Использованные литературы:

 

1. Бондарко А.В., Беляева Е.И., т.б. Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. -Ленинград: Наука, 1990. 263 с.

2.Сүлейменова Э.Д., т.б.  Тіл білімі сөздігі. Алматы.: Ғылым. 1998.

3. Әдебиеттану. //терминдер сөздігі. Семей: Талер-Пресс, 2006. 

4.Лихачев Д.С. Историческая поэтика древнерусской литературы. СПб., 1999

5.Тураева З.Я. Категория времени. Время художественное и время грамматическое. М.,1979.

 6.Тураева З.Я. Лингвистика текста: структура и семантика. М.: ЛИБРОКОМ, 2009.

7. Шендельс Е.И. Категория времени в коммуникативном аспекте.  ИЯШ, № 4, 1986, С.16 – 21.    

8. Левченко М.Н. Темпорально-локальная архитектоника художественных текстов различных жанров. Автореферат дисс. на соиск. учен. степ.док. фил. наук. М., 2003.

9. Лукоянова Ю.К. Восприятие времени в русской языковой картине мира. Русская и сопоставительная филология: Лингвокультрологический аспект.  Казань: Казан.гос. унив. 2004, С.150-155.

 

Класифікація часових лексичних одиниць

Нами описана процедура поділу поля часових позначень на окремі парадигми. Нами було проаналізовано класифікації часових лексичних одиниць, запропоновані В.Г. Гаком, А.П. Кліменко, Ж.П. Соколовською, В.В. Морковкіним. З нашої точки зору, найбільш логічною і адекватною меті нашого дослідження є класифікація В.В. Морковкіна. Ця класифікація являє собою список мікрополів, з яких, на думку В.В. Морковкіна, має складатися поле часових позначень. Далі у структурі СП часу було виділено 48 груп, таких, як “Повторюваність”, “Часова точка”, “Часовий відрізок”, “ Циклічний час”, “Завчасність”, “Одиниці виміру часу”. В ході розподілу відповідних семем за групами уточнювалась їх приналежність до тієї чи іншої ЛСГ, розмежувалися конкурентні семеми. Було зазначено, що різні лексико-семантичні групи займають неоднакове положення у структурі поля, тобто вони можуть розміщуватися ближче до ядра чи периферії або бути повністю ядерними (як, наприклад, ЛСГ “Дія, що передує іншій”, “Теперішнє”, “Своєчасність”) або повністю периферійними (як ЛСГ “Номенклатура наукових таксономій”). При цьому ураховувались слідуючи критерії ядерності – периферійності семеми: наявність в семантичної структурі інтегральних і диференціальних сем; простота морфологічного складу; широка лексична сполучуваність; частотність. Далі було описано структуру семантичного поля часових позначень, його ядерну і периферійну зони. Визначено показники ядерності-периферійності, а також критерії розмежування ядра і периферії, актуальної периферії та власне периферії. В результаті було з`ясовано, що 6 із 48 лексико-семантичних груп містять тільки ядерну лексику і, отже, належать до ядра поля; 2 групи є повністю периферійними; всі інші ЛСГ (40) містять як ядерні, так і периферійні одиниці, отже, розміщуються в усіх зонах поля. Далі досліджуються відрізки перетину даного поля із суміжними семантичними полями. Зазначається приналежність польових структур до класу нечітких множинностей, що зумовлює їх незамкнутість і “пухнатість” – здатність плавно переходити в нову якість. Тому розмежування суміжних семантичних полів умовно і СП часових позначень має безліч точок перетину з ними. Виявлення суміжних семантичних полів здійснювалося за допомогою аналізу синонімічних рядів. Ми виходили з припущення, що багато синонімічних рядів організовано за принципом наростання / убування часової семантики (“час – менший час – ще менший час – час +... – не-час”) і, отже, можуть приводити від поля часових позначень через більше чи менше число проміжних ланок – семем з контамінованою семантичною структурою – до суміжних семантичних полів. Наші припущення підтвердилися, в результаті чого було виявлено 26 суміжних семантичних полів (“Простір”, “Рух”, “Швидкість”, “Ритм”, “Вік” та ін.). Було з`ясовано, що на стику суміжних семантичних полів існує безліч перехідних явищ – семем, до семантичної структури яких, поряд з домінуючою часовою семою, входить яка-небудь інша сема, що є домінантою суміжного поля. Так, наприклад, семема преддверие знаходиться на стику полів “Час” і “Простір”; семеми приближатья, подходить, надвигаться знаходяться на стику полів “Час”, “Простір” і “Рух”; семеми опочить, скончаться – на стику полів “Час”, “Життя” “Зникнення”, “Емоційна оцінка”; семеми регулярно, систематически – “Час”, “Ритм”; семема опередить – “Час”, “Простір”, “Рух”; протянуть - “Час”, “Життя”, “Емоційна оцінка”; отсрочка – “Час”, “Порядок, послідовність”. Кожна з виділених лексико-семантичних груп має свою структуру й особливості організації, що було показано на прикладі ЛСГ “Одиниці виміру часу”. Нами було визначено склад даної групи; всередині неї виділено мікрогрупи “Календарний час”, “Функціональний час”, “Час за годинником”; проаналізовано побудову кожної мікрогрупи і особливості функціонування одиниць, що входять до неї. Більшість лексичних одиниць ЛСГ, яку розглядаємо, відносяться до ядерної частини поля, що також зумовлено особливостями її змістового плану, оскільки більшість номінацій цієї групи експлікує ключові часові поняття.   

Досліджено прийменникові і безприйменникові конструкції, що передають часові

відношення в латинській мові. Розглянуто лексико-семантичні групи із часовим значенням.

З’ясовано, що в системі лексичного часу найбільш експліцитно відображається зв’язок мов-

ного часу з категорією фазисності, кількості, якості, аспектуальності, а також з поняттями

міри, норми, ритму. Це дає можливість співвіднести семантичне поле темпоральності з

іншими мікросистемами (наприклад, просторовою).

Ключові слова: латинська мова, прийменникові і безприйменникові конструкції, тем-

поральність.

Темпоральність є однією із найважливіших мовних категорій і має універсальний харак-

тер. Часова характеристика властива будь-якому висловленню, виступаючи як обов’язкова

його властивість. Відношення “раніше-пізніше узагальнюються людською свідомістю і

виражаються за допомогою лексичних та синтаксичних засобів функціонально-семантич-

ної категорії темпоральності. Відношення “минуле-теперішнє_____-майбутне”, типізуючись

у

свідомості людини, передаються за допомогою категорії часу дієслова. Дієслівно-часові

форми є центром, морфологічним ядром загальної категорії темпоральності. Всі інші за-

соби вираження об’єктивного часу (лексичні, синтаксичні) розміщуються на периферії і

виступають його конкретизаторами [2, с. 17–25].”

Прийменникові й безприйменникові конструкції - це синтаксичний засіб відтворення

часу в загальній системі категорії темпоральності [1, с. 18]. Проте й він становить собою

складну систему, найголовніші протиставлення якої є своєрідною семантичною репре-

зентацією таких основних ознак реального часу, як послідовний перебіг подій чи явищ,

тривалість їх та повторюваність

Актуальність цієї роботи зумовлена тим, що поле темпоральності у класичних мовах,

зокрема в латинській, вивчено недостатньо[4; 7, с. 75; 6, с. 157–185]. Відсутні спеціальні

роботи, присвячені комплексному аналізу темпоральності як багатопланової системи.

Очевидна необхідність теоретичного і практичного опрацювання поля темпоральності з

урахуванням досягнень сучасної лінгвістики. Важливими в цьому плані є питання з’ясування

місця лексики в системі мовних засобів вираження часу, природи лексико-семантичного

класу часових позначень, типу лексичної мікросистеми, до якого належить цей клас, скла-

ду і меж мікроситеми часових позначень. Слід також визначити, яке місце займає часова

лексика в рамках функціонально-семантичного поля темпоральності.

У статті основна увага звертається на розгляд лексико-семантичних груп, які входять

до складу прийменникових і безприйменникових конструкцій із часовим значенням.

Усередині функціонально-семантичного поля всі одиниці семантично співвіднесені та

об’єднуються в лексико-семантичні групи на основі ідентифікуючих і диференційних сем.

Кожна лексико-семанчна група має свій набір і комбінаціїї сем, тому характер системних

зв’язків усередині лексико-семантичних груп різний. Окремі лексико-семантичні групи

внаслідок багатозначності слів, що входять до них, тісно переплітаються між собою.

Лексико-семантичні групи, які передають часові відношення, які і майже усі інші лек-

сико-семантичні групи, характеризуються в латинській мові обмеженим лексичним складом.

Певному набору значень відповідає і певний набір граматичних засобів (у нашому випадку

лексико-семантичних груп, що виражають це значення). Описуючи лексико-семантичні

групи з часовим значенням, ми в цьому випадку виходимо передусім з того, що клас слів– це семантично-однорідна група слів усередині певної частини мови, яка бере участь у

вираженні даної лексичної і граматичної категорії і характеризуються здатністю вживатися

або не вживатися в певних словоформах за певних умов, вступати або не вступати у спо-

лучення з певними класами слів інших частин мови [3, с. 27–34]. Клас слів, як правило,

виділяється тільки для даної синтаксичної категорії. Виділені нами лексико-семантичні

групи слів актуальні для вираження часових відношень у латинській мові, хоч самі по собі

іменники можуть брати участь і у вираженні інших категорій. Лексико-семантичні групи

виступають як єдине ціле при вираженні певного значення, а іменники, що входять до тієї

чи іншої лексико-семантичної групи можуть виступати в одній або декількох лексико-се-

мантичних групах [5, с. 95]. Конкретизатори темпорального значення формуються на базі

лексем часової і нечасової семантики

На підставі аналізу лексикографічних джерел і різно-

жанрових творів римських авторів різних періодів можна узагальнити, що для латинської

мови характерні такі лексико-семантичні групи слів з часовим значенням: