3. Розвиток літописання і літератури у Київській Русі

Літописи Київської Русі є одним з найпримітніших історико-культурних явищ середньовіччя.  Літописи були надбанням не лише давньоруської книжної еліти, а й широкого загалу грамотного населення. Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання.  В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року 1, Києво-Печерське 1073 року 2 і Новгородське зведення 1079 року 3. На їхній основі виникло так зване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року 4, що було основою «Повісті минулих літ» («Повісті временних літ»)5. Від неї беруть початок Лаврентіївський літопис (1116 р.)6 та Іпатіївський літопис (близько 1118 р.). Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств.   "Повчання Мономаха". Володимир Мономах не лише здійснював редакторський нагляд над київським літописанням другого десятиріччя XII ст., а й сам пробував сили у цьому жанрі. Йому належить унікальний літописний твір, виконаний у формі літопису-автобіографії, який увійшов в літературу під назвою "Повчання Мономаха своїм дітям" і хронологічно охоплює період від 1066 до 1117 рр. За змістом твір Мономаха поділяється на дві частини: власне повчання і книгу шляхів Мономаха — короткий літопис його князівських походів і перемог.

3. Архітектура Київської Русі

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура — передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів.Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. Високим рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі Чорного моря.У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає "город", тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князь Володимир, а згодом Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі — Києва. За часів Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто ("дитинець"), або "вишгород", "гора", і нижнє ("подол"). Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі — карнизи, наличники, коньки, колонки, одвірки тощо. Вони свідчать про багатий архітектурний декор жител давніх русичів (X —XIII ст.). Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви. Літописи не часто згадують про будівництво дерев'яних храмів, але в архітектурному силуеті міст і сіл вони посідали чільне місце.