1.4.Приватизація землі,набуття і реалізація права власності на землю

Держава набуває права власності на землю у разі:

• відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та суспільних потреб;

• придбання за договором купівлі-продажу,дарування,міни та іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини,передачі у власність комунальної власності територіальними громадами,конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності, Земельний кодекс передбачає право користування,оренди,сервітуту та інші права відносно землі.

Землекористування – використання землі у визначеному законом порядку. Право землекористування є похідним від права власності. Землекористувач користується землею в обсязі і межах,наданих йому власником. Відхилення землекористувача від основного цільового призначення земельної ділянки може стати основою для припинення його права користуватися нею.

Види землекористування:

• постійне користування – право володіння і користування земельною ділянкою,що перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку. Суб'єктами такого права можуть бути тільки державні і комунальні і підприємства,установи та організації.

• орендне землекористування – це засноване на договорі, тимчасове володіння і користування земельною ділянкою. Яка необхідна орендареві для його діяльності. Сторони в орендних відносинах – орендодавець і орендар. Орендарями можуть бути громадяни та юридичні особи України,іноземні громадяни,особи без громадянства, іноземні юридичні особи Іноземні держави й міжнародні організації. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою (не більше 5-ти років) і довгостроковою ( не більше 50-ти років);

• право земельного суверенітету – право обмеженого (платного або безоплатного) користування земельною ділянкою (наприклад, для прокладки комунікацій).

Право на користування орендованою ділянкою виникає після держвної реєстрації договору.

Земельні спори - це спори, що виникають між власниками землі та землекористувачами з приводу володіння,користування чи розпорядження земельною ділянкою. Національне законодавство розрізняє власне земельні та майнові спори, пов'язані із земельними відносинами.

До земельних спорів належать:

• спори між громадянами-власниками житлового будинку,інших будівель і споруд та земельної ділянки на праві спільної власності щодо порядку використання й розпорядження земельною ділянкою;

• спори з приводу розмежування території сіл,селищ,міст,районів,областей;

• спори з приводу сумісного землекористування громадян;

• спори,пов'язані з вилученням земельної ділянки у землекористувача без його згоди;

• спори,пов'язані з відомою місцевої ради у наданні земельної ділянки.

Більшість земельних спорів вирішується адміністративному порядку,водночас вони розглядаються і в судах.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну,адміністративну або кримінальну відповідальність за:

• недійсність угод щодо земельних ділянок,укладених з порушенням встановленого законом порядку;

• самовільно зайняття земельних ділянок;

• використання земель не за цільовим призначенням.