13.Ліберальна і демократична інтелігенція в українському національному русі на початку XX ст.

Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення. У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним гаслом яких було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організаційної діяльності партій Наддніпрянської України. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, було видано роботу М. Міхновського «Самостійна Україна». Діяли українські школи, культурно-освітні організації, розвивалася українська література і преса. У 1914 р. товариство «Просвіта» мало 78 філій, 2944 читальні, курси для неписьменних. Кращі твори української літератури друкувалися на сторінках редагованого М. Грушевським та І. Франком журналу «Літературно-науковий вісник». Упродовж 1899—1917 pp. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу. Зростала кількість українських представників у центральному парламенті та в крайових сеймах, розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації («Сокіл», «Січ»). Широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства, на виховання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли «Просвіти» та уніатська церква. Різноманітні кооперативні організації вчили селян сучасним методам господарювання, перетворювали їх на господарів власної долі, сприяли розвитку тісних відносин між селянством та інтелігенцією. У Наддніпрянській Україні центром опозиційної царизму діяльності стали земства — органи місцевого самоуправління. Земці-ліберали вимагали надання політичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, скликання Установчих зборів для вироблення конституції. Національно-визвольний рух проявився в процесі політизації, зростанні кількості національних партій. Перша політична партія Наддніпрянщини — Революційна українська партія (РУП), утворена 1900 р. в Харкові, розкололася і дала початок трьом партіям (схема 3).1904 р. були утворені дві ліберальні партії — Українська радикальна партія (УРП) (Б. Грін-ченко, С. Єфремов) та Українська демократична партія (УДП) (А. Лотоцький, Є. Чикаленко). їхні основні вимоги — конституційна монархія, земельні реформи, автономія України в складі Росії.

Масовими акціями прогресивної української інтелігенції Наддніпрянщини на початку XX ст. були відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві в 1903 p., куди з'їхалися тисячі представників, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році тридцятип'ятиріччя музичної діяльності композитора М. Лисенка.

14.Робітничий і соціал-демократичний рух в Україні наприкінці XIX - початку XX ст.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. активізувався національний рух в Україні. Посилилася активність політичних сил, набрала сили тенденція до їхнього згуртування, розгорнувся процес самовизначення утворених політичних осередків.

В 1900 р. група представників студентських українофільських гуртків у Харкові створила першу на східноукраїнських землях українську політичну організацію — Революційну українську партію (РУП), до проводу якої увійшли Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. РУП органічно об'єднала «вільні громади», що функціонували у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах, Ніжині та інших містах.Першим програмним документом цієї організації стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат М. Міхновський.

На початку XX ст. РУП стала уособленням процесу політизації національного руху. Ця організація діяла досить активно.

У 1904 р. із Всеукраїнської загальної організації з ініціативи Є. Чикаленка виділяється група, яка утворює Українську демократичну партію (УДП). Ця організація стояла на ліберальних позиціях і обстоювала встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ та надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії. Певні розходження в поглядах на принципові програмні положення призвели до розколу в УДП та утворення частиною демократів на чолі з Б. Грімченком, С. Єфремовим та Ф. Ма-тушевським Української радикальної партії (УРП).

Згодом розкол вдалося подолати. У 1905 р. УДП та УРП об'єдналися в одну організацію — Українську демократично-радикальну партію (УДРП).

Отже, на рубежі XIX і XX ст. помітно активізується діяльність українського національного руху, швидко йде процес витіснення культурницьких форм роботи політичними, поглиблюється розкол між українською інтелігенцією старшого та молодшого поколінь, набирає сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення активної частини суспільства, формуються політичні партії.