Обов’язки командира підрозділу у бою:
При підготовці до бою і в ході його ведення командир підрозділу зобов’язаний:
- підтримувати постійну бойову готовність і злагодженість підрозділу у бою;
- знати обстановку на полі бою і своєчасно приймати рішення, ставити завдання підлеглим і добиватися неухильного їх виконання;
- постійно стежити за ходом бою;
- вести розвідку противника перед фронтом наступу підрозділу і на флангах;
- своєчасно ставити завдання підлеглим;
- уміло використовувати всі вогневі засоби;
- бути для підлеглих зразком активності, хоробрості, витривалості і розсудливості, особливо у тяжкі хвилини бою;
- своєчасно організовувати технічне обслуговування бойової техніки і озброєння, а у випадку їх пошкодження доповідати старшому командиру і організувати ремонт;
- слідкувати за витратою боєприпасів і пального, вживати заходи до їх поповнення; недоторканий запас матеріальних засобів витрачати тільки з дозволу старшого командира; при витрачанні 0,5 та 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів і заправки пального доповідати старшому командиру.
Під час виконання поставлених завдань усі командири, у межах своїх обов'язків, повинні враховувати норми міжнародного гуманітарного права (МГП) під час ухвалення рішення і забезпечити їх виконання своїми підлеглими.
під час виконання поставленого завдання застосовувати зброю тільки проти противника і його військових об'єктів;
не нападати на осіб і об'єкти, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, якщо ці особи не роблять ворожих дій, а об'єкти не використовуються (не підготовлені до використання) у військових цілях;
не заподіювати зайвих страждань, не наносити більшого збитку, ніж необхідно для виконання бойового завдання:
якщо дозволяє обстановка, підбирати поранених, хворих і осіб, які утримуються від ворожих дій і надавати їм допомогу;
гуманно ставиться до цивільного населення, поважати його гідність;
утримувати підлеглих і своїх товаришів від порушення норм міжнародного гуманітарного права, про випадки їх порушення доповідати старшому командирові.
Управління підрозділами і вогнемполягає в цілеспрямованій діяльності командира щодо підтримання постійної бойової готовності підрозділу, своєчасній підготовці його до воєнних дій і безперервному керівництві ним під час виконання поставлених завдань.
Управління вогнем є найважливішою складовою роботи командира щодо управління підрозділами. Вона включає :
підготовку вогню ;
управління вогнем під час бою.
Підготовка вогню включає заходи, які проводяться в рамках підготовки дій підрозділу:
організацію вогню,
підготовку до виконання вогневих завдань.
Організація вогнюпроводиться під час організації дій підрозділу і включає:
вивчення та оцінку місцевості, вибір і призначення орієнтирів, кодування місцевих предметів, організацію системи спостереження за противником, вибір вогневих позицій;
постановку вогневих завдань підрозділам (особовому складу);
підготовку вихідних даних для стрільби;
призначення (доведення) сигналів управління вогнем.
Управління вогнем у ході виконання завданнявключає:
розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості, визначення черговості ураження;
вибір виду зброї і боєприпасів, види і способи ведення вогню (стрільби), цілевказання, постановку вогневих завдань;
спостереження за результатами вогню і його корегування; контроль за витратою боєприпасів.
Послідовність подачі команди на відкриття вогню командиром підрозділу може бути наступною:
1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: «Другому відділенню», «Розрахунку кулемета», «Гранатометнику».
2. Цілевказівка. Наприклад: «Ор.3, ліворуч 40, кулемет в окопі».
3. Установка прицілу. Наприклад: «Постійний», «Сім», «П’ять».
4. Установка цілика або величина винесення точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: «Цілик ліворуч два», «Ліворуч дві фігури».
5. Точка прицілювання. Наприклад: «Під ціль», «В пояс», «В голову».
6. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими».
7. Момент відкриття вогню – вказується словом «вогонь».
Для ведення вогню із бойової машини піхоти (танка) команда подається в такій послідовності:
Яким снарядом (гранатою) вести вогонь. Наприклад: “Бронебійним”, “Осколковим”; для відкриття вогню з кулемета на початку команди вказується: “Кулемет”. За цими командами проводиться заряджання гармати (спареного кулемета).
2. Цілевказівка.
3. Дальність до цілі в метрах. Наприклад:“1600”, “800”, “1200”.
4. Спосіб стрільби. Наприклад: “З ходу”, “З місця”, з короткої зупинки – “Коротка”.
5. Момент відкриття вогню - вказується словом ”вогонь”.
Наприклад: “Бронебійним, орієнтир другий, танк, 1300, з ходу - вогонь”.
В командах на відкриття вогню з автоматичного гранатомета командир підрозділу вказує:
1. Кому вести вогонь. Наприклад: «Взводу», «Першому відділенню».
2. Ціль. Наприклад: «По мінометній батареї», «По ПТКР».
3. Приціл, кутомір. Наприклад: «Приціл 10-15, кутомір 30-00», «Сім по сітці».
4. Точка прицілювання (наводки) кожному відділенню. Наприклад: «Першому, наводити в міномет біля куща; другому, правіше 0-50; третьому, лівіше 0-50», Наводити в кут траншеї».
5. Спосіб стрільби, темп стрільби. Наприклад: «З розсіюванням по фронту цілі, темп максимальний»
6. Кількість пострілів (витрата боєприпасів). Наприклад: «Витрата-15», «Витрата-10».
7. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими».
8. Момент відкриття вогню - вказується словом ”вогонь”.
Іноді командир підрозділу керує вогнем штатних і приданих підрозділів шляхом постановки вогневих задач. При цьому він указує:
1. Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.
2. Найменування і місце розташування цілі (цілевказівка).
3. Вид вогню на ураження цілі («знищити», «придушити», «заборонити»).
Вибір виду зброї, яким найбільше ефективно може бути виконана вогнева задача (з найменшою витратою боєприпасів і в найкоротший термін), залежить насамперед від важливості цілі, її характеру, дальності до неї й уразливості.
Під час постановки (уточнення) вогневих завданькомандири вказують: кому (якому підрозділу); де (цілевказання); що (найменування цілі) і завдання (знищення, подавлення або зруйнування тощо).
Цілевказанняможе здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки), за азимутальним покажчиком, трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів, сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї в ціль.
Корегування вогнюздійснюється від місця розташування цілі, орієнтирів (місцевих предметів) і розривів снарядів із указанням величини відхилення за дальністю і напрямком.
При цілевказівці звичайно дотримується така послідовність:
вказується положення цілі (від орієнтира або від напрямку руху);
даються найменування цілі, характерні ознаки цілі або місцевості;
ставиться задача - уточнити дії цілі, спостерігати і т.п.
Наприклад: “Ор. 2, вправо 50, ближче 100, ПТКР у зеленого бугра” або “Кут гаю, вправо 10, далі 150 - чорний кущ, вліво 20 – кулемет”.
Вогонь по повітряним цілям підрозділу ведеться двома способами: загороджувальним і супровідним вогнем.
В команді для ведення вогню командир підрозділу указує:
кому вести вогонь (підрозділ);
над яким місцевим предметом (орієнтиром) вести вогонь;
яким способом вести вогонь;
момент відкриття вогню.
Наприклад: «Відділенню, надмостом, загороджувальним – вогонь».
Доповідь старшому командиру та інформування сусідів про обстановку є найважливішим обов’язком командира підрозділу під час виконання поставленого завдання.
У доповіді старшому командиру вказується:
у який час, де і яке завдання виконує підрозділ,
положення сусідів,
склад і характер дій противника,
своє рішення.
Командир підрозділунегайно доповідаєстаршому командиру про:
раптовий напад противника або його появу там, де його не очікували, виявлені загородження і зони зараження;
захоплення полонених, документів і озброєння противника;
застосування противником нових засобів і способів дій;
різку зміну дій противника (раптовий відхід, перехід до оборони, проведення контратаки);
різку зміну положення і втрату взаємодії із сусідами;
кожне рішення, прийняте за власною ініціативою у зв’язку зі зміною обстановки.