3.2.Проблеми та перспективи правового регулювання реєстрації шлюбу за участю іноземного елементу

Сімейні відносини за  участю іноземців регулюються Конституцією України, Сімейним  кодексом України, законами України „Про міжнародне приватне право”, „Про державну реєстрацію актів цивільного стану”, „Про правовий статус іноземців”, „Про біженців”, міжнародними договорами України, Правилами державної реєстрації актів цивільного стану  в Україні та іншими законодавчими актами.

Статтями 55 та 56 Закону України „Про міжнародне приватне право” передбачено, що право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Реєстрація шлюбу з іноземними громадянами має особливості правового регулювання  у зв’язку  з необхідністю перевірки законності перебування цих осіб на території України, підтвердження їх сімейного стану  та врахування умов дійсності поданих ними документів.

Законними підставами перебування на території України відповідно до статті 5 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” для іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки, або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

Відповідно до статті 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть  одночасно перебувати  лише в одному шлюбі та мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

 З урахуванням цих вимог пунктом 6 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні (затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2010 №52/5, у редакції наказу Мін’юсту від 24.12.2010р №3307/5) передбачено, якщо в паспортах або паспортних документах іноземців, осіб без громадянства, які проживають в іноземній державі, відсутні відомості про сімейний стан, вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни свого постійного проживання.

Підтвердженням сімейного стану особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, є відомості  територіального органу спеціально  уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, видані на підставі документів, поданих особою до заяви для надання дозволу на імміграцію.

Якщо в паспортах або паспортних документах є відмітка про припинення шлюбу іноземців, документ про те, що особа не перебуває у шлюбі, повинен бути пред’явлений за період після розірвання шлюбу.

Відповідно до п.8 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документ про сімейний стан дійсний протягом шести місяців з дня його видачі або засвідчення ( якщо в ньому не встановлено інший термін). Також  вказаним п.8 передбачено, якщо документи іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для державної реєстрації шлюбу, складені іноземною мовою, до них обов’язково додається переклад тексту на українську мову, вірність якого засвідчується дипломатичним представництвом або консульською установою України, посольством (консульством) держави, громадянином якої є іноземець (країни постійного проживання особи без громадянства), Міністерством закордонних справ, іншим відповідним органом цієї держави або нотаріусом.

Висновок

Завершуючи розгляд питань правового регулювання шлюбу з участю іноземного елемента, хотілося б відзначити, що в даній курсовій роботі було обрано здійснення комплексного аналізу проблем сімейно-правового, в тому числі колізійно-правового, регулювання правовідносин, що виникають в наслідок укладення шлюбу з участю іноземного елемента недійсним, а також у розробці пропозицій щодо застосування та в досконалення норм законодавства в цій галузі.

В роботі зазначено, що легального визначення шлюбу не існує. Водночас у літературі є різні інтерпретації поняття шлюбу. У релігійному сенсі шлюб - це містичний союз,таїнство або найбільш повне спілкування між чоловіком і жінкою. В економічному визначенні основним критерієм шлюбу буде ведення спільного господарства, а в етичному - союз, заснований на любові і повазі подружжя. Отже, в кожній сфері шлюб розуміється по різному.

Шлюб - це зареєстрований у встановленому законом порядку, заснований навзаємній угоді, добровільний, вільний, рівноправний і моногамний союз чоловіка та жінки, що укладається з метою створення сім'ї і який породжує для них взаємні особисті та майнові права і обов'язки .

До питання про правову природу шлюбу в юридичній науці також немає єдиного підходу. Отже, шлюб в основному розуміється як цивільно-правовий договір і як інститут особливого роду. З даної роботи можна дійти висновку про те, що за своєю правовою природою шлюб не є договором. Державна реєстрація шлюбу є адміністративним актом, а що виникає шлюбне правовідношення – інститутом особливого роду, в якому присутні елементи багатьох цивільно-правових інститутів.

В роботі визначається, що використання поняття «іноземний елемент» в українському законодавстві представляється виправданим, оскільки поняття «відносини за участю іноземних громадян» не охоплює всього складу відносини,ускладненого іноземним елементом, зокрема випадків локалізації юридичних фактів в іноземній державі.

Можна виділити два прояви іноземного елемента стосовно шлюбним правовідносин:

- Суб'єкт шлюбних правовідносин - іноземний громадянин;

- Юридичний факт, внаслідок якого виникає, змінюється або припиняється правовідношення (наприклад, укладення або розірвання шлюбу), має місце за кордоном.

Виявлено, що істотна особливість регулювання сімейно-правових відносин за участю іноземного елемента полягає в тому, що в ряді випадків норми міжнародного приватного права не містять прямого припису, як потрібно вирішити те чи інше питання. Виникає проблема вибору права, що підлягає застосуванню до того чи іншого правовідносин, тобто колізійна проблема. Для її усунення існують колізійні норми. Колізійні норми, які не регулюючи шлюбне правовідношення з іноземним елементом по суті, покликані визначити за стосовне право.

В нормах розділу  IX Закону України "Про міжнародне приватне право" містяться колізійні норми, вирішальні питання про те,право якої держави підлягає застосуванню до тих чи інших сімейним відносинам,пов'язаним як з українською, так і з іноземною правовою системою (колізійні норми).

В курсовій зазначається, що за допомогою колізійних норм міжнародних договорів встановлюється порядок визначення права держави, що підлягає застосуванню до виникаючих у зв'язку з укладенням шлюбу сімейних відносин за участю іноземних громадян або осіб без громадянства.

Союз чоловіка і жінки може бути визнаний шлюбом тільки при його відповідності наступним вимогам: якщо забезпечені форма і порядок його укладення, тобто процедура його оформлення; якщо дотримані умови його укладення, тобто маються обставини, необхідні для його укладення (умови для вступу в шлюб), і відсутні обставини, за наявності яких його висновок не допускається (перешкоди до вступу в шлюб).

Діючий в Україні порядок укладення шлюбу не передбачає заручин(заручення), попереднього сповіщення про майбутнє укладання шлюбу в органах друку як обов'язкові, що мають певне правове значення стадії укладання шлюбу.