Лекція 9.

У Франції звернення до посередника може здійснюватися як безпосередньо самою особою, так і через сенаторів та депутатів. Посередник у Франції не має права втручатися у судову діяльність, проте він може дати рекомендації учасникам судового процесу щодо їх правової позиції у суді.

Особливістю французької моделі даного інституту є те, що посередник розглядає скарги проти осіб з публічно-правовим статусом. Т.ч. посередник не може втручатися в діяльність банків, страхових компаній, а також інших осіб приватного права. Крім того, посередник після того, як розглядає заяву, надає рекомендації відповідному державному органу, які спрямовані на відновлення порушених прав. У випадку, якщо ці рекомендації не приймаються відповідним органом державної влади (особою з публічно-правовим статусом), тоді посередник вправі офіційно опублікувати такі рекомендації.

У Франції окремо існує інститут спеціально уповноваженого з прав дитини, який отримав назву «захисник дітей». Будь-яка дитина або піклувальник може звернутися до захисника дітей у випадку, коли вважає, що її право порушене. За своїм змістом статус захисника дітей є аналогічним статусу посередника. Різниця полягає в сфері здійснюваної посередницької діяльності, а також в тому, що захисник дітей розглядає будь-які скарги незалежно від того, чи скарга спрямована проти осіб публічного права чи проти осіб приватного права.

Інша модель уповноваженого застосовується в Німеччині, де не існує інституту «загально» уповноваженого, натомість існує інститут спеціально уповноваженого з питань оборони, що обирається Бундестагом. Будь-яка особа, що проходить службу в Бундесвері (збройних силах Німеччини), може звернутися до уповноваженого з питань оборони у випадку, якщо ця особа вважає, що порушуються її права або права інших осіб які проходять службу.

Особливості правового інститут уповноваженого у Великій Британії

У Великій Британії існує ціла система уповноважених, яка налічує близько 20 видів. Існують як спеціальні уповноважені, так і т.зв. регіональні уповноважені. Найбільше значення має комісар з питань адміністрації. Особливість діяльності такого комісара пов’язана з тим, що безпосередньо особа, права якої порушені публічною адміністрацією, звернутися до комісара не має права. Фактично особа може звернутися спочатку на парламентаря, а вже парламентар звертається до комісара з питань адміністрації. Парламентський комісар з питань адміністрації не приймає рішень, а складає за результатами своєї діяльності доповідь, яку направляє парламентареві та голові парламентського комітету з питань комісара з адміністрації. Крім того відповідна доповідь спрямовується посадовій особі, яка порушила відповідні права. Якщо вимоги омбудсмана не виконуються, то він вносить відповідне питання на розгляд палати общин. В палаті общин за наслідками дій комісара також може бути створена спеціальна комісія з розслідування відповідного порушення прав людини. В Британії існує «слабка» модель омбудсмана.

Існують також комісари з питань місцевої адміністрації, які функціонують в межах адміністративно-територіального поділу, комісари з питань охорони здоров’я. Варто відзначити, що повноваження цих комісарів, принципово відрізняються від повноважень комісара з питань адміністрації тим, що до перших передбачена можливість звернення безпосередньо особою.

Європейський суд з прав людини в механізмі гарантій прав людини

Механізм судового захисту встановлено Європейською конвенцією про захист прав і основоположних свобод 1950 р., а також додатковим протоколом №11 до даної Конвенції. Кількість суддів в складі Європейського суду дорівнює кількості держав-учасниць Конвенції. Члени суддів обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи терміном на 6 р. з числа 3х кандидатів, що пропонуються державою. Європейський суд працює на постійній основі, розглядаючи індивідуальні заяви та заяви з боку держави. Сторони при попередньому розгляді можуть досягти компромісу і в такому випадку укладається мирова угода. Скарга особи розглядається в тому випадку коли мало місце нанесення шкоди особі заявника. Європейський суд розглядає лише скарги, що оскаржують дії держави, яка ратифікувала Конвенцію. Встановлюється граничний термін оскарження – 6 місяців з винесення остаточного рішення у справі. Система захисту прав людини є субсидіарною. Європейський суд має сприяти національним судам щодо тлумачення і застосування конвенційних норм, а також щодо забезпечення прав і свобод людини на національному рівні.

Водночас Європейський суд не є вищою судовою інстанцією відносно національної правової системи, він не може виносити рішення, яке скасовує акт органу державної влади або рішення національного суду. Так само Європейський суд не дає вказівок законодавцю, не здійснює абстрактний контроль національного законодавства або судової практики. Суд розглядає лише конкретні індивідуальні скарги та встановлює факт порушення норм Конвенції. Якщо Європейський суд встановлює факт порушення Конвенції він визначає розмір відшкодування, яка складається з матеріальної і моральної шкоди, а також витрат понесених у зв’язку з судовими витратами. Крім компенсації держава-відповідач повинна прийняти заходи індивідуального характеру, тобто відновити ситуацію, що мала б місце до порушення права. В якості дієвого засобу розглядається відновлення судового процесу та перегляд національним судом свого рішення. Крім прийняття індивідуального акту, держава має не допускати нових порушень Конвенції, які були виявлені Європейським судом. В своїй діяльності Європейський суд слідкує не лише за виконанням власних рішень, а і за закріпленням в Європейській конвенції положень про обов’язкове виконання рішень судів. Основна теза Європейського суду – «якщо рішення суду не виконується, то це рівнозначно відсутності самої системи».