Запитання для самоконтролю:

1. До якої мовної сім ї, групи та підгрупи належить українська мова?

2. Що є свідченням спорідненості слов’янських мов? З якими з них українська мова має найбільше спільних рис?

3. Що означає поняття «національна мова»?

4. Які форми національної мови ви знаєте? Коротко охарактеризуйте кожну з них.

Практичні завдання:

1. Спробуйте самостійно відтворити генеалогічне дерево української національної мови. Визначте за ним рівень спорідненості української мови з іншими відомими європейськими мовами.

2. Порівняйте лексичну, морфологічну та синтаксичну системи сучасних української й російської мов та доведіть, що вони є близькоспорідненими мовами.

Тема 3 державна мова. Мовна політика в україні

Національна мова - це одна з найважливіших ознак визначення народу, його самобутності, це засіб єднання поколінь і формування національної свідомості. Державна мова забезпечує єдність території нації, сталість функціонального вияву держави на міжнародній арені. Адже держава покликана не тільки забезпечувати захист населення певної території від зовнішніх посягань, вона з конгломерату людей, попри всі їхні протилежні особистісні, групові, етнічні та інші інтереси, творить єдине суспільство, здатне сконцентрувати свої фізичні й духовні ресурси, тобто здатне саморозвиватися, самореалізовуватися.

Найважливішу роль у консолідації суспільства відіграє мова. Вона завжди лежала й лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту.

Мова – найвагоміше надбання кожної окремої людини й найбільша суспільна цінність. Мова – явище водночас індивідуальне й соціальне, що дає їй можливість виконувати такі важливі для суспільства функції:

• об’єднавчу – об’єднує людей, створює відчуття групової єдності, сприяє перетворенню населення на суспільство;

• організуючу – виступає засобом планування, мобілізації зусиль, передавання волевиявлень;

• інформаційну – є засобом передачі інформації як між окремими індивідуумами, так і між цілими структурами в певному соціумі;

• когнітивну – є засобом пізнання та освоєння навколишнього світу, поширення знань;

• акумулятивну – нагромаджує, зберігає й передає важливий суспільно-історичний досвід від покоління до покоління.

Ці функції мова успішно виконує лише тоді, коли вона витворена певним суспільством, пристосована до його менталітету й умов існування і є спільним надбанням усіх його членів.

Нині українською мовою в Україні розмовляють близько 40 млн. осіб.

Кожна сучасна держава в процесі свого становлення й розвитку стикається з мовним питанням, яке вирішує на користь, як правило, єдиної державної, тобто офіційної мови. В нашій державі воно вирішено на користь української мови. Закон «Про мови в Українській РСР», прийнятий в 1989 році, набув юридичної сили й дає змогу українській мові посісти належне місце, що й було закарбовано в ст.10 Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 грудня 1999 року дав таке тлумачення цього пункту Конституції: «Таким чином, положення Конституції України зобов’язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі і в діловодстві органів державної влади, … а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України».

Стосовно ж національних меншин, всі міжнародні правові документи вимагають, щоб представники національних меншин у повному обсязі володіли мовою країни свого проживання. Зокрема, у преамбулі до Європейської хартії про регіональні мови й мови меншин від 5 листопада 1992 року зазначено: «Захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні проводитися на шкоду офіційним мовам…». У першому пункті Гаазьких рекомендацій щодо прав національних меншин на освіту (жовтень 1996 року) наголошується: «…особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою».

Таким чином, державна мова є спільною для всього суспільства, що дає змогу сконцентрувати весь його духовний, моральний та інтелектуальний потенціал. Наш видатний земляк В. Винниченко ще на початку минулого століття проголосив постулат, який отримав статус закону лише в кінці минулого століття: «На Україні повинно мати силу тільки українське слово».