Особливості передавального механізму в перехідній економіці України та їх вплив на ефективність грошово-кредитної політики

Специфіка перехідної економіки України істотно деформує пе­редавальний механізм та знижує його ефективність порівняно з роз­винутими ринковими економіками. Ця обставина значно ускладнює проведення грошово-кредитної політики як на стадії визначення її цілей, так і на стадії проведення заходів щодо їх досягнення.

Ключовими особливостями перехідної економіки, що най­більш відчутно деформують передавальний механізм та усклад­нюють проведення монетарної політики, можна назвати такі:

1. Принципова відмінність кризової динаміки в перехідній економіці порівняно з класичними кризовими коливаннями фаз ділового циклу в розвинутих ринкових економіках, яка знижує ефективність і роль короткострокових монетарних імпульсів у передавальному механізмі, обмежує регулятивні можливості грошово-кредитної політики на коротких часових інтервалах, ускладнює процеси узгодження її стратегічних цілей. У зв'язку з цим головним завданням грошово-кредитної політики стає забезпечення довготривалого нарощування пропозиції (маси) грошей відповідно до потреб довготривалого нарощування обсягу ВВП. Для вирішення цього завдання більш доцільною є монетаристська модель передавального механізму.

2. Небувало висока за мирних умов гіперінфляція «з'їла» заощаджений населення та грошові капітали в реальному секторі призвела до критичної демонетизації економіки. Відновлення докризового рівня монетизації економіки (ремонетизація) є необхідною передумовою успішного розвитку ринкових відносин та економічного зростання взагалі і тому стає важливим завдан­ням грошово-кредитної політики. У своїй політиці регулювання пропозиції грошей центральний банк повинен ураховувати не тільки потреби в грошах для зростання виробництва, а й для по­треб ремонетизації економіки, які взагалі не враховані в класич­них моделях передавального механізму. Якраз завдяки цьому пропозиція грошей в Україні після 1996 р. зростала значно швидше, ніж збільшувався обсяг ВВП. За період з 1996 р. до 2003 р. номінальний обсяг ВВП зріс у 2,7 раза, а грошова маса в обороті за агрегатом М1 (пропозиція грошей) зросла за цей період — в 6,4 раза. При такій великій асиметрії в динаміці пропозиції гро­шей та номінального обсягу ВВП рівень інфляції був досить помірний — у середньому 117 % на рік. Ці розбіжності спричи­нені, по-перше, істотним уповільненням швидкості обороту грошей (збільшенням попиту на гроші), по-друге, недостатньою лібералізацією українського ринку, внаслідок чого ціни на деякі товари та послуги слабо реагують на зміну платоспроможного попиту на них.

Проте прогнозувати обсяги пропозиції грошей для цілей ремонетизації на кожний окремий рік надзвичайно складно, оскільки ці потреби залежать не просто від досягнення докризового рі­вня монетизації, а й. від обсягу поточного попиту на гроші, який визначається багатьма чинниками, в тому числі неекономічними та швидкоплинними, і може істотно змінюватися на окремих ета­пах перехідного періоду. А разом з тим ускладнюється вся про­блема регулювання пропозиції грошей.

3. У перехідній економіці діє ряд чинників, які деформують та послаблюють дію сукупного попиту як чинника впливу на сукупну пропозицію. Це, зокрема, надмірно висока питома вага державного сектору в економіці, надмірно, високий прямий вплив держави на основні економічні процеси — ціноутворення, інвестування, перерозподіл фінансових ресурсів неринковими способами, бартерні відносини, «узаконені» масові неплатежі за одержані товари та послуги тощо. Унаслідок цього зміни сукупного попиту, що зумовлюються регулятивними заходам грошово-кредитної політики, не впливають належним чином на кон'юнктуру ринку, знижується ефективність всього передавального механізму. Про це переконливо свідчить досвід грошово-кредитної політики НБУ у 2002 р. Основними засадами грошово-кредитної політики НБУ на цей рік було передбачено зростання цін (індекс інфляції) на 9,8 %, зростання пропозиції грошей — на 18— 20 % при зростанні обсягу ВВП на 6,0 %. Фактично пропозиція грошей (за агрегатом М1) зросла на 35,2 %, тобто значно більше передбаченого, обсяг ВВП зріс на 4,8 %, тобто менше передбаченого. У такій ситуації слід було очікувати появи надпланового попиту на ринках і зростання цін (інфляції) понад запланований рівень. Насправді цього не від­булося, а по деяких товарах ціни навіть знизилися і в цілому виникла дефляція (-0,6 %), що могло стримувати економічне зрос­тання.

4. Ряд особливостей перехідної економіки України деформу­ють окремі канали впливу передавального механізму, зокрема процентної ставки та кредиту:

— інфляційне знецінення заощаджень, низькі рівні доходів більшості сімейних господарств, надмірно високий рівень опода­ткування, збитковість багатьох економічних суб'єктів украй об­межують можливості збільшувати пропозицію інвестиційних ресурсів за умов зростаючого попиту на них, об'єктивно підтримують процентні ставки на високому рівні та обмежують викори­стання їх як важливого, а в кейнсіанській моделі — вирішально­го, інструменту впливу на інвестиційний попит. Тому інвестиційні витрати як складова ВВП більшою мірою залежать від немонетарних чинників, ніж від процентної та кредитної політики;

— низький рівень задоволення споживчих потреб сімейних господарств спричинює високу чутливість споживчого попиту до зміни пропозиції грошей і високу активність його у формуванні сукупного попиту та стимулювання зростання ВВП. Проте занадто високий рівень процентних ставок, у тому числі депозитних посилює зацікавленість домогосподарств у нарощуванні заощаджень та стримуванні поточного споживання, що обмежує мож­ливості впливу на сукупний попит через стимулювання споживчих витрат. У цьому ж напрямі до 2004 р. впливало на сукупний попит надмірне оподаткування доходів домогосподарств;

— низька довіра до національних грошей і банків провокує високу доларизацію заощаджень, втечу їх до тіньового сектору та за кордон, що теж послаблює зв'язок процента з інвестиціями, а отже, вплив пропозиції грошей на інвестиційні витрати та обсяги ВВП.

5. Висока питома вага зовнішньоекономічної діяльності у фо­рмуванні сукупного попиту зумовлює високу залежність кон'юн­ктури внутрішнього ринку України від зовнішніх чинників, зокрема кризових явищ на світових ринках, посилює роль курсової політики у формуванні пропозиції грошей та вплив валютного курсу на чистий експорт, а отже, на обсяг ВВП. В окремі періоди якраз валютні інтервенції НБУ, а не політика рефінансування чи процентна політика, відігравали вирішальну роль у регулюванні пропозиції грошей, а отже, і сукупного попиту.

Діють і інші чинники деформуючого впливу на передавальний механізм грошово-кредитної політики, зокрема нерозвинутість ринкових інститутів та інструментів, низький розвиток ринку цінних паперів, все ще високі інфляційні очікування, висока розбалансованість державних фінансів. Ще залишається надто високою швидкість обороту грошей, і в міру економічного зростання та формування ринкових відносин вона неминуче буде сповільнюватися. Це буде послаблювати асиметрію між динамікою пропозиції грошей та обсягів ВВП і має враховуватися в подальшій грошово-кредитній політиці.

Розглянуті особливості дії передавального механізму в умовах перехідної економіки дають підстави для висновку, що в цих умовах найбільш повно відповідає потребам грошово-кредитного регулювання спрощена монетаристська модель передавального механізму, яка орієнтується на прямий зв'язок динаміки пропо­зиції грошей з динамікою ВВП з урахуванням передбачуваної зміни швидкості обороту грошей та забезпечення відносної їх стабільності.

У таких специфічних умовах, які склалися в трансформаційній економіці України, досить складно не тільки забезпечити належ­ну ефективність грошово-кредитної політики, а й правильно її визначити.

Якщо розглядати основні макроекономічні змінні, які є стра­тегічними цілями монетарної політики, то починаючи з 1999 р, вони набули позитивної динаміки, що можна розцінювати як прояв її ефективності. Про це свідчать дані, наведені в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Показник	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
1.Обсяг реального ВВП, % до попереднього року	99,8	105,9	109,2	104,8	109,4
2. Рівень безробіття, %	12	11,7	11,1	10,1	9,9
3. Рівень цін (за ІСП)	119,2	125,8	106,1	99,4	108,2
4. Рівень монетизації ВВП (за М3)	16,9	19,0	22,4	29,5	35,9

Джерело: Статистичний довідник «Народне господарство України» за відповідні роки; «Бюлетень Національного банку України» за відповідні роки.

Незважаючи на щорічні коливання окремих показників, у цілому за період усі вони мають позитивний тренд: зростав реальний обсяг ВВП, знижувався рівень безробіття, знижувався темп інфляції, під­вищувався рівень монетизації економіки. І хоча ці тенденції могли спричинюватися багатьма чинниками, наявність відчутного вкладу в їх забезпечення з боку монетарної політики не викликає сумніву.

Ефективність монетарної політики можна оцінювати і за рів­нем дотримання цільових індикаторів, установлених на стадії формування монетарної політики. Така оцінка може дати більш конкретне уявлення про той внесок, який зробив механізм грошово-кредитного регулювання в динаміку макроекономічних змінних, що були стратегічними цілями монетарної політики. Необхідні для такого аналізу дані наведені в табл. 9.2.

Таблиця 9.2

Показник	1998 р.	1999р.	2000 р.	2001р.	2002 р.	2003 р.
Приріст грошової бази, %
прогноз факт	19,0 21,9	9,0 39,2	16,0 41,0	16—18 37,4	18—19 33,6	17—20 30,1
Приріст грошової маси М3, %
прогноз факт	24,4 25,0	10,0 40,5	19,7 45,3	18—20 42,0	23—24 41.8	22-47 30,1
Рівень інфляції, %
прогноз факт	12,0 20,0	19,0 19,2	18,5 26,0	15,4 6,1	12,3 -0,6	6—7 8,2

Джерела: «Основні засади грошово-кредитної політики» за відповідні роки.

За всіма наведеними у таблиці показниками, які в «Основних засадах грошово-кредитної політики» взяті як цільові орієнтири майже в усі роки мали місце істотні відхилення фактичних рівнів від прогнозних. Причому відхилення становлять не відсотки, а рази. Це свідчить, з одного боку, про низький рівень прогнозування цільових орієнтирів, а з іншого — про низьку дієвість монетарних інструментів, що не дає змоги вивести монетарну динаміку на спрогнозований рівень. Навіть беручи до уваги наявність серйозних немонетарних чинників, ускладнюючих проведення монетарної політики, говорити в таких умовах про достатню ефективність монетарної політики немає підстав.