63. Сутність і механізм розподілу доходів у ринковій економіці. Форми доходів і шляхи їх формування.

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між вир-цтвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів вир-цтва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом сусп-ства, між державою і підп-вом, між підп-вом і його працівником, між власником засобів вир-цтва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє ек призначення (зар плата і доходи від кооперативно-колективної і індивід трудової д-сті, доходи підприємців, суспільні фонди споживання, доходи від власності, рентні доходи, сімейні доходи). Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість склад з необхідного продукту, який використов для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних сусп потреб (розширення вир-цтва, соц та дух сфери, створення резервів). Споч здійснюється розподіл доходу між державою і підпр-твом будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю. Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання ек інтересів сусп-ва і підп-ств.

64. Диференціація доходів населення. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині. Сукупні доходи сімей формуються з різних джерел залежно від величини та складу їх. Персональний розподіл доходів між окремими сім'ями значно диференційований (нерівномірний). Причини нерівномірності розподілу доходів населення: - відмінності в освіті й особистих здібностях; -нерівномірний розподіл економічних ресурсів; - відмінності у становищі на ринку; - різне ставлення до ризиків; - наявність зв'язків або дискримінації. Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому сус-ву досліджується за допомогою використання кривої Лоренца.

Відрізок ОВ- бісектриса, відображає абсолютну рівність у доходах усіх сімей; лінії ОА-АВ показують абсолютну нерівність в розподілі доходів; крива ODCFB – крива Лоренцо, показує фактичний розподіл доходів, що відбувається за реальними доходами. Важливим показником диференціації доходів населення є коефіцієнт (індекс) Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884—1965 рр.)). Розрахунок коефіцієнта Джині пов'язаний із кривою Лоренца. Він визначається відношенням площі фігури Ь, утвореної кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності (бісектрисою ОА), до площі всього трикутника ОАВ:. Величина коефіцієнта Джині може змінюватися від 0 (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику) або від 0 до 100 %. Причому чим вище значення показника, тим нерівномірніше розподілені доходи суспільства.

65. Доходи, споживання і заощадження. Гранична схильність до заощадження і споживання.Основним показником економ. розвитку є націонал. дохід – сукупний дохід в економіці, який одержують власники виробничих факторів. Дохід нації являє собою загальну суму грошей, які зараблені за певний час (рік): W=C+V+M. W – валовий дохід; V+M – націонал. дохід. З проблемою споживання і заощадження пов'язують поняття чистого продукту або чистого доходу. Як відомо, чистий продукт ділиться на фонд споживання та фонд нагромадження. Фонд споживання - це частина чистого продукту, що використовується для особистих потреб населення. Фонд нагромадження - це частина доходу, яка залишається після сплати податків і не використовується для придбання споживчих товарів. Заощадження - це потенційне джерело інвестицій. Існують фактори, які впливають на рівень споживання та рівень заощадження: - загальний рівень багатства: - рівень цін; - податки і банківські проценти; - очікування споживач. В економічній теорії існують поняття гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження. Це поняття відображає ступінь змін споживчих витрат при однозначних змінах доходів. Граничну схильність до споживання можна визначити відношенням: МРС = Зміна в споживанні/Зміна в доходах. Граничну схильність до заощадження можна визначити відношенням: MPS=Зміна в заощадженні/Зміна в доходах. MPS+MPC=1

66. Доходи і рівень життя. Соціальний захист населення в ринковій економіці: сутність, необхідність та основні напрямки. При переході до ринкової с-ми господарюв потреби у підвищенні матеріального добробуту доповнюються інтенсивним формуванням потреб у самореалізації в праці, підприємницькій д-сті, способах отримання доходу від участі в ринкових відносинах. Доход - це соц оцінка результатів д-сті ек суб'єкта. Так, головними хар-ками ринкового доходу є його грошова форма, яку отримує суб'єкт у результ ринкової д-сті, тобто доход визначається попитом і пропоз на певний вид д-сті. До ринкових доходів належать зар/пл працівників у держ і приватному секторах економіки, прибуток підприємств, відсотки, дивіденди тощо. Соціальний захист населення має багаторівневу структуру, що перебуває під впливом ринкової с-ми господарюв, держ політики у соц сфері. Зокрема, для самост господарюючих суб'єктів, що зайняті підп-цькою д-стю, головною формою ек примусу є конкуренція. Намагання використовувати конкуренцію як рушійну силу розвитку ринкових відносин зумовлює нагромадж капіталу, інноваційну й інвестиційну активність підприємців, створ страхових компаній, диверсифікацію вир-цтва тощо. Водночас слід ураховувати, що намагання гуманізувати с-му мотивації праці, соц відпов-сті кожного учасника ринкових відносин за рахунок збільшення держ гарантій, соц захисту населення за певною межею невідворотно послаблює ек інтереси господарюючих суб'єктів. Законодавство має бути спрямоване на те, щоб якомога повніше враховувалася сусп- корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, гарантувалися єдність умов і норм пенсійного забезпеч всіх верств населення. Соц захищеність пенсіонерів гарантується встановленням пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярним переглядом їхніх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки.

Отже, втілюючи можливості ек зростання, соц захист населення є виявом єдності орієнтації економіки на одночасне підвищ ефективності вир-цтва і досягнення конкретних соц результатів.

67. Державa як суб’єкт економічних відносин. Державний сектор в ринковій економіці, його необхідність та роль. Сьогодні держане регулювання стало невід’ємною частиною ринкового механізму, і хоча ринкова економіка стала регульована, державний вплив свої межі, які визначаються можливостями ринкового механізму попиту і пропозиції, за умов недосконалої конкуренції, яка формується в наслідок обмеження монополії держави. Державне регулювання не відміняє, а посилює, доповнює ринковий механізм, держава бере на себе лише ті функції, які не підвладні даному механізму. Про масштаби і глубину державного втручання в механізм макроекономічного втручання серед економістів-теоретиків існують альтернативні думки. Одні вважають, що сам по собі потребує суттєвого державного втручання, інші, що без державного регулювання ринок ек-но не зможе функціонувати; треті дотримуються ідеї обмеженого державного ек-го регулювання. Всі ці точки зору знайшли своє відображення у концепціях і політиці ек-го лібералізму і дерижизму. Ек-й лібералізм - це напрям, який заперечує необхідність суттєвого державного втручання в ек-ні процеси. При цьому вважається, що конкурентний ринковий механізм сам здатен матеріально і об’єктивно регулювати ек-ку. Ек-й дерижизм розвив ідею активного державного втручання в макроекономічні процеси. При цьому стверджується, що ринковий механізм, без державного втручання буде діяти неефективно і не зможе забезпечити рівноважного ек-го зростання.

68. Економічні функції держави. Сучасна держава об’єктивно змушена виконувати роль суб’єкта регулювання ринкової економіки через такі функції: 1) Визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи із стану ек-ки і перспектив її розвитку. 2) Розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової ек-ки. 3) Здійснення цілеспрямованого впливу на ек-ну діяльність господарюючих суб’єктів, через фінансові важелі. 4)Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства для захисту і стимулювання конкуренції. 5) Регулювання зовнішньоекономічних відносин. 6) Соціальний захист громадян. 7) Фінансування суспільних потреб. Необхідність державного регулювання економіки зумовлена її економічними функціями. В принципі їх безліч. Але є основоположні, що служать базою для аналізу економічної ролі держави. Серед них :1. Забезпечення правової бази й суспільної атмосфери з метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи. 2.Захист конкуренції (антимонопольна політика держави). 3.Перерозподіл доходу й багатства. 4.Корегування розподілу ресурсів з метою змін структури національного продукту. 5.Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання.

69. Держ. регулювання як складова гос-го механізму у змішаній економіці. Форми і методи держ. регулювання. Концепції макроеконом. рівноваги у ринковій економіці. Існують проблеми, які ринок не може розв’язати без допомоги держави: 1) Забезпечення економіки грошовою масою, через діяльність Центрального банку, який знаходиться під контролем держави. 2) Забезпечення основ функціонування вільного підпр-ва. 3)Забезпечення екологічної безпеки і економії невідтворних природних ресурсів, ринкова система не створює відповідних стимулів до цього. 4) Забезпечення захисту національного ринку, що є даною прерогативою держави. Перераховані функції означають, що те що відведено державною системою вільного підпр-ва повинна виконувати не більше і не менше. Ек-ні функції держави починають розширюватися з утвердженням ролі монополії (кінець 19 ст. - 30-40 рр. 20 ст.). З появою монополій держава починає застосовувати антимонопольне регулювання, ширше втручатися у процес суспільного відтворення. Виконуючи свої функції держава застосовує різноманітні форми і засоби впливу на ек. Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки виділяють: 1) Фінансове регулювання ( через системи податків з корпорацій і населення і державних корпорацій). 2) Грошово-кредитне рег-ня (через грошові маси і процентної ставки). 3) Цінове рег-ня (через корекцію цін на тов-му ринку). 4) Структурне рег-ня (через зміну галузевої структури і відповідно структури попиту і пропозиції на ринку). 5) Соц-не рег-ня (соц-й захист населення через держ-й перерозподіл доходів). 6) Адміністративне рег-ня (застосування не ек-х методів впливу на ек-не життя). Найбільше значення сьогодні має фінансове, грошово-кредитне, структурне і соціальне рег-ня ек-ки. За ринкових умов існують певні обмеження державного впливу на ек-ку. Сучасна ринкова ек-ка багато у чому є саморегульованою системою і тому найдоцільнішим є ек-ні методи державного впливу, такими є фінансові і грошово-кредитне рег-ня, але це не означає, що у ринковій ек-ці не мають право на існування амін-ні методи рег-ня, тобто вольово-командні, а тому неекономічні, у ряді випадків така форма просто необхідна. Виділяють кілька основних напрямків в адм-му регулювання ринк-ою ек-ою: 1)Державний контроль над монопольним ринком. 2) Забезпечення мінімально допустимого добробуту і соц-го захисту населення. 4) Захист нац-го ринку. 5) Реалізація цільових програм економічного, соц-го і науково-технічного розвитку. 6) Забезпечення дотримання нац-х стандартів усіма учасниками сусп-го вир-ва. Державне регулювання нац. ек-ки знаходить свій вираз у відповідних формах ек-ої політики. Виділяють: - фіксовану політику (регулювання ек-ки через податки і держ. фінанси); - монетарну політику ( рег-ня через грошову масу і кредитні інструменти); - структурна пол-ка (рег-ня структури ек-ки і тим самим попиту і пропозиції); - соц-на політ.(рег-ня соц-ої сфери); - зовнішньоекономічну політику (створення сприятливих умов для нац-го вир-ва на світовому ринку), а також підвиди: регіональні, інвестиційні, кон’юктурні. Науковою основою державної економічної політики, виступає ек-на теорія, яка формує ціль ек-ої політики, найважливіші серед яких є: 1)ек-не зростання; 2) повна зайнятість; 3) тек-на ефективність 4) ек-на свобода у ринк-х межах; 5)справедливий розподіл доходів; 6) соц-й захист; 7)ек-на рівновага; 8) відсутність інфляйії; 9) екологічний захист; 10) Збільшення вільного чвсу громадян, як основи благополуччя розвитку особи; 11) оптимальний торгівельний і платіжний баланс країни.

70. Податки: сутність, види, функції. Напрямки реформування податкової системи в Україні. Податкова система - це сукупність встановлених у країні податків. Історично податки діляться на прямі та непрямі. Прямі податки – це збір на користь держави, який стягується з кожного громадянина або фірми в залежності від обсягу доходів чи вартості майна. Непрямий податок – це збір, який стягується державою з громадян та фірм лише при здійсненні ними певних дій, наприклад, при купівлі-продажу деяких видів товарів. Важливим чинником у формуванні податкової системи має бути усвідомлення того, що податки виконують конкретні функції, через які мють вплив на економіку країни. Такими функціями є фіскальна, контролююча, регулююча, розподільча, обмежуюча, соціальна, стимулююча і руйнівна. Принципами побудови та функціями системи оподаткування є: - стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку(доходу), спрямованого на розвиток виробництва; - обов’язковість - впровадження норм щодо сплати податків зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства; - рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання(юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів; - соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічного обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи; - економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами; - рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів виходячи з необхідності своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат. Аналіз податкової системи України свідчить, що на сучасному етапі жорстка фіскальна функція податків паралізує інші. Крім цього, система оподаткування зазнає частих змін, а це знов призводить до негативних наслідків. Терміновим і першочерговим завданням податкової політики є зменшення податкового тиску з одночасним розширенням податкової бази. Податкова база - це складова предмету оподаткування, щодо якої застосовується визначена податкова ставка. Розширенні і збільшення податкової системи в Україні можна досягти шляхами: - зниження загального рівня податкового тягаря, - забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних податкових пільг, - реалізації соціальної спрямованості податкової системи, - удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків.

71. Національне багатство: сутність, структура, проблеми зростання. Економічний потенціал суспільства. НБ— це сукупність матер благ, нагромаджених сусп-вом за всю його історію. Інш словами, нац багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матер багатство сусп-ва. НБ склад. з двох частин: матеріальної (створені людиною матер фонди, що поділ на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функц-ють у соц сфері; прир ресурси) та нематеріальної (духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні сусп-ва). Обсяг і темпи зростання НБ залежать від обсягу і темпів зростання ВВП і ВНД.

Просте відтворення НБ здійсн шляхом відновлення спожитої частини основних фондів і запасу оборотних фондів за рах відшкодування зносу, а також відшкод вибуття основних невиробничих фондів (за рахунок частини кінцевого споживання органів держ управління і домашніх госп-ств). Внаслідок такого оновлення нац. багатства змінюється його якісний склад. Розширене відтворення НБ відбувається за рах нагромадження частки ВВП і ВНД (рахунок капіталу), у результаті чого збільшується у складі багатства обсяг виробничих основних і оборотних фондів, приріст держ резервів і страхових запасів. За рах кінцевого споживання органів держ управління та населення, а також валового нагромадження збільшується споживчий фонд нац. багатства, про що свідчить приріст вартості осн невиробничих фондів, збільшення вартості предметів довгострокового корис-ння та запасів с/г продукції у населення та ін.

72. Суспільний продукт і його форми. Валовий національний продукт і методи його обчислення. Результатом сус-го вир-ва є суп. продукт – сума всіх споживчих вартостей, створений у сус-ві за певний період часу.Сучасна економ. теорія вивчає багато форм націонал. продукту: ССП (ВСП), ВНП/ВВП, ЧНП, НД. У склад ССП входять різноманітні матеріальні та нема тер. блага та послуги, які створюються в мат., немат. вир-ві та сфері послуг. ВНП - це ринкова цінність усіх ринкових благ матеріального і нематеріального вир-ва у всій країні протягом року. Ще ВНП можна визначити, як суму доданих вартостей, що добавлялися в ході вир-ва кожним виробником в ході вир-ва. На відміну від ВНП ВВП - це валова вартість кінцевих товарів і послуг використаних у всій країні факторів вир-ва не залежно від того кому вони належать. ВНП зменшений на суму вартості спожитого за рік капіталу річної амортизації створює чистий національний продукт (ЧНП). Отже ЧНП - це річна сума зар. плати, проценту, прибутків з дивідендами, ренти і непрямих податків. ЧНП відрізняється від ВНП на величину амортизації. Дохід нації - це сукупний дохід в ек., який одержує власник використаних факторів: праці, капіталу, прир-х ресурсів, підпр-ої діяльності. Існують 2 методи виміру ВНП: 1. Вимір ВНП як суми всіх витрат, щоб визначити на ринку весь обсяг вир-ва. Цей підхід наз. визначення ВНП по сумі витрат. Сюди входять: споживчі витрати, інвестиційні витрати, держ. закупки, чистий експорт. 2. Вимір ВНП по сумі доходів, одержаних в процесі вир-ва ВНП. Тобто, ВНП можна визначити як шляхом підрахунку усіх витрат, так і шляхом підрахунку усіх доходів. ВНП по сумі доходів: амортизаційні відрахування, напрямі податки, зар. плата, рента, процент, дивіденд, прибуток вир-ва, нерозподілений прибуток вир-ва. Обсяг усіх витрат і сума усіх доходів повинні бути рівними.

73. Суть і види економічного відтворення. Кругообіг ресурсів, продуктів і доходів в економічній системі. Відтворення – це процес вир-ва, який постійно повторюється і поновлюється, але щоб від-ня здійснювалося необхідно постійно мати у наявності усі фактори вир-ва: робочої сили, засобів вир-ва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення останнього - нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації вир-ва. На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби вир-ва. Спрацьовані засоби праці повинні бути замінені на нові. Складовими відтворення сьогодні стало відтворення прир-х ресурсів, які вик-ся в процесі вир-ва. Для постійного відтворення необхідно постійне відновлення прир-х ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів… Отже, обов’язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. Відомо два види відтворення: просте і розширене. Просте відтворення - це відновлення вир-ва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фактори вир-ва при цьому залиш-ся незмінними в кожному наступному циклі вир-ва, весь додатковий продукт повністю вик-ся на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення вир-ва. Розширене відтворення - це відновлення вир-ва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори вир-ва. Такий тип відтворення хар-й для розвинутого ринкового суспільства. Відтворення в економ. сис-мі відбувається в безперервному русі доходів, ресурсів, витрат та продуктів. Цей безперервний рух називають кругообігом доходів, ресурсів і продуктів.

74. Тіньовий сектор в економ. відтворенні. Масштаби та особливості тіньової економіки в Україні. Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 40-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка – це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю по вир-ву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять: -види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування. -протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення. -неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений. Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень – 30-35%.

75. Сутність, причини і фази економічного циклу. Принцип мультиплікатора і акселератора. Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів ек. активності протягом кількох років, тобто це рух сусп. вир-ва від одного кризового явища до ін., який постійно повторюеться. Фази ек-х циклів: I- Криза: перевир-во товарів порівняно з платоспром Попиту; падіння рівня цін внаслідок перевищ-ня Пропозицiї товарів над платоспром По; скороч обсягів вир-ва; масове банкрутство фірм; зрост-ня безроб-тя і скороч-ня номін. з/п; потрясіння кредитної системи. II-Депресія: скороч-ня виробничих інвест-й; збільш-ня запасів; скороч-ня По на роб силу; різке падіння чистого прибутку; падіння обсягу продажу; скороч-ня к-сті нових заказів; скороч-ня По на кред-ні ресурси. III-Пожвавлення: перехід до стійкого розширеного вир-ва; зрост-ня По на активні елементи засобів вир-ва; зрост-ня По на сировину, роб силу; зрост-ня з/п. IV-Піднесення: значний приріст вир-чих інвестицій; скороч-ня запасів; різке зростання По на роб силу; значний приріст загального рівня цін. Причини:1) великі техн нововведення, які з'являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності; 2) політ перевороти, різка трансформація соц-ек системи, війна та ін. випадкові події системного хар-ра; 3) помилкові рішення в грош-кред політиці, які супроводж появою надмірної к-сті грошей або надмірним вилученням грошей з обігу; 4) різкі зміни в зовн умовах функц-ння нац економiки. Принцип мультиплiкатора (теорiя Кейнса)-коефіцієнт додаткового зростання зайнятості, який показує співвіднош між зростанням інвестицій з одного боку, і зростанням зайнятості і доходу — з іншою. Ф-ла: k= 1/MPS . Зростання інвестицій означає залучення до вир-цтва додаткових робітників, що веде до збільш зайнятості, нац доходу і вжитку. Принцип акселератора - Теорія, відповідно до якої сукупні чисті інвестиції залежать від очікуваної зміни обсягу виробництва. Теорія стверджує, що фірми прагнуть підтримати постійне відношення необхідного основного капіталу до очікуваного обсягу виробництва.

76. Економічна криза: причини, види і форми прояву. Причини соці-ек катастрофи в Ук доцільно поділити на 3 осн групи: 1.успадковані від колишнього СРСР; 2.спричинені недостатньою продуманістю та непослідовністю економічних реформ; 3.причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої в Україні економічної системи в іншу. Хар-ться наступними показниками: падіння обсягів виробництва, падіння фондових індексів, ріст безробіття і массові звільнення, падіння обсягу споживання індивідуальними господарствами. Осн зовн чинники що вплинули на формування кризових явищ: світове падіння попиту на металургічну продукцію більш ніж в 2 рази потягнуло за собою значне падіння ціни. Внаслідок цього значно скоротилася частка експорту і відповідно валютних надходжень, відповідно зменшилися обсяги виробництва, на міжбанку зріс попит на долар і курс змінювася. Осн внутр чинники: поштовхом стала інформація про зниження надійності вкладів у Промінвестбанку, що потягнуло за собою різкий відток вкладів у ньому. Паралельно почав рости відтік коштів (дострокові зняття депозитів) і у інших банках. Обсяг відтоку сягнув 6-7 млрд доларів США за тиждень, після чого нацбанк своєю постановою обмежив дострокові зняття депозитів і видачу кредитів. Зроблено це було для запобігання кризи ліквідності банків та їх банкрутства. Внаслідок цього припинилося кредитування іпотеки і будівництва, що практично звело попит до нуля. Далі почалось зниження цін на нерухомість.

77. Безробіття: вимір, форми, соціально-економічні наслідки, шляхи зниження. Природний рівень безробіття. Безробіття — соціально-економічне явище, пов'я­зане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економіч­но активного населення. Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення. Р_безр=(Безробітні/Зайнята роб. сила) *100%. Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття. Фрикційне безробіття – це такий стан, коли працівник знаходиться „між роботами”. Фрикційне безроб. вважається бажаним і неминучим, так як працівник шукає більш продуктивну і більш високооплачувану роботу. Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили. Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової активності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження. Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків: економічних: — недовиробництва ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 3 % (у пізніших дослідженнях — 2 %); потребує коштів на утримання безробітних; соціальних: зниження життєвого рівня; декваліфікація робочої сили; зростання показників "соціальної патології". Сумний перелік наслідків безробіття зрозумілий, адже, як зазначає К. Еклунд, праця дає почуття єдності й товариства; вона забезпечує дохід, який водночас є свідченням значущості того, чим ми зайняті. Робота дає нам статус, престиж і професійну придатність, крім того, організує день і створює умови для правильного способу життя. Прир. рівень безроб. – це рівень безроб. за нормального стану економіки, навколо якого коливається фактичний рівень безроб.

78. Економічне зростання: сутність, показники і фактори. Під економічним зростанням розуміють розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту й національного доходу в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни; приріст на душу населення — для аналізу динаміки добробуту населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах. Типи економ. зростання. Екстенсивний тип економічного зростання досягається завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною). Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного використання їх. Зазначений тип економічного зростання здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо. Реальний (змішаний) - притаманне збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва. Для характеристики економічного зростання, окрім наведених показників, використовують показники темпів приросту ВВП та НД, а також їхні обсяги в розрахунку на душу населення. Це дає змогу глибше проаналізувати рівень економічного розвитку країни і порівнювати його з економічними показниками інших країн. Окремими показниками, що характеризують економічне зростання, є коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі тощо. За допомогою цих параметрів виявляються кількісні і якісні зміни в економіці. Факторами економічного зростання називають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції. За способом впливу на економічне зростання всі фактори можна поділити на прямі й непрямі. Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання: — удосконалення технології та організації виробництва; збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів; збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу; розвиток підприємництва. Непрямі фактори — впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси; рівень податків; норма позичкового процента; ступінь монополізації ринку.

79. Нагромадження капіталу та економічне зростання. Роль інвестицій в забезпеченні економічного зростання. Тенденції та джерела ек зростання в Ук. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів ек зростання відіграє процес нагромадж капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з наук-техн прогресом. З упровадженням у вир-тво досконаліших машин, обладнання та технологій у ньому збільшується к-сть матер-речових засобів з розрахунку на 1 працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищ кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність вир-тва. Нагромадження не є сталим, безперервним процесом. Воно обумовлено технічними новинками. Марксистська політекономія розглядає нагромадження як перетворення частки додаткової вартості в капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. Розвиток ек потенціалу та сусп розвиток у кожній країні, підвищ життєвого рівня населення, поліпшення якості продукції в основно­му залежать від активності інвестиц політики. Аналіз інвестиц процесів показує, що збільш чистих інвестицій генерує мультиплікативне зростання ВНП. Інакше кажучи, гроші, що інвестуються, - це гроші «підвищенної потужності». До аналогічного ефекту приводить і збільш-ня держ витрат. Інвестиційна сфера в економіці будь-якої країни є основною і визначає ек зрост країни, а інвестиц політика є пріоритетною сферою ек політики. Рiчнi обсяги iнвестицiй поки що залишаються на низькому рiвнi через несприятливий iнвестиц клiмат, що пояснюється недосконалою законодачою базою, нерозвиненим фондовим ринком та фiнанс-кредит с-мою, високим податковим тиском, неефективним використ. амортизацiних вiдрахувань, а також низьким рiвнем трансформацiї заощаджень населення до iнвестування, що призводить до вiдпливу вiтчизняних капiталiв за кордон i не сприяе залученню iноземних iнвестицiй в економiку країни.

80. Роль фінансово-бюджетної системи у регулюванні виробництва. Фінанси та їх функції. Державний бюджет та його дефіцити. Державний борг. У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД). Об'єктивна необхідність фінансів. Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб'єктів економіки (домогосподарств, підприємницького сектору та держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність. Значення фінансів. Фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки аку­муляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабіліза­ційний вплив на економічний стан членів сім'ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві. Найважливішою ланкою фінансової системи держави є державний бюджет – це баланс прибутків і витрат держави, основний фінансовий план країни, який після прийняття його законодавчим органом влади набуває чинності закони і обов*язковий для виконання. Дефіцит держбюджету – це така фінансова ситуація, яка виникає тоді, коли державі необхідно здійснювати витрати на суму більшу, ніж можлива величина її доходів. З дефіцитом свого бюджету держава може справлятися такими способами: - скорочення держ. витрат (на соц. забезпечення, витрат на держ.апарат, військових витрат); - знайдення джерела додаткових доходів; - випуск (емісія) незабезпечених товарною масою грошей для держ. витрат; - позика грошей у своїх громадян через випуск держ. облігацій, а токож позика у ін. банків, фірм через фінансовийй ринок, ін. держав, міжнародних фінансових організацій.Випуск незабезпечених грошей веде до зростання інфляції, а позика грошей створює держ. борг. Держ. борг являє собою суму заборгованості державою власникам її облігацій, національним і міжнародним банкам.