33.Втілення ідей романтизму в літературі,музиці,живопису у п.П.19 ст.

Український романтизм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм). Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист” з їх настроєм елегійного суму. Картини В. Тропініна і В. Бутовича зобразили просту людину, побут України змалювали К. Павлов, Штернберг. У живописі і графічній творчості Т. Шевченка поєдналися елементи класицизму, реалізму й романтизму, особливо в альбомі офортів “Живописна Україна” (“У Києві”, “Видубицький монастир”, “Дари в Чигирині”).

В музиці романтизму особливого значення набуває жанр пісні. У перші десятиліття ХІХ ст. відбувалося становлення романтичної народної пісні-романсу авторського походження з переважанням любовно-ліричної тематики, мотивів зради, розлуки, поетизація туги і смутку (“Ой і зрада, карі очі, зрада”, “Сидить голуб на березі”, “Сонце низенько”), пісні-романси з опер Котляревського “Наталка Полтавка”.

34.Кирило – Мефодіївське товариство та ідея слов'янської єдності.

В 40-х рр. ХІХ ст. в Україні, і передусім в університетах Києва та Харкова, навколо передової професури групувалися прогресивно налаштовані представники інтелігенції. Частина з них об'єднувалася в літературних гуртках, які мріяли про визволення від гніту слов'янських народів, про їх зближення й об'єднання, про розповсюдження в народі освіти, розвиток української культури, писали художні й наукові, зокрема історичні твори. Наприкінці 1845 р. серед такої інтелігенції у Києві і виникла українська таємна політична організація, за якою закріпилася назва Кирило-Мефодіївське братство або товариство (за іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія). Як знак приналежності до товариства, його члени мали золоті персні з написом на їх внутрішній стороні: "Св. Кирило і Мефодій. Січень 1846 р.". У товариства була також печатка з євангельським виразом: "И уразумите истину, и истина освободит вас". Організаторами Кирило-Мефодіївського братства були М. Костомаров — професор російської історії Київського університету, М. Гулак — чиновник канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора, та В. Білозерський — викладач Полтавського кадетського корпусу. Крім них, до товариства не­забаром увійшли: письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Маркович, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький, О. Тулуб, викладач Полтавського кадетського корпусу Д. Пильчиков, полтавський поміщик М. Савич, який закінчив Хар­ківсь­кий університет. У квітні 1846 p., після знайомства Т. Шевченка з М. Костомаровим, до товариства всту­пає і автор Кобзаря.

Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України. Велику підготовчу роботу із заснування товариства здійснив М. Костомаров, усі його члени перебували під могутнім впливом революційно-національної Тарас Шевченко. Автопортреттворчості й ідеології Т. Шевченка. М. Костомаров, В. Білозерський та М. Гулакпідготували статут Кирило-Мефодіївського товариства. У ньому наголошувалося на цілковитій самостійності кожного слов'янського "племені" при існуванні загального Слов'янського собору майбутньої співдружності. Ці принципові положення засвідчили докорінну відмінність програми кирило-мефодіївців від позиції офіційних кіл царської Росії, яка претендувала на роль покровительки слов'ян. Йшлося про демократичну слов'янську федерацію, в якій кожний народ мав би широкі й рівні права. В усіх її частинах, пояснював М. Костомаров, мали існувати однакові основні закони й права, передбачалися знищення кріпацтва й рабства у будь-якому вигляді, єдина центральна влада, що відала б міжнародними справами, військом і флотом, ліквідація митниць, свобода торгівлі за цілковитої автономії кожної частини щодо внутрішніх установ та управління, судочинства й народної освіти.

В березні 1847 р. товариство за доносом було розгромлено жандармами.