15.Особливості запису слів фонематичною і фонетичною транскрипціями

Наше письмо і вимова далеко не співпадають. Користуючись алфавітом, ми не передаємо всіх тонкостей вимови. Для фіксації реального звукового складу слів є спеціальна система знаків.

Фонетичний алфавіт – це система букв, додаткових позначок, які служать для відтворення усного мовлення на письмі. Запис висловленого тексту за допомогою фонетичного алфавіту називається фонетичною транскрипцією. Крім фонетичної, існує транскрипція фонематична, тобто такий спосіб запису, який забезпечує графічну передачу кожної фонеми в її головному вияві без урахування неістотних у фонологічному відношенні звукових відтінків. Фонематичний запис тексту потребує значно меншої кількості графічних знаків, ніж фонетичний.

Фонематична тран. Фонетична тран.

1. Буква Щ /шч/ [шч]

2. Немає великих букв і розділових знаків

3. М”який знак /^// [^/]

4. Наголос /^// [^/]

побічний наголос /^\/ [^\]

5. /дз/, /дж/ [дз][дж]

6.Пауза | довга пауза|| | довга пауза ||

7. я - /ja/, /а/ [ja]

ю - /jy/ , /у/ [jy]

є - /je/ , /е/ [je]

ї /ji/ [ji]

8. М’якість

- м’які, пом’якшені /^|/ [^|]

- напівпом’якшені /^,/ [^,]

9. Буква В

/в/ [w], [v], [в],[в^о], [ў]

10. Більш передня артикуляція голосних заднього ряду

[о^.][^.о^.][^.о],[а^.][^.а^.][^.а],[^.у][^.у^.][ у^.]

11. Подовження

_______ /суд^/д^/а/ [с^оуд^/:^.а]

12. Асиміляція

___ /см/іjeт^/с^/а/ [см^,іjе^иц^/:^.а]

13.Лабіалізація

_________ [к^оут], [л^оом]

14. Ненаголошені е, и, о

/е/, /и/, /о/ [е^и], [и^е], [о^у]

15. Закрита вимова голосного

_________ [т^оô^.б^,і]

16. Буква Й

/j/ [j], [ǐ]

16. Фонетичні чергування

Чергування (альтернація) (від лат.– чергування, зміна), - це парадигматичне відношення між мовними одиницями одного й того ж рівня. Відповідні одиниці заміняють одна одну за певних синтагматичних або позиційних, умов у складі більших одиниць – фонеми – у морфемах, форми слів – у словосполученнях і реченнях тощо. Найбільшою мірою поняття чергування асоціюється з одиницями звукової будови мови – звуками і фонемами. З типологічного погляду розрізняють два види чергувань – фонетичні, або живі, та історичні або традиційні.

До фонетичних належать чергування, спричинені міжфонемною взаємодією, яка реалізується в живому мовленні у межах однієї і тієї ж морфеми, на межі морфем, у складі фонетичного слова, на межі слів. Фонетичні (живі) чергування завжди мають позиційну природу, виявляються завдяки закономірностям сполучуваності фонем, властивим СУЛМ.

Історичні чергування не випливають з живої взаємодії між фонемами у мовленні. Як правило, історичні чергування відбуваються за умов словозміни або словотвору, тому їх ще називають морфологічними або формально зумовлюваними.

Відмінність між фонетичними (живими) та історичними чергуваннями в тому, що фонетичні чергування не позначаються на письмі, в той час як історичні мають виразний орфографічний характер.

Серед фонетичних чергувань приголосних виділяють такі типи:

1. За участю голосу (дзвінкістю - глухістю).

2. За твердістю – м’якістю.

3. За місцем і способом творення.

4. Чергування голосних з фонемним нулем.

5. Чергування приголосних з голосними і навпаки.

1. Чергування приголосних за дзвінкістю - глухістю

полягає у тому, що глухі у позиції перед дзвінкими уподібнюються до них за ознакою дзвінкості і чергуються з дзвінкими приголосними.

а) глухі приголосні у межах слова і на межі слів перед наступними дзвінкими, внаслідок регресивної асиміляції чергуються з дзвінкими: молотьба [м^оол^оо^.д^/ба] просьба [пр^оо^.з^/ба] анекдот [ане^игд^оот] хоч би [х^ооджби] якби [j^.агби] отже [одже]

б) дзвінкі приголосні внаслідок регресивної асиміляції за глухістю чергуються з глухими:

1) префікс з-, прийменник з перед наступним глухим приголосним асимілюється з ним, внаслідок чого відбувається чергування з глухим [с]:

сколихнути [зк^ооли^ехн^оути], зціпити [с^/ц^/іпити]

з середини [зсе^иреди^ени], з книгою [скниг^оу^.j^.у]

з піснею [сп^/існи^еj^.у], з сином - [с:ин^оом]

На письмі чергування [з] - [с] передається тільки перед глухими [к, п, т, ф, х].

2) кінцеві дзвінкі приголосні [з, б, д] односкладових префіксів та прийменників роз-, без-, роб-, над-, під-, од-, перед наступним глухим приголосним при швидкому темпі мовлення чергуються з глухими [с, т, п]: ро[с]поділ, бе[с]конечно, о[п]клеїти, на[т]писати, пі[т]перти, о[т]сипати . При повільному темпі мовлення можлива подвійна вимова. У двоскладових префіксах та прийменниках через-, перед-, дзвінка вимова приголосних зберігається: передпокій, перед собою, черезплічник, через поле.

3) у межах одного слова приголосний [г] перед глухим [к, т] чергується з [х] у таких словах: [н^/іхт^/і], [к^/іхт^/і], [лехк^оо], [в^оохк^оо], [д^/.охт^/.у]. Інші приголосні в середині слова не чергуються з глухими: губка, різка, дужка, згадка. Збереження дзвінкості приголосних перед наступними глухими становить унікальну фонетичну особливість української мови.

У кінці слова дзвінкі приголосні в українській мові, на відміну від російської, ніколи не чергуються з глухими: зруб, корж, через, листопад, мороз.

2. Чергування приголосних за місцем і способом творення

Регресивна асиміляція приголосних за місцем і способом творення в сучасній українській мові виявляється у таких чергуваннях:

1) свистячі [с], [з], [ц] перед шиплячими завжди чергуються з шиплячими [ш], [ж], [ч]. При цьому можлива ще й додаткова асиміляція за глухістю:

[с] - [ш]: [при^ен^/ісши], [при^ен^/іш:и]

[с ч^оол^оо.в^/ік^оом], [шч^оол^оо^.в^/іко^ом]

[з] - [ж]: [зж^ооўкн^оути], [ж^оо:укно^ути]

[jіздж^оу],[jіждж^оу] (відбито на письмі)

[ц] - [ч] [шприц чистиǐ], [шприч:истиǐ]

[в^,ін:и^ецче^ина], [в^,ін:и^еч:е^ина]

2) Шиплячі [ш], [ж], [ч] перед свистячими завжди чергуються з [с], [ц], [з]:

[ш] - [с] - [гр^,іjе^ишс^/.а], [гр,іjе^ис:^.а]

[на гр^оушц^,і], [нагр^оу^.с^/ц^/і]

[ж] - [з] – [обмежс^/.а], [обмез^/с^/.а]

[книжц^/і], [книз^/ц^/і]

[ч] - [ц^/] - [нем^оучс^/.а], [нем^оу^.ц^/с^/.а]

[ур^оучц^/і] - [ур^оу^.ц^/:і]

На межі слів чергування шиплячих із свистячими, як правило, не відбувається (дощ затих, то ж зірка, комиш цвіте).

3) Глухий [т] у середині слова перед [ш], [ч] чергується з [ч], а перед [с], [ц] – з [ц]: [ко^оро^отшиǐ], [ко^оро^очшиǐ]

[в^,ітчизна], [в^,іч:изна]

[с^,ітчатка], [с^,іч:атка]

[ко^оритце], [ко^ориц:е]

Пом”якшений [т^/] перед [с^/] чергується з [ц^/]: [криj^.у^.ц^/:^.а]

4) Дзвінкий [д^/] перед [ч], [дж] чергується з [дж]:

відчепися [в^,іджчи^епис^/.а]

над джерелом [надждже^ире^ил^оом]

перед [ц], [ц^/], [дз^/], [д] чергується з [дз], [дз^/]

під дзеркалом [п^,ідздзеркал^оом]

пом”якшений [д] перед [с^/] чергується з [дз^/]: радься [ра^.дз^/с^/.а]

5) Одночасно з регресивною асиміляцією може відбуватись і прогресивна асиміляція, в тій самій групі приголосних:

[збо^уде^ит^/с^/.а], [зб^оуде^иц^/с^/.а], [зб^оуде^иц^/:^.а];

[к^оор^оотшиǐ], [к^оор^оочшиǐ], [к^оор^ооч:иǐ];

Чергування приголосних, що є наслідком асиміляції за місцем і способом творення, реалізується лише в усному мовленні.

3. Чергування приголосних за твердістю – м’якістю

є наслідком регресивної асиміляції.

1. Приголосні [д, т, з, с, дз, ц, л, н] перед м”якими передньоязиковими приголосними та [j] пом”якшуються: [д^/н^/і], [м^оо^уг^оут^/н^/і], [к^оу^.з^/н^/.а], [п^/іс^/н^/.а], [ха^.т^/н^/і], [з^/jісти].

Наслідком асимілятивного пом’якшення може бути чергування твердих і пом’якшених приголосних:

[д] - [д^/] одна – одні, [т] – [т^/] тлею – тля, [с] - [с^/] столу – стіл, [н] - [н^/] сонце – сонця, [л] - [л^/] село – сільський

2. Приголосні [з, с, дз, ц] перед напівпом”якшеними пом”якшуються: [ц^/в^,.ах], [с^/в^,.ат^оо] [дз^/в^,ін], [ц^/в^,іт]

Не асимілюються і не чергуються з пом”якшеними:

а) [д, т, л, н] перед пом”якшеними і напівпом”якшеними [г^,, к^,, х^,, б^,, п^,, в^,, м^,, ф^,, ж^,, г^,, ш^,, дж^,]: [др^,імати], [тв^,іǐ], [інш^,і]

б) [д], що належить до префікса, перед [з^/, с^/]: [в^,ідс^,іj^.ати], [надз^,ірк^оовиǐ]

в) [р, ж, ч, ш, г, к, х, г], губні приголосні перед м”якими чи напівпом”якшеними: [в^,ірн^/і], [бл^,ідиǐ], [к^оон^оопл^/і], [хл^оопц^/і],[гн^/іт].

4. Чергування приголосних з фонемним нулем

Це явище виявляється в тому, що в окремих групах відбувається випадіння приголосних. Уникнення збігу кількох приголосних. Відповідний фонетичний процес розглядається як спрощення у групах приголосних. Уникнення збігу кількох приголосних за рахунок спрощення спостерігається у випадках типу:

[нтс^/к] - [н^/с^/к] студент – студентський [н^/с^/к]

[нтств] - [н^/с^/к] студент – студентство [нств]

5. Позиційні чергування голосних [у], [і] з приголосними [в], [j]

Однією з характерних особливостей української мови є чергування [у] - [в], [і] - [j].

були в театрі – був у театрі

вона й він – він і вона

Іван і Петро – Петро й Іван

Ці чергування пов’язані з милозвучністю мовлення (евфонією) та орфографічними варіантами окремих слів. Без обмежень і змін у значенні вживаються варіанти прийменника у/в, слова з префіксами у-, в- (ростуть у лісі, живе в лісі; учитель – вчитель; узнати – взнати; увійти - ввійти), але тільки:

1) упряж, узор, узгір’я, узлісся, уклін, урок, уряд, умова, установа, Умань, Уганда, Уругвай, університет, унісон, уран;

2)вродливий, взаємний, взуття, влада.

Іноді засобами правопису передаються семантичні відмінності між словами (вступ (до наукової праці) – уступ (скелі над морем); вправа (завдання) – управа (орган управління)).

Орфографічна передача фонем /у/, /в/, що можуть реалізуватись в алофоні [ў], регулюється такими правилами:

1. Між приголосними вживається прийменник у та ненаголошений алофон фонеми /у/ на початку слова (бродить у лісі, зустрів учителя).

2. Між голосними вживається прийменник в (були в Андрія, бачу в очах радість).

3.Після голосного перед приголосним, залежно від темпу мовлення, можливе вживання прийменника у/в (відпочиваємо в парку, відпочиваємо у парку).

4.Перед наступним в частіше вживається прийменник у незалежно від закінчення попереднього слова (не лізь у воду – не лізьте у воду; заїхали у ворота – заїхав у ворота).

5. На початку речення перед приголосним вживається – у, а перед голосним – в.

Чергування /і/ - /j/ фіксується у тих же позиціях, що й /у/ - /в/.

Чергування не відбувається:

1. На початку речення (І в хаті стало світліше).

2. Після паузи (На калині соловейко задрімав).

3.При зіставленні понять (правда і кривда).

4. Перед словом, що починається на /j/. (Микола і Яків; Микола і його брат).