5.Головні буддійські течії: хінаяма, ваджраяна, махаяна.

Сіддхартха Гаутама не залишив духовного спадкоємця. Його вчення продовжили ченці у монастирях. Проте між членами сангхи згодом виникли суттєві розбіжності у тлумаченні зводу правил буддизму. Одні ченці виступали за пом'якшення і навіть відміну тих суворих меж, що відокремлювали сангху від решти членів суспільства, інші наполягали на їх збереженні. Вже у IV ст. до н. е. це призвело до розколу сангхи на магасангхіку ("велику громаду") — прибічників розширення зв'язків буддистської громади з іншим населенням, і тхераваду ("вчення старійшин") — прихильників консерватизму. На початку І ст. до н. е. у буддизмі сформувались два напрями: хінаяна і махаяна.

Хінаяна (від санскр. — "мала колісниця", або "вузький шлях" спасіння) напрям у буддизмі, послідовники якого зосереджують увагу насамперед на внутрішньому самоспогляданні та мудрості. Вони уникають філософсько-космогонічних спекуляцій; дотримуються догматів первісного буддизму, що написані мовою палі; визнають Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основний акцент вони роблять на особистому спасінні, що може бути досягнуте тільки через відхід від світу, тобто за умови прийняття чернецтва. Хінаяна поширена, головним чином, у тих країнах, куди мігрувало населення Східної Індії — Шрі-Ланки. З часом у хінаяні з'явився складний урочистий культ (наприклад, поклоніння "зубу Будди"), набули значного поширення масові паломництва до святих місць і т. ін.

Махаяна (від санскр. — "велика колісниця", або "широкий шлях" спасіння) проголошує можливість спасіння не тільки ченцеві, а й будь-якому мирянинові, якщо той дотримується обітниць духовної досконалості, читає молитви, творить заклинання, отримує допомогу з боку ченців і обдаровує їх, надає милостиню бідним. Ченці прискорюють спасіння людей культовими заходами бодхісатв (від санскр. — той, чиєю сутністю є знання). Вони можуть безпосередньо втручатися у долю кожного на основі милосердя до живих істот, змінювати їхню карму на більш сприятливу.

Бодхісатви у махаяні — святі, які досягли "порога" нірвани, але останнього кроку до неї не роблять, відмовляються від допомоги заради порятунку інших людей. У ранньому буддизмі бодхісатвою вважався лише Сіддхартха Гаутама, але тільки до того моменту, як він "просвітлів" і став Буддою. Пізніше буддистський пантеон поповнився великою кількістю бодхісатв. Згідно з вченням махаяни, кожний мирянин може стати бодхісатвою і виявляти свої надприродні сили й можливості у відповідь на людські молитви і заклинання, сприяти людям у подоланні мук сансари. Найбільш шанованими бодхісатвами у махаяні є Манджушрі (уособлення вищої трансцендентальної мудрості), Ваджранапі (уособлення влади) та Авалокітешвара (уособлення добра).

Значне місце у махаяні посідає вчення про Рай. Таких раїв є декілька. Вони детально і мальовничо описані у літературі махаяни, у проповідях архатів, зображені у творах живопису і скульптурах. У махаяні Будда з мудреця-вчителя перетворився на типове божество, а бодхісатви на його еманації. Взагалі послідовники махаяни витлумачують життя і вчення Будди дещо довільно. Вони над усе переймаються співчуттями, вчать про те, що спасіння однієї людини залежить від сукупності милосердя інших, їхній ідеал — Будда-спаситель. Згідно з ученням махаяни, спасіння досягається через віру в Гаутаму, який піднісся і став божеством, а також віру в інших святих, які стали бодхісатвами. Тому для спасіння дуже корисно промовляти вголос їхні імена. Махаяна стала основою для деяких шкіл і течій поза межами Індії, в тому числі для ламаїзму.

У ламаїзмі (від тибет. "лама" — вищий, небесний) буддизм, як світова релігія, досяг найбільш завершеного вигляду. Цей напрям сформувався під час пізнього Середньовіччя (VII—XV ст.) на підставі махаяни, елементів давньої релігії тибетців бон-по (різновид шаманства) і тантризму (від санскр. — хитросплетіння, потаємний текст, магія). Останній представлений різноманітними школами і сектами в індуїзмі та буддизмі. Характерною ознакою належності до тантризму є поклоніння певному статевому енергетичному началу, частіше — жіночому, рідше — чоловічому. З погляду тантризму, людина — мікрокосмос, її тіло створене за аналогією з космосом і з того ж матеріалу. Нірвани вона може досягнути за допомогою медитації, практикування йоги і просвітлення. Поводирем на шляху тантри до нірвани є наставник (гуру); помічником — езотеричні (від гр. — внутрішній, потаємний, прихований у процесі релігійних обрядів і в містичних вченнях, у магічних формулах) заклинання, тексти (ман-три) або символи, образи; покровителями й охоронцями-ідами — нижчі божественні істоти; легендарними проповідниками — бодхісатви.

6.Паломницькі центри буддизму: лумбісі, варнса, лхаса. Традиції буддійського паломництва сходять до часу життя самого Будди. Згідно канону Тріпітака, Будда заповідав своїм послідовникам відвідувати місця, де він народився (Лумбіні, непал), отримав прояснення (Бодхгая, штат Біхар, Індія), прочитав свою першу проповідь (Сарнатх, біля р. Варакаси, штат Уттар Прадеш, Індія) і пішов з цього світу (Кушинагара, біля м. Горакхпур, штат Уттар Прадеш, Індія).

У V, VI, VIII вв. здійснилися паломництва китайських ченців буддистів до Індії. Ченці слідували двома маршрутами. Перший, "північний", маршрут пролягав по Великому шовковому шляху через Афганістан і Пакистан. Другий маршрут - через Південно Китайське море, Бенгальська затока.

Тіло Будди після його відходу в нірвану кремувало, останки розділені на 8 частин і поміщені в ступи. Паломництва в буддизмі почалися з поклоніння останкам Будди. Паломництво в буддизмі полягає у відвідинах святих місць для отримання духовних результатів, поклоніння і виразу пошани вищим силам. У каноні сказано, що паломник - це той, хто відмовився від світу, а місця паломництва підносяться драбинками в небо.  5.5. Класифікація святих місць буддизму в Індії і непалі

Буддійські місця в Індії і непалі можуть бути розділені на п'ять категорій:

1) святі місця, пов'язані з важливими етапами в житті Будди; 2) святі місця, які відвідував Будда або де він провів частину життя; 3) святі місця, пов'язані з видатними святими і майстрами буддизму; 4) святі місця, пов'язані з буддизмом як релігією, його історією і культурою; 5) святі місця, в яких продовжується буддійське життя.  5.6. Паломницькі центри буддизму в Індії і непалі

Паломницькі місця пов'язані з етапами життєвого шляху Будди. Є вісім центрів шанування Будди, чотири з них є головними для віруючих: Лумбіні (Непал), Бодхгая (Індія), Кушинагара (Індія), Сарнатх (Індія). Чотири головних центру шанування Будди:

- На території сучасного містечка Лумбіні(Непал) в 543 р. до н.е. народився Сиддхартха Гаутама. Поряд знаходяться руїни палацу, де він жив до 29 років. У Лумбіні знаходиться більше 20 монастирів. - Бодхгая(штат Біхар, Індія) знаходиться в 12 км. від відомого центру паломників індуїстів Гая. Саме тут Будді було послано прояснення. Центром залучення паломників є Махабодхи Мандір, храм, що знаходиться на тому місці, де Будда знайшов прояснення. - Сарнатх(штат Уттар Прадеш, Індія) розташований в 6 км. на північ від р. Варанаси. Тут Будда прочитав свою першу проповідь про чотири благородні істини.  - Кушинагара(штат Уттар Прадеш, Індія) знаходиться біля містечка Горакхпур, тут Будда покинув своє тіло у віці 80 років. Інші центри шанування Будди:

- Раджгар(штат Біхар, Індія), де Будда розповів світу своє вчення про порожнечу. Тут розташована печера, де проходив перший буддійський собор. - Вайшалі(штат Біхар, Індія), тут Будда читав свої проповіді, зокрема вчення про природу Будди, і передбачив свій швидкий відхід із земного світу. - В штаті Махараштра знаходяться печерні храми Аджанти і Еллори. Всього 29 храмів, споруджених в скельних породах ущелини, що нависає над річкою.