1.1. Інформаційна парадигма глобальної цивілізації

Концептуальні підходи до вивчення феномену глобалізації комунікації ґрунтуються на синергетичній теорії багатовимірності і динамічності глобальних інформаційних процесів, що передбачає здійснення аналізу взаємодій (взаємовпливів) основних векторів цього системного явища на національному, регіональному і глобальному рівнях. Такий вимір обумовлює цілісний підхід до дослідження колізій перебігу процесів глобалізації інформаційного поля, дає можливість визначити його домінантні чинники, з'ясувати взаємозв'язки і на цій основі зробити відповідні узагальнення та висновки. Тому важливим з огляду на саму постановку проблеми є застосування методик її дослідження, обумовлених імперативами цивілізаційного поступу світової спільноти до інформаційної ери, яка є знаменням сучасної епохи.

Аналіз наукових теорій щодо трансформації міжнародних відносин на основі феномена глобалізації комунікації дає можливість виділити такі основні напрями досліджень, як: еволюція постіндустріального розвитку, дилема глобалізація/регіоналізація, стратегія інформаційного суспільства як політична доктрина діяльності міжнародних, регіональних та національних інститутів, проблема впливу нових іисоких технологій на увесь спектр міжнародних відносин, прогностичне моделювання позитивів та негативів інформаційної революції.

Іїволюція наукової думки і практична діяльність міжнародних інститутів вплинули на термінологію нової галузі, окреслили піі іначення процесів, явищ і понять, що характеризують міжнародну Інформаційну політику. У роботі використано термінологію, яка шфім ована в міжнародних документах ООН/ЮНЕСКО, регіональних інституціональних дослідженнях Ради Європи, Європейського Союзу, у доктринах національної інформаційної політики країн світу. Так, під термінами «глобалізація комунікації» розуміється глобальна політична, економічна і соціокультурна інтеграція з пріоритетом загальноциві-лізаційних цінностей на основі цифрових технологій; «глобальне інформаційне суспільство» - 1) нове планетарне співтовариство, засноване на інформації (знаннях, інтелектуальних ресурсах), нова політична, соціально-економічна і технологічна система в еволюції цивілізації; 2) цивілізація, в основі розвитку та існування якої лежить особлива матеріальна субстанція з умовною назвою «інформація», що взаємодіє як з духовним, так і матеріальним світом людини; «глобальна інформаційна інфраструктура» - інтерактивні електронні мережі, які забезпечують світову інфраструктуру для використання нових комунікаційних засобів, інформаційних послуг та міжнародного інформаційного обміну; «міжнародний інформаційний обмін» - обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав; «міжнародні інформаційні відносини» - спеціалізована галузь міжнародного співробітництва, спрямована на вирішення глобальних інформаційних і комунікаційних проблем світового співтовариства; «міжнародна інформаційна політика» - узгоджена стратегія міжнародного співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації і комунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонентом яких виступає глобальна комунікація. Головними напрямами міжнародної інформаційної політики є сприяння міжнародному співробітництву в комунікаційній сфері, заохочення до міжнародного обміну інформацією незалежно від кордонів і рівноправна участь у міжнародних інформаційних потоках, забезпечення права глобальної спільноти на вільне вираження поглядів, свободу слова і засобів масової комунікації, використання глобальної економічної інтеграції на основі міжнародної інфоінфраструктури в національних інтересах, об'єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації, що вказує на універсальні підходи до розуміння глобальних процесів та змін у міжнародній системі взаємовідносин [1-16].

Глобалізація міжнародних відносин, формування глобальної Інформаційної інфраструктури і спільної інформаційної спадщини піп и і ІІІІ, міжнародна інформаційна політика, спрямована на політичну, економічну і культурну інтеграцію світових спільнот на основі використання нових перспективних технологій, створення ефективної системи забезпечення прав людини і соціальних інститутів на вільний доступ і обмін інформацією як умову демократичного розвитку виступають характерними ознаками інформаційного суспільства, нового етапу існування цивілізації. Необхідність переходу до інформаційного суспільства обумовлюється становленням і домінуванням у світовій економіці нових технологічних укладів, переходом інформаційних ресурсів у реальні ресурси соціально-економічного розвитку, задоволенням потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах, зростанням ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури у системі суспільного виробництва, вдосконаленням освітньої, науково-технічної і культурної сфер на основі міжнародних інформаційних обмінів, рівноправного використання «глобального інформаційного блага».

Світове співтовариство, окремі держави і регіони незалежно від рівня соціально-економічного розвитку вирішують глобальні проблеми, від оперативного і ефективного розв'язання яких залежить сучасне і майбутнє цивілізації. Ці проблеми стосуються суспільно-історичної еволюції, науково-технічного прогресу, складних політичних, соціально-економічних, комунікаційних та інших процесів.

Вирішення глобальних проблем зумовлює координацію зусиль усіх учасників міжнародного співтовариства, високий рівень довіри і співпраці держав для досягнення спільної мети. Міжнародне співробітництво на всіх рівнях і в усіх сферах характеризується високим рівнем взаємовідносин, що в сучасному розумінні є,міжнародним обміном інформацією. Ефективність глобального співробітництва, здатність міжнародного форуму держав до спільного вирішення ЄКС і ремальних проблем великою мірою залежить від «інформаційного стану» системи міжнародних відносин, від інформованості учасників міжнародних відносин, які впливають на процеси в системі.

Інформація адекватно відтворює явища і закони зовнішнього світу, духовну діяльність людства, створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнародної спільноти. Вона (інформація) перетворилась на глобальну проблему, тобто має Міжнародний характер; інформація також виступає складовим КОМПОНЄНТОМ інших життєво важливих глобальних проблем. Інформаційний чинник здійснив у житті цивілізації за XX століття найбільш глибокі зміни за всю її історію: він об'єднав світ в єдину систему, яка функціонує в режимі реального часу. Ця єдність міжнародної спільноти має, до деякої міри, формальний характер, але засоби глобальної комунікації здатні до подальшої концентрації міжнародного співробітництва. Важливою ознакою глобальної ролі комунікації є стрімке підвищення суспільної цінності інформації (хоч інформація завжди мала високу вартість у суспільстві), але тільки у XX столітті інформація перетворилась у стратегічний ресурс людства. Як важливий стратегічний ресурс інформація відзначається унікальними властивостями: на відміну від фізичних ресурсів, вона при споживанні не скорочується, а значно зростає. Невичерпність інформаційних ресурсів створює можливості використання їх в інтересах міжнародного співтовариства і визначає інформацію як глобальну проблему цивілізації.

Феномен глобалізації комунікації відносять до останньої чверті XX століття і пов'язують з упорядкуванням міжнародних потоків інформації і комунікації на глобальному рівні. Дослідження глобальної комунікації здійснюються за такими основними темами: транснаціональні комунікаційні конгломерати як основні діючі актори в глобальній системі комунікації, у сфері поширення інформаційних продуктів та інформаційних послуг на світових ринках; соціальний вплив нових технологій, зокрема супутникових комунікацій, на міжнародні відносини; асиметричний потік інформаційних та комунікаційних продуктів у глобальній системі; дисбаланс у міжнародних інформаційних потоках; різноманітність підходів до визначення переваг глобальних мереж комунікацій та «мережевого суспільства»: теорії інформаційного суспільства і нові політичні доктрини [17-25].

За класифікацією дослідників розвитку цивілізаційних процесів (Й.Масуди, Д.Белла, У.Дайзарда, А.Тоффлера, Г.Ласвела, Р.Коена, Дж. Янга, М.Бангеманна, М.Кастельса, Ш.МакБрайда, М.Масмуді, Г.Кана, У.Горовиця, І.Валлерстайна, С.Хантінгтона, З.Бжезинського, А.Тойнбі, Ф.Фукуями, М.Каплана, М.Пората, Ф.Махлупа, Т.Умесао, Р.Дарендорфа та ін.) глобальні проблеми характеризуються такими критеріями: • глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної

соціальної групи, кожної людини, тобто мають всецивілізаційний

характер;

• ці проблеми виступають як об'єктивнии чинник розвитку всього світу, окремих регіонів та держав;

• глобальні проблеми потребують дл^ свого вирішення постійного міжнародного співробітництва, макьимальНих об'єднаних зусиль світової спільноти, оскільки невиріїиеність цих проблем створює загрозу для майбутнього розвитку.

Інформаційна ситуація в системі глобадЬНИХ міжнародних відносин повністю відповідає таким критеріям:

• сучасні засоби комунікації глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час;

• мультимедійні системи, що здій.снюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, Самі по собі є інтенсивним каталізатором суспільних процесів;

• інформаційні процеси стимулюнзть прогресивний розвиток економіки, політики, техніки, екологу культури, військової сфери тощо [26-49].

Глобалізація комунікації у XX сто-гІггті виступає процесом, що розвивається і керується в основному діяльністю транснаціональних корпорацій. Індустріальні та фінансові коь,цЄрНи для реалізації політики глобальної конкуренції та диверсифікації перемістили свої інтереси до сектору інформації та комунікації і чере^ ЗЛИття компаній, придбання фірм та інших методів корпоративного зростання досягай домінуючих позицій на глобальних інформаційних ринках (Тіте \¥агпсг, Місі-озоїї №ііопа1 Вгоааса8Ііп§ Сотрапу, С№*ї, Вегіе1зтапп Огоир, СЬТ, К.ирегІ МипіосЬ ІЧЄХУЗ Согроганоп, Атегіса Оп1іпб; Кокіа, Егісззод, ЬС, Вепеїоп, 8ІЄШЄП8 та ін.) і організують діяльність н^ основі глобальних стратегій. С творення глобальних транснаціональних корпорацій призвело до іначної концентрації економічної та інфорМаВДиної влади, до контролю приватного сектору над міжнародними інформаційними потоками, що д;к змогу залучати значні інформаційні ресурси для досягнення корпоративних цілей на міжнародній арені [50-57].

Концентрація комунікації зумовлк)Є глобальні за масштабами и і КНЄННЯ транснаціональних, регіональних та національних інтересів, норм і принципів діяльності держав, відГВОрює взаємодію та інтереси міжнародних блоків та угруповань країн, що викликає гостру Конкуренцію держав у міжнародних інформаційних потоках, нові

підходи до розподілу світових інформаційних ресурсів такою ж мірою, як і розподіл продовольчих чи енергетичних ресурсів світу. У системі сучасних продуктивних сил інформація та інформаційні технології набули відносно самостійного значення як один із найбільш динамічних чинників розвитку. Інформаційні ресурси як стратегічна категорія міжнародних відносин визначають роль і місце кожної держави у світовій ієрархії, тому проблема міжнародного співробітництва в інформаційній сфері набуває глобального значення.

Варто підкреслити, що розвиток нових технологій зіграв важливу роль у глобалізації комунікації: розгортання кабельних систем, використання супутників з метою комунікації на глобальних відстанях, особливо в поєднанні з наземними оптично-волоконними системами, дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання і відтворення інформації) вплинули на міжнародну політику і національні політичні стратегії. Високі технології у галузі інформації і комунікації сприяли тому, що за короткий історичний період глобальні проблеми стали головними для світової громадськості, дійсно загальноцивіліза-ційними.

Інформаційні процеси мають ознаки глобальності і в інших складових міжнародних проблем, таких, як: безпека миру і народонаселення, захист довкілля, природні ресурси, освоєння космосу, новітні біотехнології, інформатизація економіки, світова торгівля тощо. Без відповідного інформаційного забезпечення неможливе вирішення жодної з проблем світового значення.

Міжнародне співробітництво держав залежить від таких інформаційних і комунікаційних процесів, як обмін ініціативами у рамках універсальних міжнародних форумів системи ООН/ЮНЕСКО, Ради Європи, ЄС, як проведення міжнародних переговорів, зустрічей, візитів на найвищому рівні, як повідомлення про військові навчання, випробування зброї, про соціальні, екологічні та інші екстремальні процеси. Розв'язання глобальних проблем неможливе без моніторингу всіх аспектів міжнародного співтовариства.

Міжнародний інформаційний обмін сприяє розв'язанню глобальних проблем, які за короткий час набувають актуального значення для Міжнародної спільноти не тільки за своєю суттю, а йза визнанням своєї "'і ІИИОІ її Відповідне і динамічне висвітлення глобальної проблематики (голоду, конфліктів, стихійних та техногенних катастроф, проблеми біженців, епідемій тощо) впливає на адекватні міжнародні рішення, і це теж є невіддільним від процесів глобальної комунікації. Треба зазначити, що глобальні проблеми, незважаючи на міжнародний резонанс, сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів та спільнот. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації соціально-економічного, політичного і культурного життя народів відбуваються складним, нерівномірним і суперечливим шляхом, але саме вони вирішальним чином визначають темпи і ступінь причетності людства до всецивілізаційних проблем [58-60].

Сучасний розвиток міжнародних відносин має комплексний, системний характер, якому повністю відповідають глобальні процеси концентрації інформації та комунікації. Дослідники глобальних проблем Р.О. Кеохейн, Дж. Най, 3. Мосдорф, М. Клер, Д. Томас, Г. Кіссінджер, Дж. Гудбі, Д. Розенау, Дж. Бартон, Л. Пап, Дж. Фергюссон, А. Гор, А. Гурсн, Д. Мідоуз та ін. відзначають такі важливі переваги і потенції глобальної комунікації, як універсальність інформації, здатність передавати знання через кордони, гнучкість і багатовимірність форм, никористання у різних сферах та прошарках суспільства. Глобальний характер інформаційних процесів виявляється і в подоланні інформаційної кризи, яка розглядається тільки в контексті міжнародних політичних, соціальних, економічних відносин і вимагає об'єднаних дій усього міжнародного співтовариства. Інформаційна криза виявляється через іакі чинники: суперечності між обмеженими можливостями людини у Сприйнятті та переробці великих обсягів інформації та глобальними міжнародними інформаційними потоками і масивами дійсно необхідної Корисної інформації; у виробництві значної кількості надлишкової Інформації, яка обмежує доступ до потрібних даних; у порушенні ЦІЛІСНОСТІ системи глобальної комунікації внаслідок приватних, пі (омчихта вузьконаціональних інтересів на шкоду всецивілізаційним. Проблема глобальної інформаційної кризи повинна розглядатися в КОНТЄКСТІ суспільних відносин, міжнародної політики та правової

НІ ГЄМИ міжнародного співтовариства [61-73].

< II )І І/ІОНЕСКО, зважаючи на актуальність інформаційних проблем,

і и тикала до створення правової системи в галузі комунікації інформації, інформатики і тєлематики, до розробки міжнародного законодавчого документа про правове регулювання кіберпростору і відповідальність держав за дотримання основних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві. ЮНЕСКО сприяє створенню основоположних етичних цінностей і правових принципів відкритого демократичного інформаційного суспільства. Зокрема, ЮНЕСКО спрямовує зусилля на забезпечення вільного всезагального доступу до інформації і на створення умов, за яких інформаційне суспільство гарантує право невтручання у приватне життя, конфіденційність інформації приватного характеру, збагачення інтелектуального потенціалу людства, включення в глобальне інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти, забезпечення культурного плюралізму і захисту від інформації небажаного характеру та ідеологічного впливу кримінального світу.

Організація сприяє ефективності інформаційно-комунікаційних технологій з метою забезпечення права на вільне вираження поглядів і переконань, безперешкодного обміну інформацією в глобальному вимірі, доступу до нових знань усьому людству протягом всього життя, до наукових досліджень, творчої діяльності, охорони спільної культурної та суспільної спадщини. Спільно з міжнародними, регіональними та національними партнерами ЮНЕСКО створила Комітет експертів та спостерігачів з проблем інформаційного суспільства і глобального кіберпростору, який проводить дослідження етичних, правових, соціальних і культурних аспектів нової доби.

Наукові концепції постіндустріалізму, інформаційного суспільства і глобалізму набули політичної актуальності в останню чверть минулого століття, стали предметом гострих політичних дискусій на початку XXI ст., що привернуло увагу дослідників міжнародних відносин, створило ґрунтовну базу для теоретичних та прикладних розвідок у галузі міжнародної інформаційної політики, засвідчило правонаступництво та етапний характер наукової доктрини глобальної цивілізації.

Концепція постіндустріального суспільства, на думку відомих теоретиків цивілізаційного розвитку (Д. Белла, Л. Дракера, Ф. Фукуями, М. Махлупа, Л. Туроу, Дж. Гелбрайта), з першопочатку розглядалася як «аналітична конструкція, а не картина специфічного конкретного ' V їм пі.і і ц;і, як певна парадигма, соціальна схема, яка виявляє нові мегатенденції соціальної організації і стратифікації у розвинутому західному суспільстві» [В. Веіі ТЬе Сотіп§ оґ РозМпаивігіаІ Зосіегу. А Уетиге іп Зосіаі Рогеса5Ііп§. - КУ, 1976. - Р. 483].

Основою концепції постіндустріального суспільства є оцінка нового глобального соціуму, ЯКИЙ радикально відрізняється від суспільства, панівного в світі протягом кількох століть і побудованого на перевагах матеріального виробництва. У ній підкреслюється, перш за все, втрата керівної ролі матеріального виробництва і розвиток сектору інформаційних продуктів та послуг, інший характер людської діяльності, трансформовані типи ресурсів, залучених у виробничий сектор, а також істотна модифікація традиційної соціальної структури.

Такий підхід до предмета і задач дослідження істотно виокремлює постіндустріальну концепцію з-поміж інших наукових теорій глобального розвитку. Зважаючи на дискусійні погляди дослідників цивілізаційного майбутнього, слід підкреслити ті чинники, які визначають роль і значення цієї теорії: 1) теорія постіндустріалізму вважається нині єдиною соціальною метатеорією, яка повністю сприйнята західною науковою традицією. Ця концепція за своєю суттю є позитивістською, джерелами її виступає той індустріальний уклад, можливість заміни якого вона декларує. Розвиток постіндустріальної теорії від ідеї до наукової концепції відбувався еволюційним шляхом на основі міжнародної дискусії, вільної від ідеологічних чинників. І Еволюційний розвиток привів до того, що концепція постіндустріалізму пала об'єктивною основою більшості моделей розвитку суспільства, визначила нові чинники технологічного (інформаційно-комунікаційного) укладу як каталізатора цивілізаційного прогресу; 2) концепція постіндустріального суспільства оптимально поєднує в собі елементи . оціофілософської теорії і характеристики прикладних доктрин, і ірмонійно пов'язує історичну періодизацію і типізацію із визначенням Груктури, характеру, історичного місця сучасного міжнародного і піштовариства; 3) основоположники постіндустріалізму чітко Окреслюють формування нового суспільства в поняттях прогресу щукового знання і технологічних досягнень, домінантної ролі науки, ні і и, високих технологій; 4) концепція постіндустріалізму критично Оцінила розмежування на «капіталістичні» та «соціалістичні» І \. пільства, підкреслюючи, що воно є неістотним для глобальної цивілізації; 5) динаміка розвитку країн, що розвиваються, криза ідеї технологічного стрибка, швидше психологічна, ніж ресурсна, виявила нові тенденції розподілу світу - на постіндустріальну зону та інший світ [74-79].

Сплеск наукових інтересів до постіндустріальної тематики відносять до 60-70-х років XX століття, коли ця концепція стала природною методологічною базою сучасної глобалістики та теорії інформаційного суспільства, в яких поглиблено, деталізовано та багатоаспектно сфокусовано основні елементи постіндустріалізму. Так, Дж. Белл, якого вважають патріархом постіндустріалізму, зазначав, що подібний перебіг розвитку концепції не суперечить її основам, а безпосередньо визначається ними. В його наукових працях хоча і робиться акцент на проблемах організації технологій і наукових знань, але цим не вичерпується поняття постіндустріального суспільства. До нього долучається багато інших соціальних та економічних координат: інформаційна (мережева) економіка, роль інтелектуального потенціалу, зміна ціннісних орієнтацій суспільства та психології індивіда, становлення нової мотивації діяльності, розвиток принципів демократії, формування нової політичної системи світу, перехід до певних елементів планування та глобальної економіки добробуту [80].

Дослідження прихильників постіндустріальної теорії, праці яких вплинули на формування концепції, доцільно поділити на три групи. До першої належать концептуальні наукові праці: П. Дракера, засновника сучасної теорії менеджменту, «Посткапіталістичне суспільство» (1995 р.), в якій викладено погляди на сучасний стан і перспективи розвитку західної цивілізації; Дж. Гелбрайта, основоположника американської економічної науки, автора «Нового індустріального суспільства» (1996 р.), в якій охарактеризовано систему світопорядку на межі тисячоліть; Л. Туроу, професора Массачусетського технологічного інституту (США), «Майбутнє капіталізму» (1996 р.), в якій розглянуто останні тенденції світового прогресу та глобальні проблеми міжнародних відносин, С. Хантінгтона, провідного американського політолога, «Конфлікт цивілізацій і формування нового міжнародного порядку» (1997 р.), в якій подано своєрідне трактування майбутнього західного світу і перспективи міжцивілізаційного діалогу. Усі ці дослідження об'єднує ідея комплексного розгляду глобальних проблем, здатність їх авторів до глибоких і неординарних узагальнень, дотримання методологічних основ постіндустріальної теорії та інкорпорація в неї нових елементів [81-87].

Не заперечуючи актуальності і глибини наукових аргументів відомих дослідників, потрібно зазначити, що в їхніх розвідках наявні ідеалізація західних суспільств та «національно-заангажований» підхід, який заважає об'єктивно оцінювати глобальні процеси.

Друга група досліджень присвячена окремим проблемам постіндустріального суспільства на основі накопиченого потенціалу для глобальних узагальнень і формулювання нової концепції глобальної цивілізації. Серед них наукові праці Ф. Фукуями «Кінець історії» (1989 р.), «Довіра» (1995 р.), в яких розкрито нетрадиційні погляди автора на проблему сучасної соціальної еволюції, глобалізації міжнародного розвитку і визначено перспективні тенденції прогресу на основі нового технологічного укладу; Т. Сакайї «Вартість, що створюється знаннями, або історія майбутнього» (1991 р.), в якій проаналізовано процеси технологічного розвитку і вдосконалення інформаційних технологій, трансформацію світового господарства, наслідки інформаційного прогресу для мотивації діяльності окремих країн і спільнот; Л. Едвінсона, визнаного в світі експерта з проблеми «інтелектуального капіталу», в роботі якого «Інтелектуальний капітал» (1997 р.) визначено відмінності господарської системи, заснованої на виробництві і використанні інтелектуального капіталу як важливої складової нової інформаційної економіки (економіки знань); Р. Інглегарта «Культурні трансформації у зрілому індустріальному суспільстві» (1990 р.) та «Модернізація і постмодернізація» (1997 р.), в яких дослід¬жуються зміни систем ціннісних орієнтацій індивідів у найбільш розвинутих суспільствах і осмислення впливу цих трансформацій на поляризацію сучасного світу та процеси, які в ньому відбуваються [88-93].

Ці дослідження мають спільні риси, які обумовлюють їх значимість ми сучасному етапі постіндустріальної трансформації, а саме: вони присвячені найбільш актуальним проблемам життєдіяльності сучасної І вїтової спільноти, ролі соціально активної особистості у процесах ірлнсформації; прогностичному моделюванню відносин у новому мініслектуальному» суспільстві. Поєднання загальнотеоретичних і прикладних проблем у рамках даної сфери досліджень уможливлює ІНВЧИМІ для розвитку теорії висновки та узагальнення. Третя група наукових досліджень виявляє суперечності між теоретичними поглядами і польовими дослідженнями стану міжнародної системи, на основі узагальнення яких визначаються динамічні колізії сучасного і майбутнього. До неї належать наукові праці М. Кастельса, Е. фон Вайцзекера, А. Турена, Д. Мідоуз, Д. Мідоуза, Е. Ловінса, Л. Ловіта, Р. Райха, А. Гора, С. Хантінгтона та ін.

У дослідженнях С. Хантінгтона «Політичний устрій в трансформо¬ваних суспільствах» (1968 р.), «Американська політика: майбутня дисгармонія» (1981 р.), «Третя хвиля: демократизація в кінці XX ст.» (1991 р.), «Конфлікт цивілізацій і становлення нового міжнародного порядку» (1996 р.) викладено в обґрунтованій формі погляди науковця на баланс сил у сучасному світі. Його прогностична модель впливу релігійних, етнічних, лінгвістичних та інших чинників, пов'язаних із традиціями і самобутністю народів, на світову політику отримала підтвердження в реальних світових процесах. Теоретичні проблеми становлення, розвитку та глобалізації цивілізацій розглядаються в контексті економічних і соціокультурних складових суспільного життя, що надає гіпотезам і висновкам дослідження глибоко аргументованого характеру, цілісного сприйняття прогностичної моделі.

У колективній монографії під керівництвом Е. фон Вайцзекера «Чинник 4» (1997 р.) переважає ідея здійснення заходів на наднаціональному рівні для вирішення глобальних екологічних проблем, що свідчить про різноплановість підходів до глобалізації у прикладних дослідженнях проблем постіндустріального суспільства. На думку авторів наукової праці, міжнародному співтовариству необхідно переосмислити поняття ефективності світових ресурсів на основі потенційності інформаційних технологій, включити екологічну складову в економічні показники зростання, визначити чинники взаємодії розвинутих країн та країн «третього світу». Узагальнення, запропоновані у колективній праці щодо тенденцій світового розвитку, на нашу думку, потребують подальшої аргументації, системного аналізу та зважених висновків.

У центрі дослідження Д. Мідоуз, Д. Мідоуза, Й. Рандерса «За межею можливого. Глобальна катастрофа чи стабільне майбутнє?» (1992 р.) -проблема динаміки світової економіки і причини, здатні спровокувати екологічну катастрофу на основі вичерпності природних ресурсів.

Автори звертають увагу на нові технології, вважаючи, що переосмислення традиційної господарської діяльності може стати базисом якісного зростання в майбутньому. Наукові дослідження третьої групи за постановкою проблем, теоретичними викладками та висновками є дискусійними і потребують глибинного аналізу сучасної епохи, «яка має яскраво виражений перехідний характер» [94-101].

Таким чином, концепція постіндустріального суспільства відтворює універсальні закони цивілізаційного розвитку, що уможливлює інкорпорацію в неї низки нових наукових напрямів багатовимірного аналізу, різноплановість підходів та застосування нових методологічних принципів для оцінки глобальних процесів і явищ. Світова наукова думка (представники західної наукової школи, теоретики з перехідних країн і країн, що розвиваються) підкреслює, що постіндустріальна доктрина непомітно, але впевнено виступає як найбільш ефективний теоретичний інструмент досліджень розвитку цивілізаційних процесів та міжнародної політики XXI століття.

Концепція постіндустріального суспільства обумовила у 80-90-х роках минулого століття широкі методологічні підходи в теоретичних і прикладних дослідженнях про глобальний розвиток, серед яких: І) загальнотеоретичне осмислення перспектив і провідних сил сучасної цивілізації; 2) радикальні зміни і переосмислення принципів розвитку світової економіки; 3) відносини постіндустріальних держав у політичній системі міжнародного співтовариства; 4) глобальна культура гає піка в інформаційному суспільстві; 5) становлення нового психотипу особистості, трансформація мотивацій поведінки у глобальному світі.

Провідною ідеєю теоретичних дискусій є визначення нового стану цивілізації шляхом аналізу окремих його ознак, чинників безпосереднього ■Пливу нових технологій на глобальну спільноту.

V гаких умовах перспектива формування концепції «інформаційного і \і пільства» ставала цілком закономірною. Ця доктрина збагатила її іуконі уявлення про глобальне суспільство, виявила цілу низку Ф', п і.тотальних явищ, які раніше не отримали належного осмислення, їм ро'їнитку концепції інформаційного суспільства причетні такі

Іфойі; еорстики цивілізаційного розвитку, як М. Махлуп, Т. Умесао,

11 к Іп< \ ції, у працях яких вперше було використано термін «інформаційне . ■ ні її.і іно»; М. Порат, Т. Стоуньєр, Р. Катц, у дослідженнях яких проаналізовано динаміку розвитку соціального, політичного та економічного секторів глобального світу; А. Тоффлср, У. Дайзард,

3. Бжсзинський, М. Понятовський, Ю. Хаяші, Й. Масуда, Ж. Еллюль, Р. Косн, К. Ясперс, А. Турен, Г. Кан, Ф. Уебстср, А. Дракер, Е. Гідденс,

4. Хенді, Л. Туроу, Дж. Гелбрайт, Т. Сакайя, М. Макклюен, які характеризують інформаційне суспільство як принципово новий рівень в історії цивілізації, підкреслюючи такі чинники, як глобалізм інформаційного простору, розвиток комунікаційних мереж, вільний потік інформації через кордони держав, створення «єдиної комп'ютеризованої нації» [102-114].

У рамках концепції було розроблено багато оригінальних положень, тісно пов'язаних з теорією ціннісності, розглянуто зростання і самозростання інформаційної вартості, проаналізовано властивості інформації як суспільного блага, закладено основи широкого розуміння інформаційних благ і цілих соціальних інститутів.

Ідея інформаційного суспільства була сформульована у дослідженнях 60-70 рр. XX століття і характеризувала нову політичну, соціально-економічну, технологічну систему як знаковий еволюційний процес цивілізаційного розвитку. Д. Белл (Веіі В. ТЬе Сотіп§ Розі-іпсіизгґіаі Зосіегу. А Уепшге іп 8осіа1 РогесазІіп§. - ІЧ.У, Вазіс Воокз, Іпс, 1973), И. Масуда (Мазшла У. ТЬе Іпїогтапоп Зосіеіу аз Розі-іпсіизігіаі 5осісгу. -ШазЬ. \\юг1сі РиШге 8ос, 1983), дослідження суспільних інститутів Японії - Агентства економічного планування (ЕРА: Есопотіс Р1аппіп§ А§епсу. іарап'з Іпгогтаїіоп 5осіегу. - ТЬетсз апсі Уізіоп, 1969), Інституту розвитку комп'ютерів (ІАСІГОІ: .Іарап Сотриісг Ша§е Іпзіііиіе. 1971: ТЬе Ріап ґог ап Іпюгтаиоп Зосіегу. - 1971), Ради з промисловості (І8С: Іпсіизггіаі 8ігисІиге Соипсії. Роїісу ОиШпез їог Рготоіїп§ тс Іпїогтаїізаііоп ої .Іарапезе Зосіегу. - 1969), 3. БЖЄЗИНСЬКИЙ (Вггегіпзку 2. ВСІ\УЄСП Т\УО А§ез. Атегісап'з Коїе іп те ТесЬпоІгопіс Ега. - N.У. ТЬе \¥ікіп§ Ргезз, 1970; ТЬе Огапсі СЬеззЬоагсІ. Атегісап Ргітасу апсі Ііз ОсозггаІе§іе Ітрегаїіуез. - И.У., 1998), С. Нора, А. Мінк (Йога 8., Міпк А. ТЬе Сотриіегізапоп оі* 8осіеІу. А Рерогі Іо те Ргезісіепі оГ Ргапсе. - СатЬгіс1§е, Ь., 1980) та інші ДОСЛІДНИКИ З промислово розвинутих країн Північної Америки та Європи основою постіндустріального суспільства визначали теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.

У рамках ідеології інформаційного суспільства існують різні напрями і тенденції, які розглядають нові соціальні перспективи -можливі, бажані або негативні: від позитивних можливостей державного управління економікою, створення законодавчої бази для вільного доступу міжнародної спільноти до інформації - до запобігання загрозі політичного контролю за націями з використанням високих технологій та розшаруванням спільнот на «золотий мільярд і безправну периферію». Так, Д.Белл вважав, що в наступному столітті вирішального значення для політичного, економічного і соціального життя, для засобів виробництва, а також для трудової діяльності людства набуває становлення нового соціального укладу, який базується на глобальних телекомунікаціях. Поняття інформаційного суспільства охоплює минуле і сучасне різних країн, які належать до протилежних політичних систем, але мають спільно здійснювати Великий Перехід до постіндустріальної ери - соціальної форми цивілізації XXI століття. Поділяючи історію людства на три стадії - аграрну, індустріальну, постіндустріальну, Д. Белл підкреслював головну роль нової інтелектуальної технології, яка застосовується для прийняття керівних (управлінських) рішень. Мста нової інтелектуальної технології, за Д. Беллом, полягає в реалізації ідеї впорядкування глобального масового суспільства. «У сучасному суспільстві мільйони людей щоденно приймають мільярди рішень -політичних, фінансових, соціальних... Будь-який одиночний вибір може бути непередбачуваним, у той же час поведінка спільноти (масового суспільства) окреслюється чітко, як трикутники в геометрії» [115].

Т.Стоуньєр визначив інформаційні ресурси як основну цінність майбутнього суспільства, потенціал його збагачення. «В постіндустріаль-пому суспільстві національні інформаційні ресурси перетворюються у і гратегічні ресурси людства. Існує три способи, за допомогою яких Можна збільшити національне багатство: 1) постійне нагромадження КЙПІталу; 2) воєнні агресії і територіальні захвати; 3) використання нових і попоїш, які переводять «нересурси» в ресурси». Інформація, за Т.

< тупи ром, виступає стратегічним ресурсом, специфічною рисою якого

< невичерпність при споживанні. Вона збагачує фундаментальні знання, о|и .ми іус глобальну спільноту, зменшує «ентропію» [116].

1 Бжєзинський в ідеології інформаційного суспільства окреслив п.м піні політичні, ідеологічні характеристики, нові можливості для дезінтеграції соціалістичної системи за відповідної політичної стратеги уряду США. «Американська могутність повинна виявлятися через систему глобальних комунікацій, значних переваг у сфері інформаційних технологій, які мають вирішальне значення для розвитку економіки (США виступають головною рушійною силою світової економіки), через глобальні можливості розгортання військової сили і абсолютне лідерство в передових галузях науки і техніки». Політика США, за 3. Бжезинським, полягає у використанні в своїх інтересах глобального інформаційного суспільства і глобальної мережі Іпіегпеї як основи впорядкованого і всеохоплюючого співробітництва в глобальних масштабах і глобального геополітичного впливу супердержави на міжнародні відносини [117].

Європейські дослідники і теоретики інформаційного суспільства, осмислюючи глобальні політичні зміни, кризу традиційних ідеологій, відзначали необхідність пошуку нових філософських, соціологічних і політичних концепцій. Британський дослідник К.Спаркс (8рагк8 С. Кеааіп§ А Соттшшт, Саріїаіізт апа ІЇіе Ма88 Месііа. - Ь., 1998), аналізуючи кризу соціалістичної суспільної системи, підкреслював, що перехід на новий постіндустріальний рівень розвитку, трансформація традиційних стабільних моделей та систем об'єднує східні і західні суспільства, їх інтелектуальний потенціал. Інформаційне суспільство не визнає національних кордонів; глобальна комунікація повинна сприяти поглибленню взаєморозуміння між спільнотами [118].

Е. Гіденс (Оіааепз А. ТЬе Соп8сциепсе8 оГ Моасгпігу. Ь., 1993), характеризуючи суспільно-політичні зміни в кінці XX століття, як і А. Тоффлер, об'єднав ознаки сучасної доби - космічна, інформаційна, електронна ера, глобальне село - поняттям „інтелектуальна цивілізація". Перехід до інформаційного суспільства, зазначає Е. Гіденс, характеризує сучасну стадію розвитку більшості розвинутих країн світу, а процеси переходу постсоціалістичних країн відзначаються складними і комплексними трансформаціями, включають як національні (індивідуальні) чинники, так і тенденції глобальних масштабів [119].

Багатоаспектний аналіз фундаментальних цивілізаційних процесів, обумовлених принципово новою роллю в сучасному світі інформаційних технологій, здійснено у дослідженні М. Кастельса (Сазіеііз М. ТЬе ІпГогтаІіоп А§е: Есопоту, Зосіегу апа! Сиішге. ТЬе Рошег оГ Иепііґу. -В1аск\уе11, 1997). ВИСНОВКИ автора обґрунтовано в результаті аналізу даних національних та міжнародних статистичних інститутів, на підставі економічних і соціологічних досліджень інших науковців, на власних масштабних польових дослідженнях (М. Кастельс проводив дослідження у США, Японії, Тайвані, Південній Кореї, Гонконзі, Китаї, Західній Європі, Росії). У результаті було сформульовано цілісну теорію, яка уможливлює оцінку фундаментальних наслідків впливу революції в інформаційних технологіях на всі сфери життєдіяльності цивілізації, на глобальний світ. Автор, досліджуючи появу нової універсальної соціальної структури, яка проявляється в різних формах залежно від різноманітності культур та інститутів, зазначає, що ця нова соціальна структура асоціюється з появою нового способу розвитку -інформаціоналізму, який сформувався під впливом перебудови капіталістичного способу виробництва наприкінці XX ст. М.Кастельс пов'язує розвиток нових інформаційних технологій із трансформацією капіталізму в інформаціоналізм. За Кастельсом, суспільства організуються навколо цивілізаційних процесів, структурованих та історично детермінованих у відносинах виробництва, досвіду і влади. При цьому детально пояснюється сама система понять, їх взаємозв'язок, взаємодія із соціальними ідентичностями. Характеризуючи такі способи виробництва, як капіталізм та етатизм (соціалізм), М.Кастельс підкреслює, що склався омолоджений інформаціональний капіталізм, який використовує нові способи розвитку.

Визначальною рисою нового суспільства і його головним ресурсом він вважає інформацію за її властивостями бути безмежно відтвореною прк використанні. За теорією інформаційного суспільствам. Кастельса, головною проблемою є протиставлення двох понять: інформаціональнс суспільство та інформатизоване суспільство. Необхідність диференціації обумовлюється принципово новим етапом цивілізаційної еволюції -і пецифічною формою соціальної організації, коли збирання, обробка і поширення інформації стають фундаментальною основою виробництва і влади внаслідок нових технологічних умов, які виникли в цей період, мнім мережева логіка взаємовідносин виступає як базова структура і и 'пального суспільства. Інформаційна парадигма визначає всі процеси 10) 'кісному суспільстві - накопичення знань, економічну продуктивність, І" влізацію політичної та військової влади, комунікацію мас-медіа. М Кастельс вважає, що всі важливі сфери життєдіяльності цивілізації перебувають під впливом капіталістичного інформаціоналізму, що всі спільноти в різній формі і на різних рівнях характеризуються як інформатизовані, враховуючи національні інституційні моделі [120].

На відміну від світової економіки, суть якої, за Ф. Броделем та І. Валерстайном, полягає в тому, що процес накопичення капіталу відбувається по всьому світові, глобальна економіка визначається М. Кастельсом як «економіка, здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети». Такого підходу до економічної глобалізації у світовій науковій літературі до М. Кастельса не було. Кастельс уточнює термін «інформаціональна економіка», вживаючи поряд терміни «глобальна/інформаціональна». За цим стоїть авторський концептуальний підхід до аналізу цивілізаційних процесів. На думку науковця, глобальна мережа стала результатом революції в галузі інформаційних технологій, яка створила матеріальну базу глобалізації економіки. Нові інформаційні технології виступають не просто інструментом для дії, а й процесами для розвитку, тобто інтелектуальний потенціал прямо виступає матеріальною силою, а не просто елементом виробничої системи. Інформаційно-технологічна революція, нові технології миттєво охоплюють простір усієї планети, вказує М. Кастельс, швидкість технологічної дифузії є вибірковою - і соціально, і функціонально; нерівномірність доступу для індивідуумів, країн, регіонів визначає критичні загрози диспропорції у сучасному світі, може призвести до виключення цілих національних і навіть континентальних економік із світової інформаційної системи, і, відповідно, із світової системи розподілу праці. Автор розвиває теорію двох типів конкурентності: національної і глобальної, підкреслюючи, що виникають нові форми втручання держави в економіку, пов'язані з чіткими стратегіями, підтримкою технологічного розвитку і конкурентноздатності своїх національних галузей, свого приватного сектору. Таким чином, інформаційна політика виступає ключовим інструментом конкурентноздатності на світових ринках. Теорія інформаційного суспільства, в якому соціальні і технологічні форми даної соціальної організації пронизують усі сфери діяльності, викликала неоднозначну оцінку в науковому середовищі. Характеризуючи працю М.Кастельса, президент Лондонської школи економіки Е.Гіденс зазначив, що «це видатне наукове дослідження із соціальної та економічної теорії, найбільш значима спроба порівняно з будь-якими іншими описати екстраординарні зміни, що відбуваються нині у соціальному світі». Натомість В. Іноземцев («Нова постіндустріальна хвиля на Заході». - М., 1999) вважає, що концепція «інформаціонального суспільства» М. Кастельса потребує відповідності тенденціям сучасної епохи, яка, на його думку, має яскраво виражений перехідний характер, і тому обумовлює інші підходи до узагальнення процесів і явищ [121].

У вищезазначених наукових працях переважає лінійний підхід до складних явищ глобальних трансформацій, хоча глибинні процеси характеризуються системним виміром, а не окремими, навіть і вагомими (економічними, політичними, культурними, соціальними) складовими. Отже, проблема потребує комплексного підходу і обгрунтування процесів глобалізації.

У дослідженні ПАРЄ (А Уігйіаі Кеш \УогШ. - 8іга8Ьоиг§, Соипсії о£ Іїигоре РиЬ1ізпіп§, 1998) інформаційне суспільство визначається як суспільство, що базується на інформації. Ця дефініція лежить в основі всіх визначень, які поглиблюють, уточнюють та конкретизують поняття інформаційного суспільства; особливо підкреслюється роль нових технологій, які використовуються у процесі обробки, поширення та зберігання інформації. Інформація, знання, технологічні системи, які іабезпечують інформаційну революцію, стають ключовими характеристиками нового суспільства, яке радикально відрізняється від попереднього етапу розвитку цивілізації.

Інформаційне суспільство як мета, як політична стратегія подальшого розвитку цивілізації домінує в сучасних авторитетних наукових теоріях, у філософських, економічних та політичних дослідженнях. Доктрина інформаційного суспільства є перспективною МСТОЮ розвитку США, Канади, Японії, Австралії, країн Європейського ( (по іу, Ради Європи, Азійсько-Тихоокеанського регіону, Латинської А мерики. Показово, що країни з відсталою економічною системою теж |><>іробляють філософські концепції і приймають політичні програми Інформаційного суспільства.

Ф. Усбстер у науковій праці (\УеЬзІег К ТЬеогіез оГ Іпіогтаїіоп '••>. н-іу. - Ь.-Ічї.У., 1997) подав класифікацію філософських, соціо-бере основу в старому традиційному суспільстві (Д.Белл, Ж. Бодрійяр, М. Постер, Ш. Сабель, М. Кастельс, Ж. Арланді, Є. Бустаманте та ін.); 2) інформаційне суспільство - це видозмінена теорія глобального диктату, переосмислення старих концепцій розвитку, нові форми нетрадиційного суспільства (Г. Шіллер, Д. Харві, Е. Гіденс, Ю. Хабермас, Н. Гарнем, Д. Беккер). На думку Ф. Уебстера, аналітичне визначення інформаційного суспільства полягає в: інформаційне суспільство - це революційний етап суспільних трансформацій за такими напрямами, як економіка, технології і виробництво, професіоналізм, глобальний простір, політика, соціум і культура. Ідеологія інформаційного суспільства потребує осмислення позитивних і негативних реалій переходу та визначення нової ролі держав у формуванні політики нового типу - міжнародної інформаційної політики в добу переходу до інформаційної цивілізації.

Глобальні комунікаційні процеси обумовлюють необхідність створення нової економічної системи, яка характеризується високим ступенем глобалізації та інтеграції національних економік, нової політичної системи, що виходить за рамки національних чинників, нової глобальної еліти та нової концепції інтелектуального збагачення людства.

Визначення підходів до розуміння концепції «інформаційного суспільства» як третьої глобальної стадії цивілізаційного розвитку дає підстави вважати, що ця теорія стала результатом взаємодії і розвитку численних економічних, соціальних і політологічних концепцій другої половини XX століття, істотно вплинула на формування позицій міжнародних та національних інститутів щодо впровадження ідеології «інформаційного суспільства» в міжнародну та державну політику більшості країн світу.

Розглядаючи розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не відзначити дві обставини: з одного боку, концептуально вона набула найбільшого визнання в 70-ті і 80-ті роки, у період, що характеризувався прискореним поширенням технологічних досягнень і значними успіхами країн, які не тільки передавали, але й засвоювали нову інформацію та знання; певною мірою ідея інформаційного суспільства ставала в такому контексті інструментом обґрунтування можливості «наздоганяючого» розвитку на основі заміщення зростаючим потоком інформації творчих можливостей особистості; з іншого боку, у жодному іншому напрямі сучасної теорії глобального розвитку не спостерігався так відчутно вплив японських дослідників: запропонований Т. Умесао термін «інформаційне суспільство» набув всесвітнього визнання після виходу у світ відомої книги І. Масуди (Мизиаа У. Тпе Іпїогтагіоп Зосіегу аз Рокї-Іпашггіаі Зосіегу. -\УазЬ., 1981.) і нового звучання у працях Т. Сакайї (8акаіуа Т. Тпе Кпо\у1еа§е-УаЬіе Кеуоіиііоп, ог А Нізїогу оі" те Ригиге. - Токуо-ІЧ.У., 1991.). У той же час, більшість американських і європейських дослідників, починаючи з другої половини 80-х років, стали акцентувати увагу на ролі і значенні не стільки інформації, скільки знань, що спричинило цілий спектр нових визначень сучасного суспільства, серед яких «кпо\у1еа§е зосіегу», «кпош1еа§еаЬ1е зосіегу», «інтелектуальне суспільство» [122].

Теорія інформаційного суспільства істотно збагатила уявлення про сучасний етап суспільного прогресу, однак більшість запропонованих в її рамках тез мала окремішний характер. Пильну увагу вчених привернув проведений прихильниками теорії інформаційного суспільства аналіз ролі інформації в господарському розвитку західних країн, результатом якого стало трактування інформації як специфічного ресурсу, якому не 11 ритаманна більшість характеристик, властивих традиційним чинникам шіробництва. Серед іншого було відзначено, що поширення інформації Тотожне її самозростанню, що виключає застосування до цього феномена Поняття вибірковості, а її споживання не призводить до її вичерпності >ік ниробничого ресурсу. Прихильники теорії інформаційного І \( пільства приходили до справедливої загалом тези* про те, що «в І учасній економіці вичерпність ресурсів замінена на їх поширеність» (< І.І\УІОГС1 К. Іп ше Ега оГНитап Сарііаі. - Ь.-КУ., 1991). Ця формула іш(>ула згодом широкого визнання і знайшла своє підтвердження в ми ПОДарській практиці 80-х і 90-х років [123].

Ннажагться, що розробники теорії інформаційного суспільства, на нпу під иостіндустріалістів, цілком усвідомлено звернулися до ці 'її ке 1111 я вузько окреслених проблем, фактично протиставляючи Інформаційне суспільство всім відомим формам господарської нрі шіі.шп Якщо, наприклад, Д. Белл підкреслював спадковістьііпдуі іріального суспільства по відношенню до індустріального,і ними, що «постіндустріальні тенденції не замінюють попередні суспільні форми як «стадії суспільної еволюції; вони часто співіснують, поглиблюючи комплексність суспільства і природу соціальної структури» (Веіі О. ТЬе Тпігсі Тесшіо1о§іса1 КЄУОІІИІОП апа Нз РоззіЬІе 8осіо-Есопотіс Сопзециепсез //Оіззепі. - §ргіп§, 1989. - Уоі. XXXVI. -N0 2.), то в теорії інформаційного суспільства протистояння цієї нової соціальної форми всім попереднім окреслено більш диференційовано.

Проте внаслідок зазначених обставин концепція інформаційного суспільства може і повинна розглядатися як складова частина постіндустріальної теорії. У контексті постіндустріальної методології є багато конкретних тез, запропонованих під час дослідження інформаційного суспільства, які здатні поглибити наукові уявлення про сучасний світ.

На основі ключових чинників, до яких відносять макроекономічну політику держав у контексті формування інформаційного суспільства, особливості ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіку законодавства, характеристики національної культури і менталітету, виділяють дві моделі становлення інформаційного суспільства - західну і азійську. Національні моделі відзначаються політичними стратегіями, специфікою національних ринків, законодавчими традиціями, розвитком інфоінфраструктури, економічними ресурсами. Проте незалежно від національних особливостей простежуються дві основні тенденції:

1) поєднання (злиття) державних і суспільних інтересів з приватною ініціативою з метою фінансування нового гармонійного суспільства;

2) розвиток міжнародної конкуренції для трансформації ринкових структур і подальшої конвергенції комунікаційної сфери.

Західна модель становлення інформаційного суспільства узагальнює стратегії і програми індустріально розвинених країн - США, Канади, Великої Британії, ФРН, Франції, країн Північної Європи. У рамках цієї моделі своєю специфікою вирізняються американо-англійська та європейська моделі.

Американо-англійська модель визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає переваги приватного сектору над функціями держави в усіх напрямах розвитку суспільства. Американський вплив у галузі комунікаційних технологій та інформа¬ційної сфери відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, світовій економіці. Ідея побудови інформаційних супермагістралей, створення національної і глобальної інфраструктури з метою зростання і динаміки економічного розвитку, запропонована 1993 року як президентська стратегія США, покладена в основу всіх існуючих національних моделей становлення інформаційного суспільства. Англійська модель максимально близька до американської:

- роль держави обмежується створенням умов для ринкової конкуренції в інформаційній сфері;

- стратегія розвитку суспільства визначається як приватна ініціатива, лібералізація ринку телекомунікацій, створення мереж та інформаційних супермагістралей, захист нових структур на інформаційних ринках.

Американо-англійська модель передбачає інтенсивний розвиток електронних комунікацій для встановлення соціальних, політичних, культурних зв'язків у суспільстві. Проблема поширення універсальних послуг має важливе значення в програмах інформаційного суспільства США та Великої Британії, вона вирішується за допомогою стратегії поліпшення якості інформаційних послуг, виваженої цінової політики, соціальної орієнтації суспільства. Специфічною рисою американо-ІІІІглійської моделі інформаційного суспільства є вплив чинного законодавства на розвиток перспективних галузей економіки. < і амовлення інформаційного суспільства обумовлює і диференціює трудове право, авторське право, право інтелектуальної власності, соціальний захист населення. У США спостерігається вичерпність ірудових ресурсів (з одночасним поширенням сфери використання інформаційних послуг) і потребами поповнення їх за-рахунок нової "їміелсктуальної» хвилі імміграції. У культурній сфері США і Велика Британія мають різні стратегії. Північноамериканська модель (США, І пі.їда) стимулює діяльність аудіовізуальної промисловості і ринку І >• > іиажальних відеопослуг за запитами населення. У Великій Британії Поділяють культурну стратегію континентальної Європи - збереження і іил'урної ідентичності і самобутності націй, створення європейської і ііітурної спадщини, забезпечення культурних прав національних

Н Німим 1124-132].

Європейська модель інформаційного суспільства вирізняється ірцгсгіпо європейської інтеграції, поняттям «об'єднаної Європи», пуками рівноваги між контролем держави і стихією ринку, динамічним поєднанням державних інтересів і прагнень приватного та корпоративного бізнесу. Характерними рисами європейської моделі є варіативність і політична спрямованість програм побудови інформацій¬ного суспільства для різних країн, обумовлених новою європейською геополітикою, становленням інформаційної (інтелектуальної) економіки, різними можливостями постіндустріального розвитку У рамках європейської моделі виділяють західноєвропейську, скандинавську, центральноєвропейську, східноєвропейську стратегії. Західноєвропей¬ський підхід до ролі держави в процесі переходу до інформаційного суспільства викладено в Резолюції Європейського Союзу «Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття» (ШЬіїе Рарег. ТЬе Спа11еп§сз апа" ^ау§ Рогшаго! іпіо іЬе 2151 СепШгу. - ВШ58ЄІ8, 1993), в якій підкреслюється важливість державного контролю в комунікаційній сфері (особливо над супер-магістралями) з урахуванням переваг приватного сектору; у Директиві ЄС «Зелена Книга. Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві» (Огееп Рарег. ІЛУІП§ апа \¥огкіп§ іп Іпе Іпїоггпапоп 8осіегу: Реоріе Рігзі. Еигореап Сотіззіоп. - Впі88еІ8, 1996) та Рекомендації «Інформаційна магістраль для глобального суспільства (№г\уогк8 Гог Реоріе апа" іЬеіг Соїштшпіїіез. Макіп§ іпе Мо8І оіІпе Іпїбгтапоп 8осіегу іп Еигореап Шіоп. - Вги88еІ8, 1996).

В основу класифікації моделей інформаційного суспільства покладено в основному соціально-економічні показники різних країн, тобто макропоказники, що вирішальним чином впливають на динаміку процесів у міжнародному інформаційному полі. При цьому не беруться до уваги інші критерії інформаційного розвитку, які впливають на перспективи країн, що розвиваються. Врахування таких критеріїв підкоригувало б запропоновані моделі відповідно до специфіки економічної бази, національних пріоритетів та попиту на інформаційні технології в інших регіонах світу.

Політична стратегія ЄС забезпечує провідну роль держави в перехідний період, яка виступає гарантом інтересів суспільства в умовах становлення інформаційної економіки та розширення сфери інформаційних послуг на всіх рівнях життєдіяльності держави. Останні рішення Європейського Співтовариства (1994-2000 рр.) спрямовані на реалізацію Програми інформаційного суспільства, політики лібералізації і приватизації телекомунікацш, розвиток універсальних послуг, мереж, технічного і соціально-інформаційного забезпечення. Програми становлення інформаційного суспільства реалізуються в західноєвропей¬ських країнах - Франції, Іспанії, ФРН, Бенілюксу, у країнах Північної Європи - Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії. Визначено такі стратегії національної політики в країнах Центральної і Східної Європи - Польщі, Угорщині, Чехії, Румунії, Македонії, Словенії, Росії, Україні. Проблема приватизації телекомунікацій для більшості європейських країн вирішена, дискусії відбуваються щодо політики лібералізації телекомунікацій, де простежуються різні підходи - від централізованого розвитку інфраструктури (Франція) до часткової (ФРН, Італія, Іспанія) або повної лібералізації (Велика Британія, Швеція, Данія, Фінляндія) і забезпечення лідерства в світовому і європейському розподілі праці.

Європейський план інформаційного суспільства містить також концепцію розвитку універсальних послуг, яка має політичні, економічні, соціальні і технологічні ознаки. До політичних ознак відносять протидію монополій конкуренції (побудова нових магістралей здійснюється обмеженим колом операторів у більшості європейських країн), до економічних - створення ринку інформаційних послуг, до соціальних -иедискримінацію за інформаційною ознакою (нерівність у доступі до універсальних інформаційних послуг, обумовлену рівнем доходів і ішатоспроможністю населення), до технологічних - першочерговий розвиток магістралей. Відмінність європейської моделі від американської полягає і в створенні інформаційного законодавства; адекватної законодавчої бази, яка враховує як національні, так і міжнародні принципи регулювання інформаційних відносин, вважається Головним чинником зростання прибутку країни від потенціалу імформаційно-комунікаційних технологій [133-146].

Ма думку експертів, чинне законодавство Європи не відповідає вимогам інформаційного суспільства: у континентальній Європі чітко

і .іментується ринок праці, товарів і послуг для захисту існуючих

|ні(м>чих місць і блокується створення нових робочих місць, що не сприяє

і иі і к у нових галузей. Інформаційна модель е-Еигоре, зорієнтована

Н і ф} іікціональне і практичне інформування суспільства, відзначається

.і шильними і культурними особливостями, аудиторіями для різних

іехпологій, формами адаптації нових комунікаційних послуг. Європейський ринок зазнає тиску і впливу американської інформаційної індустрії, що змушує провідні регіональні організації і національні уряди запроваджувати квоти для діяльності у регіоні зарубіжним корпораціям і виробникам [147].

Азійська модель інформаційного суспільства реалізує ідеологічну доктрину країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, побудовану на філософських принципах конфуціанства, діяльності держави щодо інституціоналізації цих принципів, взаєморозуміння і взаємодопомоги в суспільстві для досягнення мети.

В основі азійської моделі - альтернативний соціально-економічний розвиток регіону, конкуренція із Заходом, утвердження власних ціннісних орієнтацій, зв'язок між культурними традиціями (освіта, виробнича дисципліна, відданість корпорації, довіра, сімейна гармонія) і соціальними трансформаціями. У рамках азійської моделі виділяють японську, індійську та младоазійську. Японська модель постіндустріаль-ного розвитку спрямована на вдосконалення системи корпоративного управління за принципом ієрархічної піраміди, в основі якої три складові чинники: оп (вдячність), §ігі (відповідальність), \уа (гармонія). Вони виражають угоду про взаєморозуміння і взаємодопомогу вищого і нижнього рівнів управління в державі і якість цієї угоди, тобто розуміння статусу кожної групи відповідно до спільної мети.

Японська модель інформаційного суспільства використовує пріоритетний розвиток інформаційних технологій і впровадження інформаційних послуг у всі сфери життєдіяльності країни. Програма И. Масуди «План становлення інформаційного суспільства в Японії до 2000 р. (1983 р.)» включає такі стратегічні цілі, як: побудова тисяч взаємопов'язаних і сумісних телекомунікаційних систем; розробка нових інформаційних пристроїв з комбінованими і вдосконаленими можливостями; розвиток програмного забезпечення та інформаційних послуг; підготовка кваліфікованих кадрів, здатних працювати з цими системами. У XXI столітті стратегічна політика японського уряду (програми «Віртуальний уряд - шлях Японії до інформаційного суспільства», 1997 р.; «Рго]есІ Міііепіит», 2000 р.) полягає у стимулюванні інтелектуального розвитку нації, провідної ролі бізнесу для інформаційної економіки, розумінні інформаційного (інтелектуального) блага як спільного надбання суспільства. Для розвинутої інформаційної цивілізації характерними є підвищення рівня ефективності усіх суспільних процесів, зростання комфортності життя, доступність використання цифрової техніки, її адаптація до потреб споживачів. Для впровадження моделі інтелектуального суспільства прийнято політичні рішення про національну мету Японії в галузі високих технологій, інтенсифікацію діяльності у сфері інформаційної науки і техніки, інтелектуальної власності, ноу-хау як пріоритетних напрямів розвитку [148-151].

Младоазійська модель передбачає стратегію регіону Східної і Південно-Східної Азії - епіцентру індустріального та інформаційного розвитку, до якого належать Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а в останні роки наближаються Таїланд, Малайзія, В'єтнам. Ця модель - трансформована японська ідея, успіх якої пов'язується з підтриманням сталого макроекономічного і політичного середовища та співробітництва держави з приватним капіталом. Уряди приймають рішення щодо вагомих інвестицій приватного сектору в інформаційну сферу, стимулюють створення матеріальної і соціальної інфраструктури (тобто, порушується фундаментальний принцип невтручання держави у ринкові відносини). Державний контроль, його форми і методи можуть бути різними, але дилема «держава - ринок» виступає як соціально-політична, а не суто економічна. Младоазійська модель характеризується як політичне і економічне співробітництво держави і приватного сектору.

У країнах, що розвиваються, визначають дві моделі становлення інформаційного суспільства - латиноамериканську і азійську, які відрізняються напрямами і масштабами трансформації. Стратегія реформування включає приватизацію (передачу державних підприємств і видів діяльності у повну або часткову приватну власність чи контроль), лібералізацію (розширення конкуренції на ринку товарів і послуг). Азійська модель характеризується пріоритетним розвитком лібералізації, ш іровадженням конкуренції і відкритості ринків, а латиноамериканська починається з приватизації з метою різкого зростання якості телекомунікаційних послуг, поступового впровадження конкуренції і вважається більш ефективною.

Індійську модель визначають як комбінований варіант, що за масштабами і ефективністю трансформацій наближається до і.іиіноамериканської моделі, а за прогресивністю впровадження - до азійської. Акцент зроблено на ресурсах народонаселення, науково-технічному потенціалі (третьому у світі після США та Росії), чинному законодавстві, державному контролі у сфері виробництва інформаційних послуг (крім ринку місцевих послуг, де допускається 49% іноземних капіталовкладень). Специфіка ідеології інформаційного суспільства в Індії - поступова динаміка, опора на національні культурні традиції. Урядова політика визначає головним чинником становлення інформаційного суспільства - вдосконалення системи телекомунікацій, розвиток універсальних послуг на рівні світових стандартів, експорт програмного забезпечення у розвинуті країни світу. Індійська стратегія реформування передбачає інтенсивну інтеграцію азійської країни в глобальне інформаційне співтовариство.

Науковці вважають, що стратегія інформаційного суспільства впливає на з'ясування проблеми економічної відсталості країн та регіонів світу за рахунок приєднання їх як рівноправних партнерів у політичному, економічному, правовому та культурному аспектах до міжнародного співтовариства і в той же час зберігає національну самобутність та ідентичність націй. Це свідчить, що глобалізація комунікації набула безпрецедентного значення для конструктивного співробітництва держав за всіма напрямами міжнародних відносин і виходить з інтересів міжнародного співтовариства, що дає можливість вирішувати інші глобальні проблеми людства [152-155].

У більшості розвинених країн за участю політичних лідерів, прогресивних урядів та фінансової підтримки транснаціональних корпорацій реалізуються Програми становлення інформаційного суспільства; концепції переходу до інформаційної доби, плани участі в трансформації суспільних інститутів, прийняті міжнародними організаціями ООН/ЮНЕСКО, Світовим банком, Світовою Організацією Торгівлі, Організацією економічного співробітництва і розвитку, Радою Європи, Європейським Союзом, Європейським банком реконструкції і розвитку, ОБСЄ, Центральноєвропейською Ініціативою та іншими міжнародними і регіональними урядовими і неурядовими інституціями. В основі Концепцій лежить визначення стратегії інформаційного суспільства, основних положень, умов і пріоритетів міжнародної, регіональної і національної інформаційної політики, формулюються політичні, правові, соціально-економічні, культурні і технологічні передумови переходу до інформаційного суспільства, обґрунтовується специфіка і мета глобальних трансформацій [156-160].

Таким чином, порівняльний аналіз різноманітних моделей і стратегій інформаційного суспільства на регіональному та національному рівнях засвідчує, що процеси інформаційної конвергенції набувають всеохоплюючого характеру, а їхній перебіг процесів відповідає тенденціям розвитку самоорганізованих складних систем. Водночас чітко окреслюються і численні перешкоди, зумовлені різним рівнем розвитку країн, особливостями національного менталітету, законодавчої бази, історичних традицій, але не береться до уваги проблема пошуку ефективних механізмів для подолання цих перешкод, що характеризує одновимірний підхід до розв'язання глобальних міжнародних проблем.