи¹ сказав: “Те, що не збочується, зветься рівновагою. Те, що не [піддається] змінам, зветься виваженістю. Рівновага є праведним благом Піднебесної. Виваженість є встановленим порядком Піднебесної”. Ці слова як сутність учення послідовники Конфуція передавали з покоління в покоління. Цзи Си² непокоївся, що з часом [точність переказу] втратиться, тому занотував усе в книгу, яку передав Мен-цзи¹. Його книга на початку виголошує принцип єдиного, всередині розсипається силою-силенною речей і наприкінці знову зливається у принцип єдиного. Вивільняючись, заповнювати всі шість сторін Усесвіту², згортаючись, сховатися в найдрібнішому; мати невичерпну глибину, – усе це є [ознаками] справжнього вчення. Сумлінний учень упертістю та наполегливістю опанує [його] й користуватиметься все життя, бо ж [воно] невичерпне.

Чжан 1. Основна Суть

Визначене небом зветься характером. Те, що спрямовує характер, зветься благом. Те, що виховує благо, зветься освітою. Від блага неможливо відділитись ні на мить, [те, від чого] можливо відділитися, не є благом. Тому доброчесна людина обережна там, де її не бачать і обачна там, де її не чують. Немає нічого очевиднішого за приховане, немає нічого більш наочного за потаємне, тому добродій пильнує себе й на самоті. Коли радощі, гнів, скорбота й веселощі не вириваються [назовні] – це зветься рівновагою; коли ж, вирвавшись, утримуються в межах рівноваги, – це зветься гармонією. Рівновага є могутнім коренем Піднебесної. Гармонія є всепроникним благом Піднебесної. Коли досягаються рівновага і гармонія, небо й земля набувають [належних] положень та породжують силу-силенну речей.

У зачині Цзи Си оповідає передані [йому в переказах] ідеї: насамперед пояснює, що корінь блага початково походить від неба і не може змінюватися. Субстанційно воно (благо) покоїться в нас самих і є невід’ємним [від нас]. Далі йдеться про необхідність плекати й виховувати [власні чесноти] і [повсякчас] пильнувати себе. Наприкінці говориться про досконалі діяння святих та мудреців. Здається, це і є прагненням до вчення: вибагливо ставлячись до себе, сам отримуєш [користь], позбуваючись егоїзму, [викликаного] зовнішніми принадами, натомість поповнюєш свою природнодану благість. – Ян Ши³ вбачав у цьому корінний принцип усього трактату. В наступних 10-ти чжанах Цзи Си залучає слова Вчителя⁴ задля остаточного [прояснення] змісту попереднього чжану.

Чжан 2. Пізнання Людей

Чжунні⁵ сказав: “Добродій [живе відповідно до] рівноваги й виваженості, негідник протистоїть рівновазі й виваженості. Рівновага і виваженість добродія – у його постійній врівноваженості. Спротив негідника рівновазі й виваженості – у його легковажній необачності.

Чжан 3. Виправлення Серця

Учитель сказав: “Рівновага і виваженість – ось досконалість! Та в народі мало хто здатен довго [перебувати у цьому стані]”¹.

Чжан 4. Виправлення Серця

Учитель сказав: “Благо не поширюється², і я знаю [причину] цього: розумні його проминають, а нездари не ладні збагнути. Благо не прояснюється³, бо достойники минають, а нікчеми не ладні сягнути. Серед людей немає таких, які б не пили й не їли, та мало хто здатен відчувати смак”.

Чжан 5. Самовдосконалення

Учитель сказав: “Мабуть, благо є нездійсненним!”

Чжан 6. Ретельність і Допитливість

Учитель сказав: “Велемудрим же був Шунь⁴! Шунь був допитливим і ретельно обмірковував [навіть] недбало кинуті слова. Тамував зле і плекав добре; в усьому стримуючи крайнощі, обирав середину⁵ для здійснення в народі, – саме тому й став Шунем!”

Чжан 7. Осягнення Блага

Учитель сказав: “Усі люди говорять “я знаю”, але, на повному скаку потрапивши в тенета або в яму, не знають, як урятуватись. Усі люди говорять “я знаю”, та, вибравши рівновагу і виваженість, не здатні протриматися й місяця”.

Чжан 8. Виправлення Серця

Учитель сказав: “Хуей⁶ у стосунках з людьми обрав [мірилом] рівновагу і виваженість. Отримуючи щоразу благий здобуток, надійно ховав його в серці й більше не втрачав”.

Чжан 9. Виправлення Серця

Учитель сказав: “У країнах і наділах Піднебесної¹ можна встановити злагоду, від титулу й платні можна відмовитися, по голому крицевому лезу можна ступати [неушкодженим], та неможливо [так просто] набути рівноваги й виваженості”.

Чжан 10. Осягнення Блага

Цзи Лу² запитав про міць. Учитель відповів: “Міць півдня? Міць півночі? Твоя власна міць? [Власною] милістю й великодушністю навчати [інших], не мститися за неґречне [ставлення до себе] – у цьому гідна добродія міць [людей] півдня. Спати в бойовому обладунку, не випускаючи з рук зброї, воліти битися на смерть – у цьому гідна сильного міць [людей] півночі. Тому [дії] добродія гармонійні, а не свавільні – ось міць! Перебувати в рівновазі й не збиватися на манівці – ось міць! Коли у країні панує благо, не ламатися перед негараздами – ось міць! Коли країна позбавлена блага, до самої смерті не зраджувати [собі] – ось міць!”

Чжан 11. Виправлення Серця

Учитель сказав: “Жити відлюдником і чинити всіляку дивину, аби залишитися в переказах наступних поколінь, – я не роблю того. [Деякі] добродії вирушають у путь, керуючись благом, але геть усе полишають на півдорозі – я не здатний на таке. Добродій дотримується рівноваги й виваженості, ховається від світської метушні й не шкодує за славою – на таке здатен лише святий”.

Чжан 12. Пізнання Речей

Учитель сказав: “Благо добродія – вичерпно доступне, але й невловиме. [Навіть] простуваті чоловік і жінка в змозі пізнати його. Та у його вищій досконалості навіть для святого дещо зостається невідомим. Нікчемна подружня пара спроможна чинити [благо], та у його вищій досконалості навіть для святого дещо лишається неможливим. Хоч які величезні небо й земля, люди все ж знаходять, на що нарікати. Тому, коли говорити про найбільше, що має добродій, то в Піднебесній ніхто не ладен цього здійснити, а говорячи про найменше, ніхто у Піднебесній не годен цього знищити”. У “Каноні Пісень”³ говориться: “Шуліка злітає до самих небес, риба пірнає до самих глибин”, – ці слова прояснюють верхня і нижня [межі]⁴. Благо добродія бере початок із [простих] людей, але у своїй досконалості охоплює небо й землю.

Сказаним Цзи Си роз’яснює суть 1-го чжану про неможливість відокремлення від блага. У наступних восьми чжанах слова Конфуція залучатимуться з метою подальшого тлумачення [вчення].

Чжан 13. Благородні Вчинки

Учитель сказав: “Благо не є віддаленим від людини. Віддалення від людей заради блага не може бути благом”. У “Каноні Пісень”¹ говориться: “Тешу топорище, тешу топорище – сам зразок недалеко”. Тримаючи сокиру, тесати [нове] топорище, приміряючи навскіс на око – однаково видаватиметься надто не схожим [на зразок]. Тому добродій напучує людей, виходячи з [особливостей] самих людей, і зупиняється, коли ті виправляться. Відданість і ґречність недалеко відходять від блага; коли не бажаєш, аби тобі що-небудь заподіяли, не чини цього й іншим. “З чотирьох благ добродія² [я,] Цю³, не спромігся на жодне: не ладен догледіти батька, як належить синові; не ладен служити правителю, як належить міністрові; не ладен ставитись до старшого брата так, як належить молодшому; не ладен передбачати власні дії, як належить друзям”. Поширюю чесноту виваженості, [але дотримуюсь] обережності, говорячи про виваженість. Трапляються недоліки – не насмілююсь [їх] не виправляти, коли [відчувається] надмірність – не насмілююсь продовжувати. Словами дбаючи про дії, діями дбаючи про слова, хіба ж може добродій бути неправдивим?!

Чжан 14. Самовдосконалення

Добродій здійснює вчинки відповідно до свого становища, не прагнучи нічого зайвого. Коли він багатий – то чинить, як годиться багатому; коли бідний – чинить, як годиться бідному; опинившись серед варварів, чинить, як годиться варвару; потрапивши у скрутне становище, чинить, як слід чинити у скруті. Де б не опинився, добродій завше отримує для себе [духовний] здобуток. Керуючи згори, [добродій] не принижує підлеглих, перебуваючи знизу, не запобігає перед вищими [чинами]. Виправляючись та самовдосконалюючись, [він] не вимагає [надто багато] від інших – тому не викликає нарікань. [Він] не скаржиться на небо вгорі і не звинувачує людей унизу. Тому добродій перебуває у незворушності, слухаючись веління [неба], а негідник наражається на небезпеку у пошуках легкої вигоди. Вчитель сказав: “Стрілець із лука дещо нагадує добродія: не спромігся поцілити – шукай [причину] в собі”.

Чжан 15. Згуртування Родини

Благо добродія подібне до далекої подорожі, що неодмінно [починається] зблизька, подібне до сходження вгору, яке неодмінно [починається] знизу. У “Каноні Пісень”⁴ говориться: “[Життя] з дружиною та дітьми в любові й злагоді подібне до гри на гуслях та цитрі. Якщо братú [живуть] у злагоді – то є велика радість і гармонія. Давши лад господі й сім’ї, [принесеш] радість і дружині, й дітлахам”. Учитель сказав: “Оце і є – [діяти] відповідно до [прагнень] батьків”.

Чжан 16. Згуртування Родини

Учитель сказав: “Великою ж є благочинність духів померлих! Дивишся на них і не бачиш, слухаєш їх і не чуєш, [вони] мають тіло, але не втрачають його. [Вони] примушують людей Піднебесної [готувати] жертовне просо і [вдягати] ритуальне вбрання, аби [гідно] здійснити жертвоприношення, [вони] ніби постійно витають десь угорі, ніби оточують зусібіч”. У “Каноні Пісень”¹ говориться: “Коли духи надходять – це неможливо вгадати, але усі знають [про їхню присутність]”. У цьому проявляється потаємне: щирість так само неможливо приховати.

Чжан 17. Пізнання Неба

Учитель сказав: “Великою ж є поштивість Шуня до батьків! Своєю благочинністю [він] рівнявся зі святими, його величали Сином Неба, володіння його простягалися в межах чотирьох морів, у храмах предків йому [постійно] здійснювалися жертвоприношення, і рід його продовжувався в дітях та онуках. Тому [людина] великої благочинності неодмінно дістане належне місце [у громаді], неодмінно отримає належний достаток, неодмінно набуде належної слави, неодмінно здобуде належне довголіття. Тому небо, породжуючи речі, неодмінно діє, виходячи з [властивостей] матеріалу. Тому те, що росте, – плекають, а те, що хилиться, – полишають напризволяще. У “Каноні Пісень”² говориться: “Щасливий і радісний правитель є взірцем вищої благочинності. Належним чином керуючи народом, з повагою і любов’ю ставлячись до людей, [він] отримує добробут від самого неба, пильнуючи виконання велінь [неба], дістає напучення від самого неба”. Тому [людина] великої благочинності неодмінно отримує веління [неба на управління Піднебесною]”.

Чжан 18. Згуртування Родини

Учитель сказав: “Єдиний [серед людей] Вень-ван³ не знав печалі й тривог, маючи батька Ван Цзі⁴ та сина У-вана⁵. Батько розпочав, а син продовжив [його справу]. У-ван продовжив спадкоємну лінію Тай-вана¹, Ван Цзі і Вень-вана: одного разу, вдягнувши військові обладунки, здобув Піднебесну і довіку не втратив гучної слави; величався Сином Неба, володіння його простягалися в межах чотирьох морів, у храмах предків для нього [постійно] здійснювалися жертвоприношення, і рід його продовжувався в дітях та онуках. У-ван отримав веління [неба] у похилому віці, Чжоу-гун² продовжив благочинні діяння Вень[-вана і] У[-вана], здійснив жертвоприношення [душам] померлих Тай-вана і Ван Цзі, посмертно вшанувавши їх як Синів Неба. [Правила] цієї етики охопили усіх від чжухоу³ і дафу⁴ до ши⁵ і простих людей. [Якщо] батько мав титул дафу, а син був ши, то ховали [батька], як личить дафу, а жертвоприношення [для нього] здійснювалось, як для ши. [Якщо] батько був ши, а син – дафу, то ховали [батька] як ши, а жертвоприношення здійснювалось, як для дафу. Однорічну жалобу носили за дафу; трирічну жалобу носили за Сином Неба; жалобу за батьками [мусили] носити всі від верхів до низів.

Чжан 19. Згуртування Родини

Учитель сказав: “[Воістину] У-ван і Чжоу-гун сягнули верху поштивості [сина до батьків]! Шанобливий [нащадок] дбає про втілення прагнень [предків], дбає про продовження справи [предків], навесні та восени ремонтує храми предків, [належним чином] лаштує жертовне начиння, впорядковує ритуальний одяг, приносить [у жертву] сезонні продукти”. Етикет [обрядового дійства] у храмі предків обумовлює порядок розташування [учасників] за [приналежністю до] батьківської або синівської [ліній]⁶. Порядок [розташування за] титулами визначає родовитість. Порядок проведення дійства визначає здібності й таланти [учасників]. Порядок ушанування господарями гостей першою чарою показує прихильність [предків до своїх нащадків]. Колір волосся [допомагає] розсадити [учасників] за віком. Обіймати належну посаду, здійснювати належні ритуали, виконувати встановлену музику, поважати шанованих, любити рідних, служити мертвим так, як служили живим, ставитись до небіжчиків так, ніби вони ще поруч, – ось довершеність у поштивості до батьків. [Суть] етикету жертвоприношення небу й землі – у служінні верховному божеству. [Суть] етикету храму предків – у принесенні жертв своїм пращурам. [Для того ж, хто] збагне сутність етикету жертвоприношення небу й землі, ритуалів “пір року”¹, управління державою уподібниться до розглядання власної долоні.

Чжан 20. Управління Державою

Ай-гун¹ запитав про державне управління. Учитель сказав: “[Принципи] державного управління Вень[-вана і] У[-вана] написані на бамбукових пластинах. Коли народ [країни живе] у добробуті, тоді живе і справа управління; коли народ сходить нанівець, тоді гине й справа управління. Благо людини живить справу управління, благо землі живить дерева. Тому справа управління [подібна] до очерету²”. Ось чому здійснення державного управління залежить від людей, [які безпосередньо цим займаються]. У виборі людей [слід] виходити з [якостей] особистості; у вдосконаленні особистості [слід] виходити з блага; у вдосконаленні блага слід виходити з людяності. Людяність є [мірою] людських стосунків, вершина [ж їх] – любов до рідних. Справедливість є [мірою] належності, вершина [ж її] – вшанування доброчесних. Різниця [полягає] в турботі про [близьких і далеких] родичів, [а також] у ступені вшанування достойних, породженому етикетом. Тому добродій не може не займатись самовдосконаленням. Бажаючи самовдосконалюватись, не можна не піклуватися про рідних. Бажаючи піклуватись про рідних, не можна не розумітися на людях. Бажаючи розумітися на людях, не можна не знати [волю] неба. Вищих благ Піднебесної п’ять, здійснюються вони у трьох [благочинствах]. Сказано: “Стосунки між правителем і міністром, батьком і сином, чоловіком і дружиною, старшим і молодшим братами та між друзями є п’ятьма вищими благами Піднебесної. Знання, людяність та відвага є трьома вищими благочинствами. Здійснюються вони в єдиному³. Чи [мати] знання від народження, чи [осягати] знання через навчання, а чи [здобувати] знання тяжкою працею – усе то є одне [й те саме] знання. Чи здійснювати [ці три благочинства] із задоволення, чи задля вигоди, чи під примусом, – заслуга однакова”. Учитель сказав: “Заповзятість у навчанні наближає до знання, невтомне розповсюдження блага наближає до людяності, усвідомлення сорому наближає до відваги. Знаючи ці три [правила], знатимеш, як самовдосконалюватись. Знаючи, як удосконалити себе, знатимеш, як керувати людьми. Знаючи, як керувати людьми, знатимеш, як правити царствами Піднебесної. Для кожного, хто править царствами Піднебесної, існує дев’ять основоположних правил: самовдосконалюватися, шанувати доброчесних, любити рідних, поважати міністрів, дбати про підлеглих, [плекати] простий люд, [ніби власних] дітей, закликати [до себе представників] ста ремесел, піклуватися про гостей [що прибули] здалеку, огортати турботою удільних правителів. Самовдосконалюючись, установиш благо; шануючи доброчесних, позбудешся сумнівів; люблячи рідних, не почуєш нарікань від батьків та братів; поважаючи міністрів, уникнеш розбрату; якщо дбатимеш про підлеглих, то служилий люд віддячить суворим дотриманням етикету; якщо [плекатимеш] простий люд [ніби власних] дітей – сто родів не шкодуватимуть [для тебе] сил; закликаючи [до себе представників] ста ремесел, [завжди] матимеш удосталь коштів; піклуючись про гостей здалеку, [матимеш] підтримку зусібіч; якщо огорнеш турботою удільних правителів, то Піднебесна підкориться. [Своєчасно готувати] жертовне просо і [вдягати] ритуальне вбрання, не діяти всупереч етикету, – так самовдосконалюються. Класти край лихослів’ю, триматися далі від [жіночих] знад, низько цінувати власність і високо – благочинність, – так напучують на доброчесність. Гідно займати своє положення [у суспільстві], примножувати свій добробут, ділити [з сім’єю] щастя й біди, – так напучують на любов до рідних. Піклуватися про чиновництво, довіряючи [відповідальні] доручення, – так напучують міністрів. Виявляти довіру і [сприяти] підвищенню добробуту, – так напучують служилий люд. Своєчасно збирати помірну подать, – так напучують сто родів. Щоденно пильнувати і щомісячно перевіряти [роботу], нагороджуючи здібних і працьовитих, – так напучують [представників] ста ремесел. Проводжати тих, хто їде, і вітати новоприбулих, схвалювати доброчинних і виявляти милість до немічних, – так піклуються про гостей [що прибули] здалеку. Давати продовження майже згаслому роду і відроджувати державу, що занепала, приборкувати заворушення й усувати небезпеку, вчасно влаштовувати аудієнції, щедро дарувати і скромно приймати [підношення], – так виявляють турботу про удільних правителів. Для кожного, хто править царствами Піднебесної, існує дев’ять правил, а здійснюються вони в єдиному¹. У всякій справі підготовка обумовлює успіх, непідготовленість призводить до краху. Підготувавши слова, не затнешся [у промові]. Передбачивши [хід] справи, не зазнаєш труднощів. Передбачивши [власні] дії, не шкодуватимеш. Передбачене благо не вичерпається [повік]. [Якщо] підлеглий не здобуде [прихильності] начальника, [він] не буде спроможний керувати народом. Здобуття [прихильності] начальника визначається [іншим] благом: не [маючи] довіри друзів, неможливо здобути [прихильність] начальника. Довіра друзів визначається [іншим] благом: не виявляючи поштивості до рідних, не матимеш довіри друзів. Поштивість до рідних визначається [іншим] благом: без щирості перед самим собою не будеш поштивим до рідних. Щирість перед собою визначається [іншим] благом: не прозрівши благість [людини], не будеш щирим перед собою. Щирість є небесним благом². Набуття щирості є людським благом. Щирий [від природи] оволодіває [знаннями] не [заглиблюючись у] міркування, досягає [мети], не докладаючи зусиль, смиренно йде за благом рівноваги, [а отже,] є святим. Той, хто набув щирості, обирає благість [критерієм вчинків] і твердо його дотримується. [Необхідно бути] нестримним у навчанні, ретельним у допитливості, обережним у думках, [здатним] ясно розрізняти [хибне й правильне], самовідданим у вчинках. Можна і не навчатись, [але], навчаючись, не кидай [науки], доки не опануєш. Можна і не допитуватись, [але], допитуючись, не переставай [питати], доки не дізнаєшся. Можна й не міркувати, [але], розмірковуючи, не кидай [міркувань], доки не оволодієш [предметом]. Можна й не [намагатися] розрізняти [правильне й хибне, але, взявшись] розрізняти, не кидай, доки не з’ясуєш. Можна й не робити вчинків, [але] роблячи, не переставай [діяти], доки не докладеш усіх зусиль. Дехто здатен осягнути щось одразу, я – [лише після] ста [спроб]. Дехто здатен осягнути щось із десятого [разу], я – [лише після] тисячі [спроб]. Опанувавши цим благом, навіть нетямущий неодмінно порозумнішає, навіть кволий неодмінно зміцніє”.

Чжан 21. Пізнання Характеру

Розуміння через щирість зветься характером. Щирість через розуміння зветься освітою. Де щирість – там розуміння, де розуміння – там щирість.

На початку Цзи Си вдається до [викладених у] попередніх чжанах ідей Учителя про небесне й людське благо. У всіх наступних дванадцяти чжанах Цзи Си знову й знову тлумачить ідеї цього чжану.

Чжан 22. Щирість Прагнень

У Піднебесній лише гранично щирий здатен вичерпно [осягнути] власний характер. [Той, хто] здатен вичерпно [осягнути] власний характер, є здатним вичерпно [осягнути] характер людини. [Той, хто] спроможний вичерпно [осягнути] характер людини, здатен вичерпно [осягнути] характер речей. [Той, хто] спроможний вичерпно [осягнути] характер речей, годен впливати на породження й плекання [речей] небом і землею. [Той, хто] спроможний впливати на породження й плекання [речей] небом і землею, годен зрівнятися з небом і землею.

Чжан 23. Щирість Прагнень

Наступним після [гранично щирого] є ретельний у дрібницях. Ретельністю можна набути щирості. [Поява] щирості обумовлює [її] вияв назовні; вияв назовні обумовлює [її] очевидність; очевидність обумовлює осяйність; осяйність обумовлює дію¹; дія обумовлює зміни²; зміни обумовлюють перетворення³. У Піднебесній лише гранично щирий здатен перетворювати [речі].

Чжан 24. Управління Державою

Благо граничної щирості – у здатності знати наперед. Напередодні розквіту країни неодмінно з’являються щасливі знамення¹. Напередодні загибелі країни неодмінно виникають лихі провісники нещастя². Все це можна угледіти на стеблах деревію і черепашачих панцирах³, [відчути в] рухах чотирьох кінцівок⁴. При наближенні негоди чи щастя [щирий] напевне знає добре й лихе наперед. Тому гранично щирий подібний до духів.

Чжан 25. Щирість Прагнень

Щирість творить сама себе, благо спрямовує само себе. Щирість є кінцем і початком речей, без щирості немає речей. Саме тому добродій [високо] цінує щирість. Щирість не обмежується творінням самої себе, а тому створює речі. Творити себе – це людяність. Творити речі – це знання. [Щирість є] благочинністю характеру, що поєднує зовнішнє і внутрішнє благо, тому постійне її здійснення є [завжди] доречним.

Чжан 26. Поглиблення Вчення

Тому граничну щирість неможливо вичерпати. Невичерпність обумовлює тривалість; тривалість обумовлює сталість; сталість обумовлює далечінь; далечінь обумовлює широту й родючість; широта й родючість обумовлюють осяйну велич. Широта й родючість є тим, що вирощує речі; осяйна велич є тим, що огортає [собою всі] речі; далечінь і тривалість є тим, що творить речі. Широта й родючість личить землі; осяйна велич личить небу. Далечінь і тривалість не мають меж. Той, хто відповідає цим [ознакам], без зайвих розмірковувань розрізняє [лихе й добре], не рухаючись, змінюється, не діючи, розвивається. Благо неба й землі можна вичерпно [пояснити] однією фразою: “Створюючи речі, не повторюватись; породжуючи речі, не міряти”. Благами неба й землі є широта, родючість, велич, осяйність, далечінь і тривалість. Ось – небо, [воно складається з] множини дрібних яскравих [цяток], але у своїй незмірності тримає вагу сонця, місяця, зірок і планет, огортає [собою] силу-силенну речей. Ось – земля, [вона складається з] множини жменьок ґрунту, але у своїй протяжності й товщі несе [на собі] гори й пагорби, не відчуваючи тягаря, приводить у рух ріки й моря, не розріджуючись, вирощує [на собі] силу-силенну речей. Ось – гори, [вони складаються з] великої кількості камінців, але на їхніх кручах і висотах ростуть трави й дерева, мешкає птаство та звірі, накопичуються затаєні багатства. Ось – вода, [вона складається з] великої кількості жмень, [якими черпають], але в своїй незглибимості породжує крокодилів і черепах, водяних драконів і риб, вивергає скарби. У “Каноні Пісень”⁵ говориться: “Лише веління неба воістину вічні”. Інакше кажучи, небо саме через це і є небом. “Хіба ж не велична чистота доброчинності Вень-вана?!”. Інакше кажучи, Вень-ван і є Вень[-ваном] завдяки своїй безмежній чистоті.

Чжан 27. Самовдосконалення

Грандіозним є благо святого! Розстилаючись безмежно, [воно] живить силу-силенну речей, у висоту сягає неба. У своїй величній неозорій повноті вміщує триста правил ритуалу¹ і три тисячі настанов², які здійснюються лише після появи потрібної людини³. Тому говориться: без довершеної благочинності довершене благо буде нетривким. Тому добродій у характері цінує благочинність і благом [вважає] допитливість та навчання; [він є] всеосяжним і всепроникним, сповненим осяйної величі, і благом [вважає] рівновагу й виваженість; повторює відоме й пізнає нове, самовіддано шанує етикет. Саме з цих причин [добродій], посівши високу [посаду], не чваниться, не відвертається від нижчих [за чином]. Коли у країні є благо, його слів достатньо для її розквіту. Коли у країні немає блага, його мовчання достатньо для збереження [власного життя]. У “Каноні Пісень”⁴ говориться: “Освіченістю й мудрістю оберігати своє життя” – саме про це і йдеться.

Чжан 28. Осягнення Блага

Учитель сказав: “Той неук, що затято стверджує про власну непохибність, той негідник, котрий чинить [неподобства] на власний розсуд, той, хто, народившись у нашу епоху, [пнеться] навернути благо давнини, – усі подібні до них накликають на себе лихо”. Окрім Сина Неба, [ніхто] не запроваджує етикет, не встановлює законів, не затверджує норм писемності. Зараз у Піднебесній колісниці [мають] однакові осі, книги [пишуться] однаковим письмом, поведінка [людей обумовлюється] однаковими етичними нормами. Тож, маючи престол, але не маючи благочинності, [ніхто] не наважиться запроваджувати ритуал і музику. Маючи ж благочинність, але не маючи престолу, також [ніхто] не наважиться запроваджувати ритуал і музику. Вчитель сказав: “Я міркував над етикетом [династії] Ся⁵, [але у царстві] Ці⁶ не [лишилося] достатніх свідчень. Я вивчав етикет [династії] Інь⁷, [адже] маємо [приклад земель] Сун¹. Я вивчав етикет [династії] Чжоу² – ним користуються і по сьогодні, тож я дотримуюсь [етикету] Чжоу”³.

Чжан 29. Осягнення Розпізнавання

В управлінні Піднебесною є три важливі [справи], які [дозволяють] уникати багатьох помилок. [Настанови] попередників благі, але цьому немає свідчень. Без свідчень немає довіри, а без довіри народ не буде підкорятися їм. [Настанови] наступників благі, але не здобули [належного] вшанування. Без шани немає довіри, а без довіри народ не піде [за ними]. Тому благо [доброго] правителя [полягає в тому, щоб], маючи основу у власному житті, діставати визнання всього народу; аналізуючи [діяння] “трьох ванів⁴”, не [припускатися] помилок; засновуючи вотчину, не [дозволяти] безладдя; запитуючи душі [померлих] та духів, не вагатись; очікуючи появи святого через сто [поколінь], не сумніватися. [Хто], запитуючи душі [померлих] та духів, не вагається, – той розуміє небо. [Хто] очікує [появи] святого через сто поколінь, не сумнівається, – той розуміє людей. Саме тому дії добродія надовго ставали благом Піднебесної, [його] вчинки надовго ставали законами для Піднебесної. Віддалені [люди] покладають на нього надії, а близькі не розчаровуються [в ньому]. У “Каноні Пісень”⁵ говориться: “Там [ним] не погидують, тут [ним] не погордують. Працювати над собою день і ніч – так отримують безсмертну славу”. Не було ще добродія, який, не чинячи так, рано зажив би слави в Піднебесній.

Чжан 30. Пізнання Закону

Чжунні⁶ [дотримувався] настанов своїх попередників Яо⁷ і Шуня, пильнував законів Вень[-вана та] У[-вана], вгорі керувався [плином] небесного часу⁸, внизу перебував у злагоді з водами і землею. Наприклад, подібно до неба й землі: немає нічого, що не несла й не тримала б [земля], немає нічого, що не покривало б [небо]. Наприклад, подібно до зміни чотирьох пір року, подібно до зміни сонця й місяця: сила-силенна речей розвивається разом і ніщо не завдає шкоди іншому. Благо [кожного] діє сукупно [з благом іншого] і не наражається на протидію іншого. Мала благочинність [рухає] течії рік, велика благочинність підносить [силу-силенну речей]. Ось у чому велич неба й землі.

Чжан 31. Самовдосконалення

У Піднебесній лише досконалий святий здатен чути, бачити, мати мудрість і знання, достатні, аби піднестися [над усім], [бути] достатньо милостивим і ласкавим, щоб [виявляти] милосердя [до всього], [мати] достатньо міці й залізної волі, щоб виносити [правильні] судження, [бути] достатньо суворим і безстороннім, щоб користуватись повагою, [бути] достатньо освіченим, розсудливим і пильним, щоб [непохибно] розрізняти [добре й лихе]. Неосяжна і незглибима [мудрість його] у вияві своєму є неосяжною, мов небо, незглибимою, мов [земна] безодня. [Коли він] з’являється, немає серед народу нікого, хто зневажив би [його]; [коли він] говорить, немає серед народу нікого, хто не йняв би [йому] віри; [коли він] вдається до вчинків, немає серед народу нікого, хто не схвалював би [його] діяння. Його слава переповнює Серединну Державу¹, сягаючи південних і північних варварів. [Скрізь, куди] сягають човни й колісниці, де здатна пройти людина, [все, що] вкривається небом, тримається землею, осяяне сонцем і місяцем, [усюди, де] випадають іній і роси, серед усіх, у кого є кров і дихання, немає [нікого й нічого], хто б не вшановував [його, як] рідного, – тому говорять, [що він] гідний неба.

Чжан 32. Щирість Прагнень

У Піднебесній лише гранично щирий здатен втілити у життя великі основоположні правила Піднебесної, встановити великий корінь Піднебесної, пізнати перетворення і становлення неба й землі – чи ж залежатиме він від чогось? Непогрішна його людяність, невимірна його глибина, неосяжне його небо. Коли не одвічно великомудрий святий, що сягнув благочинності неба, то хто ж іще здатен пізнати все це?

Чжан 33. Виправлення Серця

У “Каноні Пісень”² говориться: “Надягати свитку поверх парчевого вбрання”, гребуючи візерунками, що [надто] впадають у вічі. Тому благо добродія глибоко заховане, але яскраво виявляється з часом. Благо негідника добре помітне, але з часом сходить нанівець. Благо добродія пісне, але не приїдається, скромне, але шляхетне, м’яке, але розважливе. [Воно дає змогу] побачити близьке в далекому, пізнати витоки виховання [інших], збагнути помітність непомітного, [воно] здатне сприяти входженню в благочинність. У “Каноні Пісень”³ говориться: “Глибини [вод] хоча й приховані, та все одно [можуть] добре освітлюватися”. Тому добродій свідомо звільняється від душевних страждань, а [його] наміри позбавлені лихого. [Благочинності] добродія неможливо сягнути тому лише, що люди не здатні цього сприйняти. У “Каноні Пісень”¹ говориться: “Сидячи на самоті у своїй оселі, не соромитись [навіть] перед діркою в даху”². Тому добродій [виявляє] повагу, не [вдаючись до] дій, [викликає] довіру, не вимовивши слова. У “Каноні Пісень”³ сказано: “Коли мовчать урочисті музúки [при введенні чиновника до храму], тоді не буває суперечок”. Саме тому добродій [хоч і] не роздає нагород, але народ самовіддано [працює], [хоча й] не карає, але народ схиляється перед сокирою влади. У “Каноні Пісень”⁴ сказано: “[Коли добродій] виявить власну благочинність, сто намісників наслідуватимуть її”. Саме тому добродій старанно й самовіддано [виконує обов’язки], і в Піднебесній [панує] спокій. У “Каноні Пісень”⁵ сказано: “Плекаючи в собі осяйні чесноти, не слід гучно кричати, аби сповістити [про це усіх]”. Учитель сказав: “Вдаватися до гучності й пишності у вихованні народу – остання [справа]”. У “Каноні Пісень”⁶ сказано: “Благочинність легка, мов пух”. Але пух усе-таки є з чим порівняти. “Гірська небесна ноша беззвучна і не має запаху”⁷ – ось досконалість!

Оповівши у попередніх чжанах про граничну досконалість, Цзи Си осягає саму основу [вчення]. У цьому [чжані він] розпочинає навчати обачному поводженню на самоті і, розгортаючи далі свою проповідь, дає напучення сягнути найвищої межі в [особистій] старанності й самовідданості, а [імператорові] – спокою в Піднебесній. Далі підноситься велична втаємниченість [учення], аж до беззвучності й відсутності запаху, і після цього [напучення] закінчується. Тут стисло висловлена суть трактату. Він знову й знову повертається до напучення, сягаючи граничної глибини та влучності, – хіба може вичерпатися наснага того, хто вивчає це!

“Чжуан-цзи”

Книга “Чжуан-цзи” («庄子») належить до даоської класики, вона написана Чжуан-цзи (або Чжуан Чжоу, 庄周, 368-286 до н.е.) та його учнями. Книга складається із семи “внутрішніх розділів”, 15-ти “зовнішніх” та 11-ти “інших”. “Внутрішні розділи” – це сім нарисів, що висвітлюють усі аспекти філософської думки Чжуан-цзи: теорію релятивізму, складні для осягнення шляхи інтелектуального пізнання та підкорення Мандату Неба. Завдяки своїй високій мистецькій цінності “Чжуан-цзи” посідає значне місце серед давньої китайської прози.

Чжуан-цзи – представник середнього періоду Ворогуючих царств. Він жив у царстві Сун (нині – провінція Хенань) приблизно тоді ж, коли й Мен Ке (Мен-цзи), або трохи пізніше. Став головним спадкоємцем даоських традицій Лао-цзи періоду ранньої Цінь (221-206 до н.е.).

Ранні ідеї Чжуан-цзи виходили з учення Лао-цзи. Він розвинув це вчення з нігілістської та ідеалістичної позицій. Через це після періоду Вей-Цзінь (220-420) це вчення почали називати лаочжуанським (老庄之学). Чжуан-цзи, як і Лао-цзи, відкидав матеріалізм об’єктивного світу, поставивши так зване дао за основу всього сущого. Але Чжуан-цзи об’єднав дао з духом людини: “Небо й земля народилися разом зі мною, все суще є одним цілим зі мною” (天地与我并生，万物与我为一, з розділу “Судження про всі речі”, «齐物论»). Ця думка, очевидно, належить до системи ідей суб’єктивного матеріалізму. У період Ворогуючих царств, під час радикальних реформ у суспільстві, Чжуан-цзи хоч-не-хоч придивлявся до протилежностей довкілля, а саме: велике й мале, бідні й багаті, успіх та поразка, народження й смерть, благородство і ницість тощо. Але філософ не зважав на реальність, абсолютизуючи відносну сторону предмета й відкидаючи об’єктивні критерії істини. Він дивився на всі зміни у світі як на такі, що не відрізняються між собою: не існує правди й кривди, перемоги й поразки, сну і пробудження, народження й смерті, часу й простору. Тому філософ проповідує гностицизм та нігілізм. Зіштовхнувшись із різкими змінами в суспільстві, Чжуан-цзи не мав іншого виходу, як стати проповідником фаталізму. Головна його ідея – покинувши зброю, захопитися принадами світського життя. У духовній сфері філософ шукав визволення, аж до того, що відкинув закони культури та досягнення науки й техніки і сказав “ні” усім суспільним приписам. Він прагнув досягнути стану “відсутності знання” і жити серед звірів і птахів, нічим не відрізняючись від них. Дослухаючись до вчення філософа, правителі шукали самозаспокоєння та душевного спокою.

“Чжуан-цзи” складається з окремих діалогів, і все ж твір можна розглядати як художнє ціле. Кожен діалог у свою чергу складається з трьох частин. Перша може мати форму короткої бесіди між дійовими особами або ж лаконічно описувати ситуацію, в якій відбувається розмова. Вона мотивує чи провокує монолог, який містить повчання (друга частина). Він легко приймає в себе інші форми, такі як притча, прислів’я, приказка, казка, напівфольклорна утопія, інвектива, гротескна замальовка тощо. Третя частина містить філософський висновок. Співвідношення частин може бути довільним: вступ іноді займає ледве не весь діалог, адже може перерізати монолог і водночас слугувати кінцівкою твору, створюючи враження суцільного сюжету. Центральна частина може складатися з ряду монологів, “нанизаних” один на один і пов’язаних діалогами персонажів. Загалом близькі теми служать для створення розмаїтої, проте цілісної картини світу.

Трактат насичений алегоріями, яскравими художніми образами, притчами; помітна велика сила уяви автора. Чимало разів змінюється стиль: фрагменти, написані в романтичній манері, чергуються зі сценами, сповненими жвавості, гумору та сатири. Тому серед прози передціньської доби художня цінність “Чжуан-цзи” вважається найвищою. Твір мав значний вплив на подальший розвиток китайської літературної мови.

Варто відзначити, що до “Чжуан-цзи” була написана велика кількість коментарів: зокрема за часів династії Цзінь (265-420) їх писали Сима Бяо, Мен Ши, Цуй Чжуань, Сян Сюй та Го Сян. На сьогодні зберігся лише коментар Го Сяна, він складається з десяти сувоїв. За доби Тан (618-907) Чен Сюань’ін зробив тлумачення до коментаря Го Сяна. За часів династії Цін (1644-1911) з’явилися “Збірка тлумачень до «Чжуан-цзи»” Ван Сяньцяня та “Збірка пояснень до «Чжуан-цзи»” Го Цінпаня. Вчений ХХ ст. Лю У у “Виправленні «Збірки пояснень до “Чжуан-цзи”»” зробив чимало поправок до “Збірки тлумачень до «Чжуан-цзи»” Ван Сяньцяня.

Наводимо уривки із “Чжуан-цзи” (переклад за виданням: Литература Древнего Востока: Иран, Индия, Китай. Тексты / Сост. Л.Е. Померанцева и др. – М., 1984. – С. 240-241).