Тема поета і поезії у творчості пастернака

Розповідати про вірші прозою не так просто, краще дати слово самому поету, додавши кілька своїх рядків. Він був сином художника і піаністки, учнем композитора, але став поетом. Багато збірників Пастернака починалися з вірша: Февраль. Достать чернил и плакать, Писать о феврале навзрыд... Чи немає тут зізнання, що віршування в чомусь те саме, що й та емоційна реакція, з якою ми, якщо тільки нам розповідають правду, з'являємося на світ? Є в Пастернака й інша метафора про віршування:

О, если б знать, что так бывает, Когда пускался на дебют. Что строчки с кровью убивают: Нахлынут горлом и убьют... Отже, від народження до раптової загибелі — от розмах поезії. І поруч з цими найважливішими подіями в історії людини (народження і смерть) все інше мізерне і соромке: Цель творчества — самоотдача, А не шумиха, не успех... Поет прямо висловлює своє «не». А що ж «так»? Що не кажи, заперечувати завжди легше, ніж стверджувати! У 1916 році у вірші «Балада» Пастернак говорить про поета як «просто глашатая», тобто переказувана чужих слів і думок. У 1917 році в книзі «Сестра моя — жизнь» дається «Визначення поезії» таке, що не навести його просто не можна: Это — круто налившийся свист, Это — щелканье сдавленных льдинок, Это — ночь, леденящая лист, Это — двух соловьев поединок. Это — сладкий заглохший горох, Это — слезы Вселенной в лопатках, Это — с пультов и флейт — Фигаро Низвергается градом на грядку. У 1923 році поезія сприймається як «висока хвороба» (так і називається великий вірш). Через десятиліття, відзначені подіями, що здавалося, могли багато чого змінити в сприйнятті Пастернака, він пише (1956): О, если бы я только мог Хотя отчасти, Я написал бы восемь строк О свойствах страсти. О беззакопьях, о грехах, Бегах, погонях, Нечаянностях впопыхах, Локтях, ладонях. Це написано визнаним поетом: «О, если бы я только мог...» Нічого, мені здається, не змінилося в поглядах потомственого «творчого інтелігента» на його заняття. Поезія для нього, як і раніше, — явище Всесвіту, а не безглузда вигадка людства. Сама людина не може створити поезію (тобто заримувати текст нескладно, але ж ще Державін помітив, що «не всякий тот поэт, кто рифмы плесть умеет»). Явище — тобто прихід, прибуття Світла в маленьке людське життя. Поет для Пастернака — вартовий людства, що стоїть на чатах тих небагатьох і щасливих хвилин, коли з невідомих нам законів людині являються Вічність і істина. Не спи, не спи, работай, Не прерывай труда, Не спи, борись с дремотой, Как летчик, как звезда. Не спи, не спи, художник, Не предавайся сну. Ты — вечности заложник, У времени в плену.

Що ще додати до цього?

Цей приголомшливий письменник узяв всіх своєю оригінальністю. Цим він вніс вагомий внесок у розвиток російської літератури. Пастернак запропонував читачам тему поета в поезії. Такі вірші являють собою своєрідний самозвіт. Це така собі авторська сповідь.

Ми бачимо, що тема поета і поезії є одним з головних тем у творчості Пастернака. Ця проблема глибоко розглядається поетом протягом усього його творчого шляху, розвиваючись і отримуючи нові відтінки, сенси.