4. Вчення про людину та суспільство.
За Арістотелем проблемою людини
займається практична філософія, яка
складається з двох частин – етики та
політики. Арістотель – фундатор етики
евдемонізму, згідно з якою найвище благо
людини – щастя /на відміну від етики
гедонізму – філософії насолоди /.
Щасливою людину робить добродійність
/арете/. Чим вище арете, тим повніше
щастя. Арістотелем визначаються два
види добродійності: етичні /як середина
між людськими вадами; наприклад, мужність,
як середина між відчаєм, боягузтвом/ та
інтелектуальні. Людина – це суспільна
тварина, яка наділена душею та політичною
свідомістю. Найкраще державне об'єднання
– це поліс. Остаточна мета полісу –
щасливе життя. Найкращий лад – це
правління найкращих аристократів,
Арістотель вважав природним відношення
"раб – господар", але рабами повинні
бути не елліни, а варвари.
4
