9. «Науки природи» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні)

Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Природничі науки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі.

До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднyвати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до природничих наук точні науки: математика й інформатика, хоча методи й результати цих областей досліджень широко використовуються природознавством.

Точними науками називають області науки, в яких вивчаються кількісно точні закономірності і використовуються строгі методи перевірки гіпотез, засновані на відтворних експериментах і строгих логічних міркуваннях. До точних наук прийнято відносити математику, інформатику, фізику, хімію, а також деякі розділи біології, психології і суспільствознавства. Зазвичай точні науки протиставляються гуманітарним наукам.

Гуманітарні науки – дисципліни, що вивчають людину у сфері його духовної, розумової, етичної, культурної і суспільної діяльності. По об'єкту, предмету і методології вивчення часто ототожнюються або перетинаються з суспільними науками, протиставляючись при цьому природним і точним наукам на підставі критеріїв предмету і методу.

Суспільні науки (соціальні науки) — крупна класифікаційна група, відповідна: а) у контексті гносеології — одній з трьох головних областей наукового знання, поряд з природознавством і філософією. б) у контексті утилітарних завдань управління і планерування учбовим процесом, організаційної структури учбових закладів, категоризацією і рубрикації областей — якийсь набір дисциплін, складений за ознакою об'єкту (предмету) вивчення: відношення до суспільства, його соціальних груп і індивідів.

10. Проблема пізнання як предмет філософського пізнання

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати? Справа в тому, що справді людське пізнання як будь-який процес, що історично розв., на кожному конкретному етапі свого розв. має обмежений, відносний хар. Агност. абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ.

1. Проблема істини. Всі філ. напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини. Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину, як відповідність наших знань дійсності. Істина трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутнясть якої виявляється через явище.

2. Заблудження – це такий зміст людського пізнання, в якому дійсність відтворюється неадекватно і який зумлвлений історичним рівнем розв-ку суб’єкта та його місцем в сусп-ві. Заблудження б- це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта.

3. Цінності – це специфічно сусп-ні визначення об’єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і сусп-ва: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, сусп. відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати “предметними цінностями”, об’єктами цілісного відношення.

4. Оцінка – це сам процес і логічно втілений в оціночному судженні наслідок, усвідомлення позитивної чи негативної значушості будь-яких явищ природи, витворів праці, форма вир.-трудової діяльності, сусп.-історичних подій, сусп.-політичних утворень, моральних вчинків, творів мистецтва, здобутків піз-ня для задоволення людських потреб, інтересів, цілей суб’єкта.