2. Натуралістична школа
Провідна риса натуралістичної школи - це прагнення підкреслити біологічну зумовленість культури, значно перебільшуючи ЇЇ. Цей напрямок поєднує, здебільшого, медиків, психологів і біологів, які намагаються пояснити культуру психобіологічною природою людини, недооцінюючи принципові відмінності її від тварини. Культура, на їхню думку, є пристосуванням людини до навколишнього середовища. Із натуралістичною школою в культурології збігається й загальновідомий соціальний дарвінізм, який переносить закони боротьби за існування та "право сильного" на суспільство. Крім біології, ще дві нові науки, що з'явилися вже в XX ст., відіграли помітну роль у формуванні натуралістичної школи - фрейдизм і етологія (наука про поводження тварин). До натуралістичної школи належить і "функціональна теорія культури" Б. Малиновського.
Зигмунд Фрейд (1856—1939 pp.) - австрійський невропатолог, психіатр і психолог, засновник психоаналізу й фрейдизму (наукового напрямку, що прагне застосувати психологічні концепції для пояснення явищ культури, процесів творчості й розвитку суспільства). За свої роки праці він:
• розглядав культуру як "проекцію індивідуальної психіки на суспільний екран";
• досліджував підсвідоме - ту ірраціональну й "темну" частину людської психіки, де народжується творчий порив і пов'язані з ним поняття мистецтва ("натхнення", "індивідуальний стиль" тощо);
• спираючись на своє психоаналітичне вчення, чимало робіт присвятив первісній культурі, а також проаналізував творчість таких її більш пізніх видатних представників, як Софокл, Есхіл, Л. да Вінчі, Мікеланджело, У. Шекспір, Г. Ґете, Ф. Достоєвський;
• культуру уявляв як усі накопичені людьми знання й уміння, що дають їм змогу опанувати сили природи та брати від неї блага для свого споживання, а також як всі інститути для впорядкування людських взаємин і, особливо, - для поділу благ;
• розглядав релігію як "особливу форму колективного неврозу";
• у культурі вбачав своєрідний механізм соціального придушення вільного внутрішнього світу індивідів, свідому відмову від задоволення природних пристрастей (у цьому він повторював погляди І. Канта, котрий розглядав культуру як подолання в людині "несвідомого" й "тваринного" "розумним", "духовним" і "божественним");
• керівну силу людської поведінки вбачав у інстинкті продовження роду, позначивши його терміном "лібідо". Лібідо бачить вихід не тільки в статевому арі, але й перетворене - іде на потреби суспільної діяльності й культурної творчості, переключаючись на них через "сублімацію" (від лат. sub-limatio — піднімаю, підношу);
• вважав, що найбільш культурні, витримані та витончені люди придушують самі в собі "тваринне", пристрасті й інстинкти, або ж це робить суспільство. Тож саме вони частіше стають жертвами психічних захворювань;
• застерігав від надлишку культури, зумовленого різноманітними обмеженнями та заборонами. Особливо непокоїли лікаря Фрейда обмежені релігією та культурою стосунки між чоловіками й жінками, які часто призводять до агресії та захворювань, навіть до маніакальних. Отож він і вважається ідейним натхненником сексуальної революції.
Карл Густав Юнг (1875—1961 pp.) - швейцарський психолог і теоретик культури, найбільший послідовник 3. Фрейда, у роботі "Метаморфози і символи "лібідо" він:
• критикував фрейдівський "пансексуалізм" і трактував поняття "лібідо" як психічну енергію загалом;
• створив теорію архетипів культури. Ці архетипи закладені в психіці людини в її найглибших прошарках - колективному несвідомому (на відміну від 3. Фрейда, у якого весь психоаналіз побудований на індивідуальному несвідомому). Архетипи, проектуючись на зовнішній світ, визначають своєрідність культури;
• висловив ідею про сакралізацію як про дієвий спосіб формування реальної культури: цінності й настанови якогось типу культури освячуються в колективній свідомості, переносяться в нього з несвідомого, сприймаються як священні цінності, що не підлягають критиці.
Конрад Лоренц (1903-1989 pp.) - австрійський зоолог, один із творців нової науки - етології, що вивчає поведінку, вдачі й психіку тварин у природних умовах. Прихильники цієї науки:
• розробили теорію "інстинктивних основ людської культури";
• ототожнювали інстинкти тварин, відбиті в їхній стійкій поведінці, з природними джерелами людської культури;
• вважали, що стереотипи поведінки тварин відповідають культурним ритуалам і нормам людини та створені в результаті природного добору;
• джерела руйнівних проявів людської психіки (схильність до насилля та різноманітні ксенофобії) вбачали в успадкованих від тваринного світу інстинктах (самозбереження в боротьбі за існування, стадна агресивність, боротьба за самку та ін.);
• традиційно трактуючи культуру як поступове подолання в людині "тваринного", вони вважали найголовнішими засобами для цього такі фактори громадського життя: виховання, самовиховання, науку, мистецтво, спорт тощо;
• приділяли увагу способам передачі інформації деякими видами тварин і комах (як поки що незрозумілої нам "мови"), вбачали прямий зв'язок людської культури з її тваринною першоосновою, також не позбавленою семіотичних основ.
Броніслав Каспер Малиновський (1884—1942 pp.) - англійський етнограф і соціолог. Прибічник натуралістичної школи, хоча й не переоцінював біологічні фактори. Свою функціональну теорію він виклав у книзі "Наукова теорія культури", у ній:
• основною є теза про те, що всі, навіть на перший погляд безглузді, явища та предмети духовної й матеріальної культури мають свій зміст, а найголовніше - свою визначену функцію;
• виправдовував позашлюбні статеві зносини, вважаючи їх необхідним, функціонально виправданим явищем цивілізованого суспільства (нині кількість жінок, зазвичай, перевищує кількість чоловіків, а статеве почуття відрізняється складністю та вибірковістю);
• дійшов висновку, що культура зародилась як відповідь на елементарні біологічні потреби людини в їжі, житлі, продовженні роду;
• йдеться про те, що сучасна цивілізація з'являється як складна органічна система соціальних інститутів, кожний з яких виконує визначену функцію задоволення як первинних (фізіологічних і психічних), так і вторинних (власне духовних) потреб людей. Одне з основних завдань культури - розвиток і передача нащадкам саме цих вторинних потреб, які сукупно становлять суспільний досвід;
• запорукою існування людської цивілізації вважав рівновагу форм організації громадського життя, гармонію соціальних інститутів;
• одним із перших розробив поняття "соціального інституту" не тільки в антропології, але й у соціології.
Загалом, трактування культури як єдиного саморегульованого організму, запропонованого Б. Малиновським, перебуває на межі натуралістичної школи в культурології (тому що він як одну першооснову культури пропонує біологічні потреби) та соціологічної школи.