19. Вимоги до термыныв

1) однозначність (у межах одніеї галузі слово повынно мати одне значення)

2) системнысть (термін є терміном лише у межах однієї системи)

3) мотивованість (дозволяе краще зясувати термін)

4) точність і лаконічність

20. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових

понять: планування виробництва, капіталодефіцитні країни.

Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш

час.

22. Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної

галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в

словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій

галузі, а частина ( і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові

за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх

галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон,

концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі

терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення,

пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику.

До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина

(дощувальна машина), пристрій, агрегат).

Вузькогалузеві терміни ( це терміни, характерні лише для певної галузі,

наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному

спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах,

текстах, в офіційному усному мовленні.

23. Синонімія у термінології – це теж вияв загальномовної закономір­ності. Особливістю цього явища в термінології є те, що терміни-синоніми співвідно­сяться з одним і тим самим поняттям й об’єктом. Тому в термінології наявні абсолютні синоніми, що позбавлені стилістичних відтінків. Однак терміни-синоніми відрізняються іншими ознаками, наприклад, структурою, походжен­ням, особливостями функціонування.

Причинами появи синонімів у термінології є:

• вживання запозиченого терміна й автохтонного (адаптація – присто­сування, асиміляція – уподібнення, прогрес – розвиток), кількох запо­зи­чених термінів (боніфікація – рефакція), декількох автохтонних номінацій (злука – возз’єднання);

• існування повного варіанта терміна й абревіатури чи короткого варіан­та (підсилювач високої частоти – ПВЧ, перфораційна карта – перфо­карта);

• використання прізвищевого терміна і терміна, створеного на основі класифікаційної ознаки (булева алгебра – алгебра логіки);

• наявність словесного і символічного позначення понять (О2 – кисень, + – плюс, % – відсоток);

• вживання словотвірних варіантів, що мають ідентичні значення (анти­грипозний – протигрипозний), що мають ідентичні та неідентичні значення, оскільки терміни, утворені безафіксним способом, мають значення процесу і результату (перевід – переведення, нагрів – нагрі­вання), що відрізняються позначенням тривалості дії (відтво­рення – відтворювання, заземлення – заземлювання);

• використання застарілих і сучасних термінів (реґент – диригент, ікт – акцент).

Синонімію вважають небажаною в термінології: вона свідчить про етап формування терміносистеми. Але, зважаючи на несприятливі умови для української наукової мови в період національної бездержавності, синонімічні найменування вважаємо позитивним явищем. За сприятливих умов розвитку термінології постає можливість відібрати найвдаліші з-поміж синонімних номінацій.

Тому в межах термінології існують лише терміни-дублети й не існує термінів-синонімів

24. необхідно усвідомити, що явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отже, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

Уміння розрізняти патронімічні слова і правильно вживати їх у мовленні - неодмінний складник культури мови.

(Пароніми (грецьк. parа - біля, мимо і опута - ім’я) - слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше - це спільнокореневі слова: авторитетний - авторитарний, програмний - програмовий, надягати - одягати, пригадати - прогадати. Цілеспрямоване використання паронімів - ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення.)

26. 1. У загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються: акумуляція, бароко, беладона, белетристика, бравісимо, ват (хоч Ватт), грип, група, групето, гун (гуни), ідилічний, інтелектуальний, інтермецо, колектив, комісія, комуна, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, сума, фін (фіни), фортисимо, шасі, шофер та ін.

Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння приголосних: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.

2. При збігу однакових приголосних префікса й кореня подвоєний приголосний маємо лише тоді, коли в мові вживається паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), інновація (бо є новація), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм).

27. 1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

1. а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

2. б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція,  кон’юнктура.

2. Апостроф не пишеться:

1. а) Перед йо: курйоз, серйозний.

2. б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

Ь

1. Знак м’якшення (ь) у словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н:

1. а) Перед я, ю, є, ї, йо: адью, кондотьєр, конферансьє, монпансьє, ательє, марсельєза, мільярд, бульйон, віньєтка, каньйон; В’єнтьян, Фетьйо, Кордильєри, Севілья;  Готьє, Лавуазьє, Жусьє, Мольєр, Ньютон, Реньє, Віньї.

2. б) Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм; Дельфи, Нельсон, але: залп, катафалк і т. ін.

3. в) Відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Базель, Булонь, Рафаель, але: бал, метал, рулон, шприц; Галац, Суец та ін.

2. Знак м’якшення не пишеться перед я, ю коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у: мадяр, малярія; дюна, ілюзія, нюанс, тюбик, тюль; Аляска, Дюма, Сю.

28. Номенклату́ра (лат. nomenclatura — перечень, роспись имён) – це сукупність умовних символів, графічних позначок, греко-латинських назв на позначення певного маркування. До номенклатури зараховуємо серійні марки машин, верстатів, приладів, підприємств, організацій, установ, географічні назви. Наприклад, півострів, острів, море, гора – це терміни, а Крим, Корсика, Сардинія, Чорне море, Альпи, Карпати – номенклатурні назви.

• Сукупність назв продукції, що виробляється, напр., Н. кабелів, тросів, грохотів, сит, доліт, електродвигунів, центрифуг, фільтрів, конвеєрів, екс-каваторів тощо.

• Сукупність прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання.

• Перелік рахунків, що їх відкриває бухгалтерія.

• Перелік документів, напр., номенклатура карт — система позначень окремих аркушів багатоаркушних карт.

• Систематизований перелік найменувань справ із зазначенням строків зберігання.

• Працівники, призначені чи затверджені вищими органами на якісь посади.

• Панівний клас радянського суспільства, партійно-державне керівництво.

29. Загалом, розрізняють такі типи абревіатур:

• буквено-звукова — абревіатура ініціального типу, в якій поєднуються буквена та звукова вимова (наприклад: ІНДЗ — ін-де-зе — індивідуальне науково-дослідне завдання; ЦСКА — це-ес-ка — Центральний спортивний клуб армії);

• звукова — абревіатура, що складається з початкових звуків (ЛАЗ — Львівський автобусний завод, НАН — Національна академія наук);

• ініціальна — абревіатура, що складається з початкових літер слів, які виступають твірною базою для певного похідного (наприклад: УПА — Українська повстанська армія, СБУ — Служба безпеки України);

  • ініціальна буквена — ;

  • ініціальна звукова — ;

  • ініціально-цифрова — ;

• комбінована — ;

• літерна — ;

• мішана (змішана) — ;

• складова — ;

• словоформна — поєднання частини слова з відмінковою словоформою (Наприклад: завкафедри, коомроти, завскладу);

• телескопічна — абревіатура, утворена шляхом поєднання початкової і кінцевої частин твірного слова (Наприклад: мерон — малоеластичний капрон);

• уламкова — поєднання в абревіатурі асемантичних частин слова (Наприклад: педфак, медсанбат, студком, мехамат);

• усічено-словесна — абревіатура, утворена шляхом поєднання частини слова з повноцінним словом (Наприклад: запчастини, продтовари, Казахфільм)

Складноскорочені слова, різновид складних слів ; слова, що виникли на основі складених найменувань і термінів шляхом скорочення всіх або частини слів, їх складових. Основні типи С. с.: 1) утворені з початкових звуків або назв початкових букв слів (звукові абревіатури — вуз, МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького); буквені абревіатури — ЦК (це-но); буквено-звукові абревіатури — ЦДСА (це-де-са), ЦДРІ (це-дрі); 2) утворені з початкових частин слів — місцевком, продмаг; 3) змішаний тип, що поєднує елементи перших два, — міськвно (міський відділ народної освіти), ІМЛІ (Інститут світової літератури); 4) утворені поєднанням початку першого слова з початком і кінцем (або лише кінцем) другого — мопед (мотоцикл-велосипед), есмінець (ескадрений міноносець); 5) утворені поєднанням початковій частині слова (або слів) з цілим словом — запчастини, пологовий будинок, комроти. У С. с. можуть бути представлені не всі слова, складові повне найменування, причому порядок їх дотримання може бути змінений — Держплан (Державний плановий комітет), кожіміт (імітація шкіри). С. с. набули широкого поширення в офіційно-діловій документації в багатьох мовах світу.

30. Віддієслівні іменники є необхідним і ви­правданим мовним засобом ділового стилю -  заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами не­можлива. На перший погляд, із точки зору загальнолітературних есте­тичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди озна­чень і додатків у родовому відмінку; через їх вживан­ня збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роб­лять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки — вказувати,

провести операцію — оперувати,

зробити огляд — оглянути та ін.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,— дію широку, узагальнену (вести пошук).

31. Полісемія термінів – вияв загальномовної закономірності, яка полягає в тому, що одному мовному знакові (слову) може відповідати декілька значень. Спостереження показують, що багатозначність розвивається в таких самих розрядах слів-термінів, що й у системі загальнолітературної мови. Наприклад, абстрактні іменники виявляють здатність розвивати конкретні значення (геометрія – геометрія крила літака), назви процесів називають також ре­зультати цих процесів (композиція, вимірювання). Отже, полісемія термінів – це природний прояв загальних законів розвитку лексики. Проте слід домагатися однозначності терміна, тобто співвіднесеності лише з одним поняттям у межах терміносистеми і споріднених з нею систем.

Омонімія в терміносистемах виникає, коли значення багатозначного в минулому слова розходяться настільки, що втрачається спільна основа. Такі слова входять у різні терміносистеми (морфологія – в природознавстві та мовознавстві, реакція – в хімії та фізиці). Омоніми виникають також внаслідок творення термінів за допомогою використання побутових слів (лапка, хвіст, шийка). Ставши термінами, ці слова наповнюються зовсім новим терміно­логічним значенням.

Багатозначні терміни і терміни-омоніми можуть існувати, не змінюючи семантики, і поза контекстом. Цим терміни відрізняються від загальновжи­ваних слів, які можуть змінювати значення залежно від фразового оточення.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле­тене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

32. Оскільки діловодство, законодавство, дипломатичне службове спілкування ведеться в писемному вигляді, цей різновид мовлення передбачає продумування, монологічний характер викладу, прагнення до логічної впорядкованості тексту, до точної відповідності між позначуваним і позначенням, а також передачі думок лише традиційними мовними засобами. У складі лексики офіційно-ділового мовлення можна виділити такі досить виразні ряди: а) загальномовну, або міжстильову, лексику та фразеологію; б) напівтерміни – спеціальну терміновану і детерміновану лексику, фразеологію та номенклатуру; в) терміни різних галузей науки і виробництва; г) власне ділову – стилістично марковану – лексику та фразеологію