§24. Громадсько-політичне життя

«... Поява тоталітарного режиму була історично не­минучою в умовах комуністичної революції, ліквідація приватної власності на засоби виробництва позбави­ла суспільство природної самоорганізації. Нервовим центром такого суспільства стала комуністична партія, яка за допомогою створених нею різноманітних організацій підмінила собою всі попередні суспільні структури...».

(С.Кульчицький)

Як ви вважаєте, чому історично неминучою була поява тоталі-• тарного режиму?

1. Зміни в соціальному складі населення. Соціальні дефор­мації

Громадсько-політичне життя України наприкінці 20-х -у 30-ті pp. розвивалося в умовах кардинальних змін у соціаль­но-економічній сфері й завершення формування тоталітарно­го сталінського режиму в СРСР.

За роки інтенсивної індустріалізації та колективізації на­самперед змінилася соціальна структура населення. Замість соціальних груп і категорій громадян, що проживали на по­чатку 20-х pp. в Україні, наприкінці 30-х pp. сформувалося два основних класи - робітництво й селянство. Так, за яких-небудь 12 років перших п'ятирічок чисельність робітників зрос­ла з 1 млн. 770 тис. чол. до 4 млн. 578 тис, або у 2,6 рази. Робітничий клас поповнювався різними соціальними групами населення, але найбільше - селянством. Проте останнє в своїй більшості не мало відповідної професійної підготовки, було малокваліфікованими робітниками і змушене працювати на виробництві, де вимагалася важка фізична робота. Це затри­мувало зростання кваліфікації робітників у цілому.

У дореволюційний період робітничий клас України по­повнювався за національною ознакою в основному за раху­нок росіян та представників інших народів. У 20-30-х pp. радянська політика індустріалізації проводилася в таких величезних масштабах, що на всій території СРСР виникла

226

227

загальна нестача робочої сили. Тепер промислові підприєм­ства України поповнювалися переважно українськими робіт­никами. Відповідно зріс відсоток українців серед пролетаріату. Якщо у 1926 р. вони становили лише 6% робітників, то в 1939 р. - майже 30%.

З початком індустріалізації бурхливо розвивалися міста. У 1926-1939 pp. чисельність міських жителів радянської Ук­раїни подвоїлася й досягла третини населення республіки. Міста, особливо великі, зростали також за рахунок українсь­кого населення. Якщо в 1920 р. українці становили 32% міського населення й переважно мешкали у невеличких містах, то в 1939 р. - вже 58%, причому переважна їхня частина переселилася до великих промислових центрів, на­самперед таких, як Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Сталіно (Донецьк) та ін.

Різкий приплив нових мешканців створив у містах до­сить важкі умови їх існування й загострив дефіцит житла. До того ж переміщення великої кількості селян до міських центрів супроводжувалося болісною ломкою їх звичного спо­собу життя, психології, втратою столітніх традицій землеро-ба-власника. Проте, яким би не було тяжким становище колишніх селян у місті, все ж воно було кращим, ніж життя тих, хто залишився на селі.

Соціальні зрушення, що відбувалися в середовищі самого селянства, привели до кардинальних змін - появі зовні єди­ної соціальної верстви - колгоспного селянства. Напередодні війни воно становило половину населення республіки.

Сталінська колективізація з її жахливими наслідками -розкуркуленням, репресіями, голодомором - знищила мільйо­ни сільських трудівників, найбільш здібних і заповзятливих господарів на землі. Сотні тисяч селян були виселені за межі України - у північні й східні райони СРСР, розійшлися по містах та новобудовах. Усе це призвело до відчутного змен­шення чисельності сільського населення, порушення традиц­ійних норм і звичаїв життя селянина.

Водночас відбувалося значне зростання адміністративно­го апарату. За роки перших п'ятирічок кількість службовців збільшилася в 3,6 рази (з 549 тис. до 2 млн. чол.). Понад

228

чверть з них становила інтелігенція - фахівці з вищою або середньою спеціальною освітою, які професійно займалися озумовою працею у сфері народного господарства, освіти, ауки, культури. Проте бракувало спеціалістів вищого рівня правління, спроможних керувати величезними новобудова-и й цілими галузями народного господарства.

Розвиток промисловості та сільського господарства, а та­кож репресії проти керівників-фахівців з дореволюційним стажем сприяли висуванню рядових робітників і селян на керівні посади, відкривали перед ними двері вищих та се­редніх навчальних закладів.

Радянські керівники весь час трубили про побудову в Радянському Союзі суспільства, вільного від експлуатації людини людиною. Проте у дійсності, знищивши соціальну піраміду дореволюційного суспільства, верхівка більшовиць­кої партії на чолі із Сталіним створила новий правлячий клас - номенклатуру партійно-державного й господарського апарату, яка була забезпечена всілякими матеріальними бла­гами і привілеями і ще більш інтенсивно, ніж за царизму, почала експлуатувати трудящих.