2. Структура фінансового ринку

Єдиного методу структуризації фінансового ринку немає. У практиці розвинутих країн оптимальна структура ринку фі­нансових послуг визначається двома основними ознаками: ча­совою та інституційною.

I. Відповідно до часової ознаки, тобто терміну дії фінансо­вих інструментів, фінансовий ринок поділяється на дві ос­новних сфери:

1) грошовий ринок — це ринок короткострокових депозит­но-кредитних операцій, фінансових інструментів (на термін від одного дня до одного року), що обслуговують, головним чи­ном, рух оборотного капіталу підприємств та організацій, ко­роткострокових ресурсів банків, небанківських установ, дер­жави та населення;

2) ринок капіталів — це ринок середньо- та довгострокових капіталів (на термін більше одного року), що представляють інвестиційний фактор у розвитку економіки. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) і ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів є найважливішим джерелом середньострокових та довгострокових інвестицій­них ресурсів для різних суб'єктів ринку.

II. Структура ринку фінансових послуг в інституційному розумінні складається з таких секторів:

1. сфери дії фінансових посередників (фінансових інститутів — банківських та небанківських фінансово-кредитних уста­нов), що належать до "каналів" непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичаль­ників на фінансовому ринку;

2. ринку цінних паперів, який належить до "каналів" пря­мого фінансування і, у свою чергу, поділяється на первинний ринок (нові емісії цінних паперів) і вторинний (де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів), який, у свою чергу, поділяється на біржовий (фондові біржі) і позабіржовий ("вуличний") ринки цінних паперів.

Усю сукупність фінансово-кредитних посередників можна класифікувати таким чином:

• банківська система, яка складається з дворівневої бан­ківської системи, що включає НБУ та комерційні банки (уні­версальні та спеціалізовані: інвестиційні, інноваційні, іпотеч­ні, ощадні, зовнішньоторговельні);

• небанківський сектор (парабанківська система), до якого належать спеціалізовані небанківські фінансово-кредит­ні установи (інвестиційні компанії та фонди, фінансові ком­панії, кредитні спілки, ломбарди, лізингові та факторингові компанії, довірчі товариства та ін.);

• страховий сектор, який теж є частиною небанківської (парабанківської) системи фінансових посередників (страхові компанії, пенсійні фонди, установи накопичувального пенсій­ного забезпечення та ін.), їх ще називають контрактно-ощад­ними фінансовими установами.

Ринок цінних паперів — належить до "каналів" прямого фі­нансування, де кошти переміщуються безпосередньо від влас­ників заощаджень і нагромаджень (інвесторів) до позичальни­ків (емітентів), структурується за двома основними ознаками: Стадіями та місцем торгівлі.

За стадіями торгівлі розрізняють:

• первинний ринок — первинний випуск паперів в обіг, який здійснюється на основі оголошення про емісію; торгівля ведеться між емітентами з одного боку, та інвесторами і фінан­совими посередниками — з іншого;

• вторинний ринок характеризується операціями перепро­дажу раніше випущених цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посе­редниками та між фінансовими посередниками.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на:

• біржовий — належать угоди, що укладаються на фон­довій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу;

• позабіржовий ринок — охоплює угоди з купівлі-продажу цінних паперів, які укладаються і здійснюються поза біржею ( в Україні – це Позабіржова фондова торговельна система – ПФТС).