1.2. Митні порядки на Запорізькій Січі та у гетьманській Україні

Були свої митні порядки і в Запорізькій Січі, яка відіграла величезну роль у становленні України як держави. Козацтво вело жваву торгівлю, чому сприяло як розташування їхніх вольностей, так і природні шляхи сполучення. Адже запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею і Росією з одного боку, та Кримом і Туреччиною з іншого. Крім того, вони володіли кращою частиною великого водного шляху «з варяг у греки». Тому без перебільшення можна сказати, що вся торгівля Польщі, Литви, України і Південної Росії XVI—XVIII ст. була в руках запорізьких козаків і велася за їх посередництвом.

Першим торговим партнером запорожців була Туреччина. За договором 1649 р. турецького султана «з військом запорізьким і народом руським» козаки отримали дозвіл на вільне плавання Чорним та Білим морями з усіма їх портами, могли в будь-який час заходити в порти і скільки завгодно стояти в них. Могли вільно спілкуватися з купцями материкових та річкових міст з питань продажу, купівлі й обміну, мали право будувати в портах складські приміщення, звільнялися на 100 років від мита і податків. Подібними пільгами в Україні і в Запоріжжі користувались і турецькі купці. Війську запорізькому було дозволено мати у Стамбулі власного представника купецьких інтересів, а султан наказав в одному з портових міст призначити власного намісника, на якого покладався обов'язок видавати за власним підписом і печаткою паспорти запорізьким купцям для їх плавання на суднах з правом стягувати за кожний паспорт лише по одному червінцю та брати присягу з командирів про їх добрі наміри.

Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за Литовсько-Дольської держави. Була встановлена чітка система митниних зборів за ввіз та вивіз різноманітних товарів. Прикордонне мито (його називали цлом) стягувалося митниками, які працювали у митницях (тоді вони називалися митними коморами).

Чітку систему митної справи мала славна козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького Державний скарб (так іменувалася тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав прикордонне мито: евеку (вивізне) й інфуку (ввізне). Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов.

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Аленський у своїх записках про подорож до України у 1654 і 1656 рр., митні збори на кордонах щороку приносили в державну скарбницю 100 000 червоних золотих.

Керівником митної справи в Україні спеціальним Універсалом Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 р. призначено дозорця Астматія (Остматенка), який чимало зробив для організації митної служби Української держави.

Це була мудра, виважена, висококультурна людина з європейською освітою, знанням кількох мов, високими професійними якостями державника, фінансиста, економіста.