2. Методи вивчення інформаційних потреб

У залежності від джерела відомостей про інформаційні потреби методи вивчення поділяють на прямі і непрямі.

Під прямими розуміють методи взаємодії (у тому числі опосередковані) із фахівцями - користувачами інформації. До цих методів відносять:

• анкетування;

• інтерв'ювання;

• використання карт зворотного зв'язку;

Анкетування - (метод анкетного опитуванння фахівців) - метод експертних оцінок, що полягає в розробці спеціальної анкети, збиранні даних, їхньому аналізі й обробці з метою виявлення необхідних показників інформаційних потреб. Він дає можливість одночасно вивчати інформаційні потреби багатьох фахівців, автоматизувати обробку даних. Точність методу залежить від досконалості методології проведення опитуванння, якості формалізованої анкети і попередньої роботи з користувачами інформації.

Метод інтерв'ювання передбачає попередню розробку програми можливих цільових запитань, отримання відповідей на них у процесі зустрічей із фахівцями й аналіз даних. Цей метод потребує високої точності при формулюванні запитань, значного часу на опитуванння й обробку даних.

Позитивні результати забезпечують уточнення інформаційних потреб під час їхнього практичного задоволення. З цією метою матеріали, що направляються користувачу, супроводжуються картками зворотного зв'язку, що містять шкалу оцінок інформації.

Засіб прояву інформаційної потреби - інформаційний запит - сформульована природною мовою в письмовій або усній формі усвідомлена вимога фахівця, організації, установи, що частково відтворює їхні потреби і спрямована комунікатору для одержання необхідних синтезованих відомостей, фактографічних даних.

При формулюванні інформаційних запитів, як правило, виникають перешкоди:

• психологічні;

• структурні;

• семантичні.

Психологічні перешкоди при формулюванні й оформленні інформаційних запитів з'являються внаслідок недовіри певного кола користувачів інформації комунікатору. У цих умовах на користувача сильніше усього може впливати тільки своєчасна видача повної і точної інформації на запит.

Структурні перешкоди обумовлені порушенням композиційної побудови інформаційного запиту.

Семантичні перешкоди пов'язані з неправильним тлумаченням змісту термінів, стилістичними помилками, використанням скорочень тощо.

Якісне визначення і практичне задоволення інформаційних потреб дає можливість інтенсифікувати процес міжнародних політичних, правових і економічних відносин.

3. Види джерел інформації

Розрізняють два види джерел інформації:

• документальні;

• фактографічні.

Поняття документ використовують для визначення об'єктів, що мають на будь-якому матеріальному носії (папері, кіноплівці, магнітній стрічці тощо) інформацію за допомогою певної знакової системи, призначену для передачі в просторі і часі.

Фактографічні джерела інформації містять інформацію у вигляді конкретних фактів, подій або їхньої сукупності, необов’язково зафіксовані на матеріальному носії. Факт - деяка достовірна, одинична подія або явище, конкретний об'єкт, поданий докладним описом своїх характерних рис і властивостей.

У системі комунікацій між автором і користувачем інформації документ і факт є джерелами інформації. З їхньою допомогою знання, отримані творцем інформації в процесі будь-якого типу діяльності (наукової, суспільної, виробничої й ін.) збільшують обсяг знань користувача інформації.

Між документальними і фактографічними повідомленнями є багато спільного. Фактографічні повідомлення, також як і документальні, можуть бути зафіксованими на матеріальному носії, переміщатися в просторі і часі, бувають простими і складними. Будь-яке фактографічне повідомлення може бути подане у вигляді документа. Це дозволяє співвідносити їх, як часткове і ціле. Один документ може містити один або декілька фактів, але в окремих випадках може їх не мати зовсім. Документ, як правило, на відміну від факту, має надлишкову інформацію.

Фактографічні повідомлення створюються в результаті реєстрації відомостей про факти або шляхом витягу фактів і відомостей із документів у результаті їхньої аналітико-синтетичної обробки.

Для того, щоб джерела міжнародної інформації ефективно виконували головну задачу - передавати факти міжнародної обстановки, до них пред'являються такі вимоги:

• оперативність (подача інформації в найбільше короткі строки);

• повнота (наявність істотних даних, що характеризують предмет повідомлення з усіх можливих аспектів);

• новизна (наявність нових даних, не відомих раніше);

• надійність (відсутність або мінімум відхилень у порівнянні з фактичним станом предмета вивчення);

• стислість (мінімально можливий обсяг повідомлень).