3. Фінансове планування

Фінансове планування — це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. Воно є підсистемою фінансового механізму, складовою частиною планування економічного та соціального розвитку.

Фінансове планування відображає вартісний бік економіки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу визначити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Основна мета фінансового планування – найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які би забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур. Воно здійснюється для забезпечення оптимального розподілу та використання ВВП та на цій підставі досягнення підвищення ефективності суспільного виробництва.

Основними функціями фінансового планування є:

- відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

- встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

- вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

- здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

- встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на цій основі визначення їх оптимальної структури.

Об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих громадян; предметом фінансового планування є фінансові ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці.

Суб’єктами фінансового планування є міністерства, відомства, державні комітети, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні, окремі підприємства тощо.

До принципів фінансового планування належать:

- принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;

- принцип оптимального використання фінансових ресурсів із метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;

- принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через такі сфери фінансової системи як державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, фінанси страхових фондів та фінансовий ринок;

- принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку;

- принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання й використання закономірностей розвитку суспільства, реальної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв’язків із натуральними показниками;

- принцип безперервності, тобто взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

- принцип стабільності, тобто незмінності показників фінансових планів.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на спеціально розроблених наукових методах. Метод планування — один із способів розробки фінансових планів спеціалістами на рівні держави, місцевих громад та окремих суб’єктів господарювання.

При визначенні фінансових показників використовуються такі методи планування:

- метод коефіцієнтів або екстраполяції передбачає перенесення встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені. Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів підприємства, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.

Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті. Водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період, а внутрішні помилки, як правило, не вишукуються.

- нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін. Нормативний метод є більш ефективним при умові, що норми і нормативи мають бути науково-обґрунтованими та орієнтованими на кращий досвід. Вони повинні бути тривалої дії і стабільними.

Нормативи бувають двох видів:

1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);

2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань тощо (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку).

- балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

- метод математичного моделювання полягає у побудові фінансових моделей, що імітують реальні економічні та соціальні процеси. Дозволяє заощаджувати фінансові ресурси за рахунок прийняття альтернативних рішень стосовно фінансування певних напрямів діяльності.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування — загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур.

Важливість загальнодержавного фінансового планування й прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всієї держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна Програма економічного й соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми.

Щодо територіального фінансового планування, то слід зауважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об’єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб’єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов’язана з певним економічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб’єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб’єкта.

За економічним призначенням і роллю в процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємопов’язані сфери:

1) сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене планування в межах певних господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування;

2) індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи.

Результатом фінансового планування є розраховані фінансові показники, які відповідають певним ознакам і знаходять своє відображення в документі, який має назву “фінансовий план ”. Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів за відповідний період.

Є загальне правило для всіх видів фінансових планів — вони обов'язково повинні мати підрозділи доходів і видатків. У деяких фінансових планах ці підрозділи можуть мати детальнішу розшифровку. Також вони складаються виключно в грошовій формі.

Усі фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Деякі з них називаються фінансовим балансом.

Фінансові плани складають всі на рівнях всіх ланок фінансової системи, причому форма фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фінансової системи. Вони складаються:

• окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі);

• на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів;

• в розрізі окремих територій (місцеві бюджети);

• на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють такі фінансові плани :

— перспективні (на період понад 1 рік);

— поточні (на 1 рік);

— оперативні (на квартал, місяць).

Перспективні фінансові плани являють собою плани загальної фінансової стратегії і фінансової політики держави, міністерств і відомств, окремих господарюючих суб’єктів.

Поточне фінансове планування охоплює складання таких фінансових планів:

• прогноз обсягів реалізації;

• баланс доходів і видатків;

• прогнозний баланс активів і пасивів підприємства;

• план формування і використання фінансових ресурсів;

• розрахунок точки беззбитковості (межі рентабельності);

• план надходження і використання грошових коштів.

Оперативне фінансове планування має на меті реалізацію поточних фінансових планів і конкретизацію їх показників у формі бюджетів як оперативних фінансових планів короткострокового періоду (до 1 року).

На сьогодні до основних напрямків удосконалення фінансового планування відносять: широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні; підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників; подальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні; уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.