Проведення операції «Вісла»
Точно через місяць після смерті ген. Свєрчевського 28 квітня 1947 року шість дивізій Війська Польського оточили села де проживало українське населення. В цей самий час частини НКВС і і чехословацької армії заблокували східний і південний кордони Польщі на відтинку від Бреста над Бугом до Нового Санча. О 4 годині ранку понад 17 тис. солдат ВП під командою генерал-майора Стефана Моссора почали виселення українців на землі західної і північної Польщі .
Дотримуючись інструкції військо оточило місцевість що підлягала виселенню щільним кільцем аби запобігти можливим втечам населення. На світанку мешканців зганяли до центру села і сповіщали про виселення На те щоб ті зібрали найнеобхідніші речі й покинули домівки давали кілька годин. Далі з виселених формували колону й під ескортом солдатів вели до збірного полкового пункту. У районі дій кожного полку організували 1-2 збірні пункти. Як правило, це був шматок громадського пасовища, оточений колючим дротом і під надійною охороною війська. В міру напливу виселених збірні пункти нагадували великі тимчасові табори з кількома тисячами осіб, де вони перебували протягом багатьох днів у тісноті, разом з худобою, під голим небом, наражені на дощ і весняні приморозки.
На збірних пунктах уважно вивчали списки виселюваних родин і майна, що перевозилося, здійснювали ґрунтовий відбір серед виселених з метою виловлення «ворожих і непевних елементів». Українців, запідозрених у співпраці чи симпатіях до УПА, ділили на три категорії: «А» - занотовані Управлінням Безпеки, «Б» - занотовані військовою розвідкою, «В» - застереження висловлював командир підрозділу, що займався виселенням або вони походили від інформаторів, завербованих з-посеред виселенців на збірному пункті. Осіб, що належали до цих категорій , слід було, згідно з інструкцією «вилучати як підозрілих». На практиці це означало їх арешт і ув’язнення у концентраційному таборі в Явожні або, в кращому випадку, оселення на західних землях за спеціальними правилами, наприклад, щодо осіб категорій «А» і «Б» - в кількості, що не перевищувала одну родину в даній місцевості.
Після відбору на полкових збірних пунктах виселенців поступово відсилали групами до залізничних пунктів завантаження. Тут ще раз перевіряли списки виселених осіб, видавали їм евакуаційні картки ДРУ й вантажили до вагонів. З огляду на брак достатньої кількості залізничних вагонів вони, як правило, були перевантажені. Всі залізничні транспорти з виселеним українським населенням конвоювалися кільканадцятьма солдатами. Під час стоянок заборонялося залишати вагони без дозволу начальника конвою. На початку і на кінці ешелонів перебували солдати, озброєні кулеметами. На ніч вагони замикали. Командири військових підрозділів, що конвоювали транспорти українців, крім поіменного списку виселених осіб, отримували два запечатані конверти. Перший призначався для керівника т.зв. пункту переадресування (в Освєнцімі чи Любліні) і містив інформацію про розподільчий пункт, до якого мав скеруватися транспорт. При цьому намагалися, аби населення, виселене з однієї місцевості, завантажене в кілька транспортів, розділити і скерувати у віддалені одна від одної на сотні кілометрів місцевості Польщі. Другий – для керівника розподільчого пункту (в Ольштині, Щецінку, Познані чи Вроцлаві) – містив коротку інформацію про родини, що перебувають у транспорті, з виразною вказівкою щодо критеріїв, за якими їх слід було розселяти.
Через Освєнцім, що був збоку від головного шляху сполучення зі сходу на захід і північ, проходили більшість транспортів. Це відбувалося за рахунок розбудованих під час війни залізничних гілок, які створювали відповідні умови прийняття, здійснення суворого контролю й повного відбору кількох транспортів одночасно. Так само тут під претекстом санітарного контролю спеціальна слідча група МГБ ще раз перевіряла тотожність виселених осіб, піддаючи усіх запідозрених брутальному допитові. Майже з кожного транспорту, що переїжджав через Освєнцім, забирали і вивозили до табору в Явожні від кількох до кільканадцяти осіб. Це власне з Освєнціма 9 травня 1947 р. прибула перша група з 17 в’язнів.
Перший транспорт з українським населенням, виселеним під час акції «Вісла», мав символ «Р-10». Він вирушив 29 квітня з залізничної станції Щавне в Сяніцькому пов. і через Освєнцім, потім Щецінек, 3 травня досягнув Слупська. Останній транспорт – «Р-509» з 97 українцями, виселеними з Білгорайського повіту, вирушив 8 серпня зі станції Звіринець і 12 серпня досяг Білограда.
Публіковані документи й додатки детально показують чергові етапи діяльності ОГ «Вісла». Протягом першогу етапу, що тривав до кінця травня, виселено українців, що жили в повітах Сянік, Лісько, Пермишль, Березів і частково Любачів, та знищено частину сотень УПА, що входили до складу куренів «Байди» й «Рена». Далі сили ОГ поступово пересувалися уздовж прикордонних повітів у напрямку на північ і захід. Частину дивізій надалі залишили на теренах, що входили до 1 фази акції з метою продовження боротьби з УПА. 21 травня штаб ОГ «Вісла» перенесли з Сянока до Ряшева.
На початку червня почався ІІ етап акції «Вісла», під час якого 3 і 7 ДП скерували до повітів Ярослав, Любачів і Томашів Любельський з завданням здійснення акції виселення і ліквідації куренів «Залізняка» й «Беркута», що діяли на цьому терені, а 6 ДП перекинули на Лемківщину, до повітів Горлиці, Новий Санч і Новий Тарг. 21 червня з частин 1 ДП, 11 ДП і 360 солдатів КВБ організували нову оперативну групу під командою полк. Кундеревича; вона мала виселити українців з терену Люблінського воєводства. Таким чином, діяльність ОГ «Вісла» охопила всі повіти, де жило українське населення. Уже в червні стало зрозуміло, що акцію не вдасться закінчити протягом планованих двох місяців. В цій ситуації Політбюро ухвалило рішення продовжити діяльність ОГ «Вісла» аж до цілковитого виселення і ліквідації підпілля, призначаючи на це додатково 150 млн злотих.
На третьому етапі діяльності (липень) увагу зосередили на т.зв. підчищенні терену від українського населення, яке уникнуло виселення, і знищенні розпорошенних сил УПА. Сформовано спеціальні військові контрольні групи, завдання яких було повторне докладне контролювання місцевості, де провадилася акція виселення, і виловлення українців, що там переховувалися. 16 липня ген. Моссор видав таємний наказ № 010, згідно з яким особи, що поверталися з західних земель до попереднього місця проживання, мали бути заарештовані і вислані до концентраційного табору в Явожні.
Акція «Вісла» відзначалася також масовими карними репресіями супроти українського цивільного населення і членів підпілля. Їх розміри ще й досі не зовсім відомі. Протягом неповних чотирьох місяців троє військових суддів засудили військово-польовим судом не менше 315 осіб, в тому числі 173 на смертну кару. В цей же час за дроти концентраційного табору в Явожні потрапило 3873 особи, в тому числі понад 700 жінок і дітей. У польській повоєнній історії не було випадку застосування репресій з подібним розмахом протягом такого короткого часу.
У початковій фазі акції власті не збиралися створювати спеціальний суд, який би негайно розглядав справи схоплених членів підпілля-українців. Згідно з дотеперішньою практикою цю функцію мали виконувати районні військові суди. Військовий Суд, утворений при Оперативній Групі «Вісла» (ВСОГ «В»), за первісним задумом, мав розглядати виключно справи солдатів і офіцерів ОГ «Вісла» на рівні військового суду округу. Але на початку травня було прийняте рішення розширити дотеперішні повноваження ВСОГ «В» до розгляду справ і цивільних осіб, до того ж негайного. З оприлюднених останнім часом документів випливає, що запровадження військово-польових судів для українців мало тісний зв’язок ії провокацією, викликаною донесеннями командувача Краківського Округу генерал-лейтенанта Миколая Вєнцковського з інформацією про брутальні напади, вчинені невідомим відділом УПА на охорону транспортів з виселеним українським населенням, наслідок яких буцімто було вбито ножами кількох польських солдатів. Під впливом цих повідомлень, які в ході слідства виявилися неправдивими, Політичне Бюро ЦК ПРП на засіданні 3 травня ухвалило рішення про радикальне загострення репресії щодо українців. Особливо суворим її наслідком було запровадження військово-польових судів для членів ОУН і УПА й політичний дозвіл на масове ув’язнення в концентраційному таборі в Явожні цивільного населення, запідозреного у сприянні підпіллю.
Військовий Суд ОГ «Вісла» почав діяльність 22 квітня 1947 р. у Сяноку під головуванням м-ра Мар’яна Малиновського. 21 травня ВСОГ «В» разом з Штабом Оперативної групи переїхав із Сянока до Ряшева. 31 липня, у зв’язку з ліквідацією ОГ «Вісла» був розформований і Військовий Суд, хоча насправді він діяв і надалі без великих персональних змін і обмеження компетенцій аж до середини вересня 1947 р.
Процеси ВСОГ «В» протягом тривання акції «Вісла» мали показовий характер, їм надавали особливої оправи й розголосу. На терені Ряшева й інших місцевостей, де діяла ОГ «Вісла», розклеювали друковані на зразок гітлерівських «Bekanntmachung» афіші з прізвищами засуджених на смерть і страчених членів українського підпілля.
Протягом перших трьох місяців діяльності ВСОГ засудженних практично позбавляли можливості користуватися з права помилування. Здійснення вироку відбувалося нерідко вже за три дні від моменту його оголошення, в кількох випадках навіть того самого дня. Вироки затверджував командир ОГ «Вісла» генерал-майор Стефан Моссор. На практиці робив його заступник зі справ безпеки і водночас віце-міністр громадської безпеки полковник Гжегош Корчинський. Згідно з інструкцією головного прокурора Війська Польського полковника Генрика Гольдера від 27 травня 1947 р. вироки смерті, видані ВСОГ «В» мали виконуватися «негайно» після їх оголошення. Від моменту виходу цієї інструкції до середини червня майже всіх засуджених на смерть страчували в той самий день. Потім вироки виконували як правило через 5-7 днів, а щойно від початку серпня через 2 тижні. Прикладом застосування такої процедури є трагічна історія засудженої на смерть Розалії Минько.
Перше засідання ВСОГ «В» відбулося 14 травня. До моменту ліквідації суду 15 вересня 1947 р. розглянуто загалом 2885 справ 364 осіб, у тому числі 315 цивільних і 49 військових. Військово-польовим судом засуджено 315 цивільних осіб, звинувачених у приналежності до УПА й ОУН, в тому числі 173 на смерть, 58 – по життєве ув’язнення, 40 – на 15 років ув’язнення, 39 – на термін нижче 15 років ув’язнення. Виправдано 5 осіб. З-посеред 49 офіцерів і солдатів Оперативної Групи «Вісла», звинувачених переважно у кримінальних злочинах і порушенні військових статутів, 40 засуджено звичайним судом на арешти й ув’язнення від 3 місяців до 5 років, справи 9 осіб передано для подальшого розгляду.
Точна кількість українців, заарештованих і засуджених протягом акції «Вісла» та після її закінчення, невідома. Відомості як МГБ, так і ВП, доступні на нинішньому етапі досліджень, містять багато неточностей і похибок, вимагатимуть ретельної перевірки. Крім ВСОГ «В» українців судили також Районні військові суди в Кракові, Ряшеві, Любліні, Варшаві, а також у Ольштині й Щецині. Вони засудили принаймні кількасот осіб.