47. Завдання і зміст роботи з формування граматичної будови мовлення у дітей в різних вікових групах.

Граматична правильність мовлення – це дотримування в процесы спілкування основних граматичних норм, сформульованих у вигляды правил.

Завдання:

- навчитися правильно вживати різні відмінкові закінчення слів,

- дієслівні форми та їх видозміни,

- суфікси,

- префікси,

- узгоджувати частини мови,

- правильно будувати речення, додержуючи відповідного порядку слів у ньому.

Зміст роботи.

Молодша група

- Продовжувати вправляти дітей у вживанні непрямих відмінків та узгодженості слів у реченні у роді, числі та відмінку. Звернути увагу на закінчення іменників однини в орудному відмінку, з прийменниками; у місцевому відмінку з прийменниками на, у, в; у родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, в яких при відмінюванні з’являються суфікси –єн, -ат, -ят, іменників середнього та чоловічого родів, які при відмінюванні змінюють форму слова; іменників множини, які означають назви тварин, птахів та їхніх дитинчат у родовому відмінку.

- закріплювати кличну форму іменників.

- звернути увагу на відмінкові закінчення слова пальто, та невідмінюванні іменників піаніно, радіо, метро.

- учити використовувати дієслова типу:сідати – сісти, класти – покласти –кладу, допомагати – допомогти, одягати - надягати; брати – взяти; форми дієслів, які зазнають морфологічних змін у корені.

- учити утворювати нові дієслівні форми за допомогою префіксів на -, за- , з- (с-) та суфікса –ся, вживати складну форму майбутнього часу.

-учити утворювати ступені порівняння прикметників, присвійні прикметники від іменників.

- учити відмінювати займенникові форми;

- учити правильно вживати в реченні прийменники за, від, до

- учити узгоджувати в реченні слова один, багато, мало.

- Учити відмінювати заперечні займенники ніхто, нікого, нікому, ніким, нідокого, ні з ним. Ні на кому, ніякого.

- учити дітей будвати речення різного типу: прості поширені з однорідними членами речення зі сполучниками ні, і; з прямою мовою; складносурядні зі сполучниками а, і, але, та,; складнопідрядні зі сполучниками як, ніби, після того як, для того щоб.

- прищеплювати навички самокорекції, елементи само та взаємоконтролю мовлення, розвивати мовне чуття, чуття на граматичні помилки.

(за програмою Витоки мовленнєвого розвитку дітей).

48. Завдання навчання описової розповіді. Скласти зразок описової розповіді про іграшку.

Описова розповідь - це виклад характерних ознак предмета або явища. Частіше зустрічаються описові розповіді фактичного характеру: опис картини, предметів, іграшок. На початку розповіді називається предмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предмета або дії з ним. Різновидами описових розповідей є порівняльні і пояснювальні. Дітей вчать складати опис 2 предметів з контрастними ознаками. А пояснювальні розповіді – з елементами розміркування, доведення у супроводі показу названих дій. Наприклад, як використовувати той чи інший предмет, іграшку, як грати в гру... Описова розповідь може бути і вигаданою (наприклад, яку б іграшку зробила дитина, який малюнок подарувала).

Навчання описуванню іграшок, предметів проводиться в усіх групах дитсадка. В молодших і середніх групах дітей вчать описувати предмети при наявності їх з допомогою вихователя, а в старших групах – ще й по пам'яті. Діти повинні навчитися складати загадки про предмет або його зображення – описувати найхарактерніші ознаки предмета, не називаючи його, впізнавати за описом. Крім того, в процесі описування треба вчити дітей порівнювати предмети між собою, виділяти різницю між ними, а також спільні ознаки. Описуванню іграшок повинно передувати розглядання їх, під час якого діти вчаться виділяти деталі та якості іграшок, оволодівають відповідним словником. На перших заняттях вихователь використовує загальний наочний матеріал (6-8 великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздатковим матеріалом (невеликі, різнорідні іграшки, предмети). Бажано, щоб іграшки були з яскраво вираженими індивідуальними особливостями, а також іграшки одного найменування, але різні за зовнішнім виглядом. Такий підбір забезпечує активізацію словника та розвиток зв'язного мовлення на основі використання прийому порівняння. Підбирати матеріал слід відповідно до кола знань про навколишнє, визначений програмою з кожній віковій групі. Вихователь ставить мету розглянути іграшку і розповісти про неї.

Зразок описової розповіді.

У мене дуже багато іграшок: ляльки, заєць, тигр, крокодил, слоненя, заводні машинки. Але більше всього я люблю ведмедика. Його подарував мені на день народження дядько Толя, коли мені було п'ять років. Я і назвала його Толею, полюбивши з першого погляду. У ведмежати темно-коричнева плюшева шерсть, а симпатична мордочка завжди висловлює здивування. Толя дивиться на світ круглими очима-намистинками, в яких там багато любові і добродушності. Червоний язичок трохи висунутий з рота, як ніби просить меду або іншого ласощі. Коли я була маленькою, то любила ховати ніс в теплу шубку ведмедика. Та й зараз, хоча мені вже одинадцять років, я часто беру Толю на руки, притискаюся до нього щокою, іноді так і засинаю разом з ним. І ще я люблю робити уроки, Коли поруч сидить Толя, він немов допомагає мені краще думати. А якщо мій брат недбало кине ведмедика, Толя гаркає, висловлюючи своє невдоволення. Але це буває рідко, тому що не тільки я, але і все у нас в будинку дуже люблять пухнастого маленького друга.

49. Форми роботи з розвитку мовлення в дошкільному навчальному закладі.

Форма навчання - це спеціально організована діяльність вихователя і дітей, що відбувається в установленому порядку та в певному режимі і залежить від кількості тих, кого навчають (індивідуальна, групова, колективна, фронтальна), часу (коли навчають), місця й порядку його здійснення.

провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є різні види занять (ігри-заняття): індивідуальні, на яких об'єднують дітей одного рівня мовленнєвого розвитку (1-4 особи); інди­відуально-групові (4-8 осіб) та групові (до 15 осіб). Якщо у групі за списком 25 і більше дітей, їх розподіляють на дві чи більше підгруп.

Навчання дітей рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвитку мовлення відбувається на комплексних і тематичних мовленнєвих за­няттях, на яких присутні до 15 дітей. Це гру­пові заняття, які в усіх вікових групах проводять один раз на тиждень.

Комплексні заняття проводять один раз на тиждень упродовж перших трьох тижнів кожного місяця. Тематичне заняття проводять на четвер­тому тижні кожного місяця відповідно до трьох розділів: «Словникова робота», «Виховання звукової культури мов­лення» та «Формування граматичної правильності мовлення» в молодшій і середній гупах, а в старшій групі – з розділу «Зв’язне мовлення».

Комплексне заняття з розвитку мовлення складається з трьох цілком самостійних частин: зв'язне мовлення (планується на кожному комплекс­ному занятті), словник (або граматика), звукова культура мовлення (або словник). Зважаючи на рівень підготовки дітей, вихователь може сам визначити, з якої частини розпочинати заняття - зв'язного мовлення, словника чи граматики. В окремих випадках доцільно починати занят­тя з роботи над словником чи граматикою, а відтак переходити до роз­ділу зв'язного мовлення. Розділ звукової культури переважно є тре­тьою частиною заняття.

Програмний зміст комплексних занять із розвитку мовлення скла­дається з трьох розділів відповідно до структури заняття. У разі по­треби визначають виховні завдання. У плані можна записувати скоро­чено; словник, граматика, зв'язне мовлення, звукова культура.

Відведений час рівномірно розподіляють між трьома частинами ком­плексного заняття

Тематичне заняття присвячене лише одному мовному розділу. А такому занятті насамперед закріплюють матеріал, який діти вичили протягом комплексних занять, а вже потім пропонують нові мовні форми та явища

Крім означених занять у дошкільному закладі проводять також інтегровані й комбіновані заняття для закріплення набутих дітьми мов­леннєвих умінь і навичок.

Інтегровані заняття характеризуються тим, що для повнішого й глиб­шого розкриття теми, успішнішого розв'язання мовленнєвих і розумових завдань вихователь використовує матеріал із різних розділів програ­ми. На інтегрованих заняттях поєднуються і кілька напрямів діяль­ності дітей. Тому такс заняття здебільшого складається з кількох взає­мопов'язаних частин. Усі вони підпорядковані певній меті, доповню­ють одна одну. Залежно від того, завдання якого розділу програми є головними, інтегровані заняття можуть бути з музики, образотворчого мистецтва, ознайомлення з навколишнім середовищем, природою тощо. Ці заняття проводять у визначений час, орієнтовно один раз на квар­тал. Метою інтегрованих занять є закріплення знань дітей з різних розділів програми, активізація, уточнення і збагачення словника дітей;

розвиток діалогічного й монологічного мовлення, навичок спілкування, виразності мовлення, загальної культури мовлення.

Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.

Мета індивідуальної роботи - закріплення мовленнєвих умінь і на­вичок, яких діти набули на заняттях. Наприклад, закріплення ви­мови певного звука, показ артикуляції звука, постановка його за до­помогою шпателя або дзеркала. Закріплення вимови звука в чисто-мовці, скоромовці та ін. Індивідуальна робота з тією самою дитиною проводиться три-чотири рази на тиждень, допоки не зникне мовленнєва вада.

Для успішного розвитку мовлення дитини велике значення має по­всякденне мовленнєве вправляння дітей під час гри, праці, різних побу­тових процесів, прогулянок. Поєднання організованих занять із різни­ми напрямами дитячої діяльності допомагає вихователю закріплювати мовленнєві вміння і навички, привчає дітей використовувати набуті знання і навички у повсякденному житті, збагачує їхню мовленнєву практику.

У закріпленні знань і мовних навичок дітей важливу роль відігра­ють дидактичні ігри. У вільний час потрібно організовувати з однією чи з двома-трьома дітьми ігри на розвиток мовлення («Хто назве біль­ше слів?», «Що в торбинці?», «Одягнемо ляльку для прогулянки» та ін.)

50.Характеристика методів словникової роботи.

Основні методи словникової роботи :

Розмова з дітьми

Потреба розмовляти з іншими людьми, ділитися з ними своїми думками, почуттями, переживаннями притаманна людині. Дитині вона притаманна ще в більшій мірі. Цю потребу треба широко використовувати в інтересах розвитку мовлення дітей, керівництва спрямованістю їх думок і зростанням запасу уявлень.

Доручення і завдання

Існує ще один методичний прийом, теж пов'язаний з розмовою, якому ми надаємо величезне виховне значення, - це методично продумані доручення, які даються дітям. Дитині дається певне доручення. Бажано, щоб таке доручення мало практичне, дитиною усвідомлюване значення. При цьому він повинен: [1] 1) уважно вислухати, що йому говорять; 2) зрозуміти зміст зверненої до нього мови; 3) запам'ятати сказане; 4) виконати доручення; 5) дати словесний звіт про виконане; 6) у підсумку надати допомогу. Таким чином, до активності залучаються увагу, інтелект, пам'ять, моторика, мова. Доручення старшим дітям повинні носити практичний характер: вони можуть бути різноманітні, повинні поступово ускладнюватися і по можливості завершуватися точним мовним звітом. Бесіди Розмова і бесіда - два майже тотожних прояви одного і того самого процесу: мовного спілкування людей. Але ми, виділяючи бесіди як один з найцінніших прийомів розвитку мовлення дітей, маємо на увазі під ними організовані, планові заняття, мета яких - поглибити, уточнити та систематизувати шляхом слова уявлення та знання дітей. Вільна, невимушена розмова, зігріта інтересом, осмислена цінністю і значущістю її змісту, є одним з наймогутніших факторів розвитку мовлення дітей. Якщо темою бесіди є предмети і явища природи, то вона може призвести до закінченого опису, порівняння, з'ясування значення того чи іншого предмета або явища. Якщо ж розмова виникла з приводу явища соціального, суспільного, етичного, спостережуваного дітьми особисто або висунутого читанням, розповіддю, то вона приведе до характеристики явища, особи, висуне індивідуальне ставлення до них дітей. Бесіда ні в якому разі не повинна мати на меті словесного насадження в голови дітей знань. Її мета - систематизувати і закріплювати живим словом знання, набуті досвідченим шляхом, безпосередньо пов'язані з сприйняттями дітей та їх живими враженнями.

Розповіді по картинках.

Картинки - матеріал, виключно пристосований до того, щоб стимулювати до складання оповідань. [3] Представлені на картинці предмети об'єднані певною логічною ситуацією, певним, взаємовідношеннями. При заняттях з маленькими дітьми потрібно вибирати такі картинки, художній задум яких простий, ясний і конкретний, ситуація очевидна. Зміст картинки, призначеної для складання оповідання, має керувати думкою дитини, полегшувати роботу його уяви і спиратися на життєвий досвід дитини, на запас його уявлень. Діти починають справлятися з цим завданням в середньому близько 5-6 років. Але розповідати дітям по картинці слід набагато раніше. Трьохлітки, а іноді й двухлітні діти реагують на такі розповіді з великим інтересом. Розповідання дітям по картинках - один з найбільш доцільних прийомів по слухання мови. Чим частіше ми будемо розповідати малюкам по картинках, тим раніше вони стануть на шлях складання оповідань самі

Читання Виразне й художнє читання доводить до свідомості дітей все невичерпне багатство української мови, сприяє тому, що діти починають активно користуватися цим багатством. Це можливо тільки за умови, якщо художній образ і слово подаються дітям у своїй живій, непорушної цілості. Вірші Діти люблять вірші: люблять їх слухати і вимовляти. Ми знаємо, як рано дитина починає цікавитися світом звуків, відгукуватися на нього, Змалку виражену чуйність до сприйняття ритму. Закони ритму вона осягає легше і швидше, ніж світ форм і кольорів. Ось чому пісні та вірші у відповідному, звичайно, відборі, завжди справляють враження на дітей. Гарний вірш - та ж музика. Найменші діти легко засвоюють його ритм, здатні насолоджуватися співзвуччям його строф, красою побудови. Ці музичні слухові сприйняття, пов'язані іноді лише частково з розумінням влиті, в них змісту.