Тема 2.Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах

В економічній теорії національну економіку позначають різними ідентичними за змістом поняттями: «народне господарство», «національне господарство», «суспільне господарство», «національна економіка».

Сутність національно-господарського комплексу України. Це господарська система, яка історично сформувалася в певних територіальних (національних) межах.

Національна економіка - конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території

Міжнародний поділ праці зумовив створення міжнародних ринків, покупцями і продавцями на яких є не стільки окремі виробники, скільки країни. Своєю продукцією на таких ринках вони представляють усю національну економіку; її структуру і обсяги виробництва, продукцію, а разом з тим суспільство, народ, націю, які це створили. Тим, наскільки економічна система задовольняє потреби власного суспільства і наскільки її продукція потрібна у світі, визначається місце і роль суспільства, його господарства серед інших суспільств.

Усі народи земної кулі розвивалися як окремі роди, общини, народності, нації, об'єднані територією, засобами виробництва, виробничими відносинами. Така економіко-територіальна спільність і стала основою національних традицій господарювання, національної мови, культури. Самобутність мови, побуту, культури сформували самобутність господарювання.

Національну економічну систему характеризують:

а) ознаки національного суверенітету:-незалежність; -національна державність; суверенітет законотворчості: - суверенітет виконавчої влади; - суверенітет господарської діяльності; - суверенітет зовнішньоекономічної діяльності;

б) ресурсо-виробничі ознаки: трудовий потенціал; - науковий і техніко-технологічний потенціал; - природно-ресурсний потенціал національна власність;

в) господарсько-організаційні ознаки: національна фінансово-кредитна система; - національна грошова одиниця; - національна митна система; - національна система управління і регулювання; національна транспортна система; - національна виробнича інфраструктура;

г) товарообмінні ознаки: - внутрішні ринки товарів, робіт і послуг;- внутрішні ринки цінних паперів; - система виходу на світові ринки

Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і законами країни, спрямованими на регулювання економічних, соціальних, політичних і міжнародних відносин.

Ресурсо-виробничі ознаки виявляються через фізично-якісні та економічні критерії оцінки продуктивних сил (табл.2).

Таблиця 2

Критерії оцінки національно-господарського комплексу

	Фізично-якісні:
Т	К	О
населення працездатного віку; рівень освіти, професійна освіта, рівень професійної кваліфікації; рівень інтелекту і спосіб мислення працюючих.	кількість підприємств загалом за сферами і за галузями виробництва; технічний рівень виробництва, інновації, рівень технологій.	природні умови; мінерально-сировинні ресурси; рівень забезпеченості сировиною; коефіцієнт корисності ресурсів.
Економічні:
суб'єкти власності; суб'єкти підприємництва; суб'єкти виробництва; суб'єкти споживання.	об'єкти власності і підприємництва і виробництва; форми виробничої інтеграції.	предмети власності; предмети праці; предмети підприємництва; предмети реалізації; предмети споживання.

Господарсько-організаційні ознаки втілюються в національній системі обороту елементі в продуктивних сил, національному економічному І Управлінні та регулюванні.

Національну систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:

грошова - національна грошова одиниця, система грошового обігу;

фінансова - фінанси держави, підприємств, населення;

кредитна - кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

Національне економічне управління і регулювання утворюють:

макроекономічне - процеси народонаселення, обсяг і структура виробництва національного продукту, пропорції національно-господарського комплексу, індекси цін і курс національної грошової одиниці;

регіональне - процеси зайнятості, діяльність місцевих бюджетних установ комунальної інфраструктури;

мікроекономічне - процеси формування обсягів і структури вироб­ництва, забезпечення ефективності використання основного, трудового й обігового капіталів, реалізації продукції, отримання прибутків і виконання зобов'язань перед державним й та регіональними бюджетами.

Товарообмінні ознаки виявляються у: - соціальній значущості продукту; - здатності задовольнити потреби людини; - якості товарів і послуг; - ціні одиниці товарів і послуг; - конкурентоспроможності товарів і послуг на їх сегментах ринку; - співвідношенні попиту і пропозиції на тих чи інших сегментах ринків.

Перелічені ознаки національної економічної системи, їх показники визначають стан економічної системи країни.

Особливості господарського комплексу України. Господарський комплекс країни складають: населення і число зайнятих в економіці, основний і оборотний капітал, кількість підприємств, галузеві пропорції, обсяг і структура національного продукту. Національна економічна система України має галузеву систему організації виробництва та управління.

Галузь економіки сукупність підприємств і організацій, об’єднаних у спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева структура економіки відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями Це дає змогу аналізувати міжгалузеві пропорції і зв'язки, ефективність і динаміку виробництва. Сфери діяльності та галузі виробництві об'єднують у групи:

а) сфера виробництва:

• промисловість, сільське господарство, будівництво., де створюються натуральні цінності;

• транспорт і зв'язок, обслуговування натурального виробництва, тобто забезпечення доставки матеріальних цінностей споживачам;

• торгівля, матеріально-технічне постачання, громадське харчування, заготівля, тобто продовження процесу виробництва і створення приросту доданої вартості;

б) сфера послуг:

• житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення;

• освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування;

• органи управлінню і оборони;

• кредитування, страхування соціального забезпечення і захист малозабезпечених.

Аналіз галузевої структури економіки дає змогу оптимізу вати та зба­лансувати пропорції всієї економіки. Головною умовою формування регіональної економічної системи, як і будь-якого рівня організації виробництва загалом, є наявність живої праці, під якою мають на увазі сукупність фізичних, духовних, моральних, етичних, естетичних здібностей людини, що їх використовує вона під час виробництва життєво необхідних речей і послуг. Джерелом формування живої праці є природний і механічний процес відтворення населення.

Відтворення населення - це процес постійного відновлення поколінь людей внаслідок взаємодії народжуваності і смертності, еміграції та імміграції, результат єдності трьох видів руху населення - природного, І просторового (міграція) і соціального (соціальна мобільність).

За відношенням до економіки населення є одночасно і виробником, і споживачем матеріальних благ. Населення не може існувати поза економікою, а економіка - без живої праці і населення загалом, це дві частий одного соціального організму.

Сутність населення і його суспільні категорії. Суб'єкти управління регіональною економікою повинні бути свідомі і "і о, що населення є носієм і джерелом матеріальних і духовних потреб, і жива праця - суб'єктом економічних інтересів і стимулів. Структура і динаміка економіки регіону повинна відповідати обсягу і структурі життєвих потреб населення і виробничих потреб підприємств, що розміщені в регіоні.

Жива праця (число зайнятих в економіці) володіє фізіологічною її інтелектуальною силою, здатністю створювати продукти для задоволення власних потреб і відтворення. Створений валовий продукт В практично у повному обсязі використовується для виробничого і невиробничого споживання населення через валові витрати В*. Отже, виробництвом забезпечується відтворення населення.

Населення природно-історична сукупність людей, яка формується і безперервно відтворюється в процесі виробництва і відтворення самого життя.

Населення є джерелом формування головної продуктивної сили живої праці, носія виробничих відносин. Його характеризують національні, соціальні та економічні особливості. Національні особливості відображають риси мислення, свідомості, культури, побуту, ставлення до праці, природи, торгівлі, міжнародних відносин тощо. Соціальні особливості відображають груповий або суспільний спосіб життя людини, її природне відтворення, економічні - здатність до праці, творчості, виробництва.

Національна категорія населення. Національна категорія населення відображає процеси, особливості поглядів певних його груп на проблеми суверенітету, державності, мови, культури, побуту, способу мислення, ведення господарства тощо. Вона тісно пов’язаній і формуванням єдиної державної та господарської системи, в основі яких є конституція країни і закони, що регулюють відносини національною і соціального й економічного розвитку.

У сучасному розумінні національна спільність людей не обов'язком є моноетнічною групою. Нації сучасних держав переважно багатоетнічні. Але всі вони є громадянами країни і представниками її наші Наприклад, громадяни України російського, польського, єврейський і походження є представниками української нації з усіма її державними атрибутами і символами. Відповідно держава й економіка теж національні. Наприклад, економіка США як багатоетнічної країни така « національна, як і економіка майже мононаціональної Японії, оскільки кожна сформована на єдиній основі пізнання об'єктивних економічних законів і способів мислення та на власній конституції.

Національна категорія населення - група населення, об'єднана за певними якісними ознаками самопізнання, способу мисле чи» самосвідомості, ставлення до держави, праці, довкілля тощо. Національну категорію можна розкрити за критеріями національної самосвідомості.

1. Свідомість національного патріотизму. Об'єднує групу люден і високим рівнем національної самосвідомості, гордості за свою нации і країну, з бережливим ставленням до національної (державної) мови культури, історії, освіти, релігії, до культурних та історичних надбані. інших народів, які сповідують пріоритет загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини і націй, соціальної справедливості, терпимості, національно-демократичних ідей.

2. Свідомість національного нігілізму. Об'єднує групу людей, яким байдуже або майже байдуже національне походження; вони надають перевагу меркантильним інтересам, концентрують свої зусилля ні матеріальному збагаченні, навіть незаконним шляхом; у політиці відстоюють ідеологію космополітизму, соціальної рівності, державної багатомовності.

3. Свідомість національної винятковості. Об'єднує групу людей, які гіперболізують значення своєї нації, тобто підносять її вище за інших, нав'язують свою національну культуру іншим народам, асимілюють їх тощо; політика такої групи ґрунтується на ідеології фашизму, расизму, фашизму, великодержавного імперіалізму тощо.

Кількісне співвідношення населення за критеріями національної і відомості є дуже важливе в аспекті формування праці, капіталу, здійсння державної кадрової політики.

Соціальна категорія населення (категорії природного відтворення). Поняття «соціальна категорія населення» характеризує» процеси відтворення суспільства і суспільний спосіб життя. Соціальна категорія населення - група населення, об'єднана за певними якісними ознаками розселення, природного відтворення та переміщення.

Соціальні категорії населення можна згрупувати:

за критерієм чисельності: - чисельність населення загалом; - чисельність міського і сільського населення; - чисельність населення ю статтю і віком; розселення населення по території; - динаміка чисельності населення; за критерієм природного руху: - народжуваність; - смертність; природний приріст; - дитяча смертність; - шлюбність і розлучення; за критерієм міграційного руху: - переміщення населення всередині країни; - виїзд населення з країни (еміграція); - в'їзд населення в і раїну (імміграція); - міграційний (механічний) приріст населення.

Усі соціальні категорії населення виявляються через відповідні кількісні показники, зіставляючи які в часі, можна простежувати тенденції закономірності природного відтворення і соціального розвитку населення.

Економічні категорії населення (категорії зайнятості). Належність до певної економічної категорії населення пов'язана з працездатністю за віком, загальноосвітньою і спеціальною підготовкою, професійною кваліфікацією, часом праці, оплатою праці тощо.

Економічна категорія населення - група населення, об'єднана за іншими якісними ознаками здатності до праці, рівня професійної Підготовки, складності виконання праці, зайнятості.

Зайнятість відображає аспект виробничих відносин, пов'язаний із залученням працівника до конкретної кооперації праці на відповідному робочому місці, засвідчує забезпеченість працездатного населення робочими місцями. При цьому визначають:

рівень зайнятості працездатного населення в суспільно корисній праці; розподіл зайнятого населення між сферами і галузями національної економіки і територією країни; ефективність використання праці зайнятих на виробництві.

Процес зайнятості вивчають за допомогою певних категорій, праце здатне населення, трудовий капітал, економічно активне населении безробітне населення та ін.

Працездатне населення - сукупність людей віком від 17 до 60 років здатних за психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі. До працездатного населення відносять зайняте в національній економіці населення старше і молодше від працездатного віку, яке має фізичний розвиток, розумові здібності та знання, необхідні для праці

Працездатне населення класифікують за якістю підготовки до праці та складністю виконуваної праці. У ринковій економіці надаючі, перевагу підготовці працівників високої кваліфікації, оскільки цього вимагають складні технічні засоби виробництва і технології. Відповіді виокремлюють групу працездатного населення з високим інтелектом і творчим потенціалом, яку ще називають людським, або трудовим капіталом.

Трудовий капітал - частина працездатного населення, яка володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатна створювати нові системи знань, техніки, технологій, форм організації праці та виробництва, істотно впливати на технічний рівень виробництва, зростання обсягів виробництва, якості, конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Щодо розвитку продуктивних сил, темпів зростання обсягів виробництва національного продукту - це найактивніша і найпродуктивніша група населення. У Японії кожний другий зайнятий має вищу освіту, в США - постійно підвищує свою професійну кваліфікацію третина зайнятого населення. Серед зайнятого населення виділяють частину населення, яка є реальним активним чинником продуктивних сил, створює необхідний для споживання і відтворення національний продукт, що є основою доходу зайнятих і незайнятих в економіці. Цю категорію називають економічно активним населенням.

Економічно активне населення працездатне населення, зайняте суспільно корисною діяльністю, яка приносить дохід.

Закономірною є природна незайнятість, зумовлена відсутністю місць lip ни. способом виробництва та іншими чинниками. Незайнятим вважають населення працездатного віку, яке готове до праці. Це безробітне населення, яке не заробляє доходів і певний час отримує матеріальну підтримку держави. Безробітне населення частина населення працездатного віку, тимчасово не зайнята в суспільне корисній діяльності, яка не заробляє доходів.

Національні, соціальні та економічні категорії населення є основою аналізу демографічних, національних, соціально-культурних та господарських процесів в регіоні і країні.

Розселення і демографічні процеси в регіоні.В Україні розвинулися три форми поселень, які характеризують систему розселення людей: міста, селища міського типу і сільські Населені пункти. Типовими формами є міста та дисперсно-групове (розсіяно-групове) сільське розселення, що свідчить про переважання кількості сільських населених пунктів над міськими при вдвічі меншій чисельності сільського населення. Мінімальна чисельність жителів, яка дає підставу реєструвати місця їх поселення як населені пункти - 15 осіб, а відстань між ними повинна становити 2 кілометри.

До категорії міст в Україні належать поселення з чисельністю населення понад 10 тис. осіб. До категорії селищ міського типу -поселення з чисельністю населення понад 2 тис. осіб. За даними перепису 2001 р., в Україні налічувалося 454 міста, 897 селищ міського типу, 28 775 сільських населених пунктів.

Оцінку розселення и регіоні необхідно проводити за загально прийнятою методологією. Ця методологія прийнятна для оцінки регіонів різного рівня організації: мікроекономічного. мезоекономічного, макроекономічного і мегаекономічного районів. В Україні налічується 490 територіально-адміністративних районів і 121 район у містах, тобто це є потенційні мікроекономічні райони. Відповідно у кожному територіальному районі є свій адміністративний центр і певна кількість селищ міського типу та сільських населених пунктів.

Таким же чином в Україні сформовані 25 моноадміністративних мезоекономічних районів - 24 територіально-адміністративні області одна АР Крим з своїми адміністративними центрами. Внаслідок розвитку торгівлі транспорту, промисловості, науки тощо в окремих обласних центрах, зокрема у Києві, Львові, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку і Одесі, розвинулися макрополіси (великі агломерації) з чисельністю населення 800 тис і понад 2 млн. чол.. Вони поширили сипі вплив на сусідні області і сприяли формуванню в Україні шести поліадміністративних мезоекономічних районів.

Важливим чинником регіональної економіки є чисельність населення, яка забезпечує відтворення чисельності працездатного населення, чисельності зайнятих, трудового капіталу.

Міське населення. Значно переважає чисельність міського населення у АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській Одеській, Харківській областях. Незначне переважання - у Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях.

Сільське населення. На початку XX ст. в Україні переважало сільське населення - понад 80% . На початок XXI ст., відносна чисельність сільського населення значно зменшилася і становить до 32%, або понад 16 мли. осіб. Переважає сільське населення у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій областях.

Динаміка чисельності сільського населення має певні територіальні відмінності. Наприкінці XX ст. чисельність сільського населення зросла в АР Крим, Закарпатській і Херсонській областях, у решті областей вона помітно знизилася, зокрема у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Херсонській.

Статево-вікова структура населення. Показник статевої структури характеризує співвідношення чоловіків і жінок у загальній чисельності населення. З 1970 р. до 2004р. намітилася тенденція до стабільного співвідношення чисельності чоловіків і жінок з незначним переважанням чоловіків. Ця тенденція зберігається у співвідношенні: жінки -53,5%, чоловіки -46,5%.

Природний приріст. Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:

1) області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по країні;

2)області Центрально-Південного регіону з вищими за середньо-країнські показниками народжуваності та смертності;

3)області Центрально-Східного регіону з нижчими за середньо-Українські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.

Зайнятість і ефективність праці в регіоні. Населення працездатного віку є основою зайнятості в різних галузях національної економіки. Із процесом зайнятості пов'язані такі економічні категорії: працездатне населення; - трудовий капітал; - економічно активне населення - безробітне населення.

Теоретично можлива повна зайнятість усього працездатного населення. Однак важливою умовою зайнятості є наявність робочих місць та економічні потреби в збільшенні чи зменшенні їх кількості.

Населення працездатного віку становить кількісну основу іншої категорії - економічно активного населення, до якого також належить молодше і старше за працездатне зайняте населення. Отже, потенційно працездатного населення може бути більше, ніж населення працездатного віку. Зайняте працездатне населення - це економічно активне населення.

Категорії зайнятості. До населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, віднесені особи працездатного віку і старшому та підлітки, які протягом року були постійно зайняті економічною діяльністю.

Рівень зайнятості визначається як відношення кількості зайнятого населення до всього обстеженого населення або населення по відповідній віковій групі за статтю та по регіонах.

Безробітні у визначенні Міжнародної Організації Праці - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мат роботи (прибуткового заняття); - шукали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні: - готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

До категорії безробітних також відносяться особи: - які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; — що знайшли роботу чекають відповіді; - зареєстровані в службі зайнятості як такі, інші шукають роботу; які навчаються за направленням, служби зайнятості

Рівень безробіття - відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення (живої праці) або до працездатною населення працездатного віку.

Економічно активне населення згідно з концепцією праці - це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного період) забезпечує пропозицію праці для виробництва товарів та послуг. До економічно активних відносяться особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні (у визначені МОП).

Економічно неактивне населення (поза живою працею) - особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». До складу цієї категорії населення включаються: учні та студенти; пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; - особи, які зневірились знайти роботу; - інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Втрати робочого часу - це час, який можливо було використати для роботи, але не відпрацьований з причин неявок з дозволу адміністрації (включаючи неявки з ініціативи адміністрації), прогулів та страйків.

Продуктивна сила одного зайнятого вимірюється двома методами.

1. Визначають продуктивність праці одного зайнятого як відношення обсягу виробленого продукту до чисельності зайнятих.

2. Визначають трудомісткість одиниці продукції як відношенням чисельності зайнятих за час праці і до обсягу виробленої продукції.

Обидва методи є важливими, оскільки перший визначає кількість виробленого продукту одним зайнятим, другий - кількість праці в одиниці продукції.

Теоретичні засади регіональних фінансів. Теоретичні засади формування регіональних фінансів ґрунтуються на загальній методологи фінансів. Ефективне управління регіоном означає створення ефективні у регіональних фінансів.

Регіональні фінанси сукупність відносин, які виникають в регіоні і приводу створення регіональної валової доданої вартості і формування на її основі бюджетних доходів місцевої влади, держави, підприємств і населення регіону.

Основним елементом фінансів є гроші, за допомогою яких оцінюють вартість. Кожен елемент продуктивних сил є товаром і має вартість на ринку, перетворюючись у процесі обміну на гроші. Товар і гроші перебувають у постійному обороті. Власники продають свій товар, споживачі платять за нього гроші. У процес обороту залучені праця, засоби виробництва, матеріально-сировинні ресурси, готова продукція, послуги та еквівалент їхньої вартості - гроші. Від швидкості обороту елементів продуктивних сил залежить обсяг валового випуску продукції. Швидкість обороту залежить від організації механізму оборотності товарів і грошей, економічної та грошової політики держави, податкової її їсте ми, стимулюючої системи, які сукупно утворюють систему фінансів.

У межах регіону і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають регіональних і національних: ознак. Вони втілюють кушгість регіональних і національних відносин, за допомогою яких розподіляється валовий регіональний і національний продукт і валова регіональна та національна додана вартість для утворення і використання грошових фондів з метою розширеного відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури та піднесення рівня життя людей.

Фінанси регіонального і місцевого самоврядування. Сучасні регіональні і місцеві фінанси в Україні є складовими частинами державних фінансів і практично цілком залежить від державної бюджетної політики.

Систем)' державних фінансів утворюють грошові засоби, фінансові ресурси, а також економічні відносини, зумовлені взаєморозрахунками між господарюючими суб'єктами, рухом грошових коштів. Головним документом державних фінансів є бюджет. Бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюють органи державної влади. Бюджетна система кожної держави залежить від особливостей її устрою (унітарна чи федеративна держава), її політичної, економічної та інших підсистем. Бюджетну систему України утворюють: Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. Сукупність усіх бюджетів, які належать до бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України, який використовують для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку держави. Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Фінансові проблеми регіонального і місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеві Ради і народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» дещо підвищить рівень їх фінансової самодостатності. Однак остаточної фінансової самодостатності бюджетів регіонального і місцевого рівня ще не досягнуто.

Сучасна практика формування місцевих фінансів показує, що основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є насамперед те, що законодавство не встановлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів. У зв'язку з цим неможливо визначити, якою мірою закріплені за місцевими бюджетами доходи забезпечують потреби і в яких розмірах.

Сутність і роль територіальних бюджетів. Як уже зазначалось до територіальних належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні органів місцевого і регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група - це сільські, селищні та міські бюджети.

Практика ринкових країн показує, що територіальна бюджетна система повинна базуватися на двох основних принципах:

по-перше, підприємства і організації, що розміщені в регіоні, повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими у кращому використанні всіх видів ресурсів, а місцеві Ради - у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності; мова йде про те, щоб основу дохідної частини територіальних бюджетів становили платежі за ресурси, але для цього необхідно забезпечити реалізацію права власності місцевої ради на ресурси, надані в розпорядження і користування суб'єктам господарювання; прив'язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови, за яких місцеві Ради увійдуть до системи ринкових відносин як рівноправний партнер; важливо, що платежі за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть заінтересовані в розширенні відтворення ресурсів та посиленні контролю за їх використанням;

по-друге, органи регіонального і місцевого самоврядування повинні мати економічно обґрунтований і законодавчо закріплений ряд територіальних податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо.

З дохідною частиною територіальних бюджетів повинні бути збалансовані й територіальні видатки. Напрями видатків здебільшого с значно ширші, ніж джерела доходів. Проте органи регіонального і місцевого самоврядування самостійно визначають напрями використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств і організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забез­печення, на утримання місцевих органів влади та управління.

В свою чергу органи регіонального і місцевого самоврядування при розподілу бюджетних видатків повинні враховувати зворотний ефект фінансування своїх програм:

по-перше, система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці, і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер; система освіти - це комплекс послідовно пов'язаних між собою ланок навчання: дошкільне виховання, загальноосвітні школи, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта;

по-друге, фінансування культури, проведення культурно-просвітницької роботи впливає на виховання національно свідомих громадян країни, формування у них національно-патріотичного світогляду, свободи, праці задля себе і країни;

по-третє, фінансування охорони здоров'я впливає на зниження рівня непрацездатних, втрат робочого часу і недопущення спаду виробництва через запобігання захворюваності працюючих;

по-четверте, фінансування житлово-комунальної сфери, зокрема житлового будівництва, водопостачання, каналізації, газопостачання, елктро- і теплопостачання, благоустрою населених пунктів сприяє покращенню обороту грошових і матеріальних ресурсів населення і підприємств, зниження рівня заборгованості комунальних платежів;

по-п'яте, реорганізація фінансування соціальної сфери повинна вплинути на підвищення продуктивності праці у виробничій сфері річ у тому, що раніше розвиток соціальної сфери був тісно пов'язаний з суспільними фондами споживання; такий зв'язок відповідав ідеї соціальних гарантій населенню і виглядав дуже привабливо, хоч практика не підтвердила таких гарантій більшості верств населення.

Доходи і видатки територіальних бюджетів. За чинним законодавством регіональні і місцеві бюджети самостійно розробляють і виконують відповідні органи самоврядування: АР Крим, обласні, районні центри міста Київ і Севастополь.

У доходи бюджетів АР Крим, обласного, міського (м. Києва та Севастополя) бюджетів зараховують:

частину податку на додану вартість та акцизного збору, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік, але не менш як 20%; податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм підпорядкування і власності (крім комунальної) у розмірі, що дорівнює 70% від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня; частину прибуткового податку з громадян; 70 % податку на майно підприємств і організацій усіх форм підпорядкування і власності; 10 % плати за землю до обласних бюджетів і 70 % - до бюджетів міст Києва і Севастополя;надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що провадяться за рішеннями відповідних представницьких органів влади, згідно з законодавством України; частину доходів від приватизації державного майна, яка визначається законом про державний бюджет на рік; відрахування, дотації та субвенції з державного бюджету України; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності цього рівня; дивіденди, одержані на акції та цінні папери, що належать державі в акціонерних підприємницьких структурах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня; інші надходження, передбачені законами України.

В свою чергу у доходи районних бюджетів районів, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, встановлених законодавством України, зараховуються:

податок на прибуток підприємств і організацій; податок на нерухоме майно громадян; місцеві податки і збори; частину доходів від приватизації державного майна, яка визначається Радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня; інші надходження; податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної) у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня; плату землю до районних бюджетів у розмірах, визначених Радою народних депутатів вищого рівня, і 60% - до бюджетів міст.

У дохідну частину бюджетів районів у містах зараховують:

податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної) у розмірі, визначеному Радою народних депутатів витого рівня, та 100 % податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному Радоюнародних депутатів вищою рівня, але не менш як 50%; плату за землю у розмірах, визначених Радою народних депутаті» вищого рівня; місцеві податки і збори у розмірах, визначених Радою народних депутатів міста;частину доходів від приватизації майна, яка визначається Радоюнародних депутаті в вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня; інші надходження.

Треба зазначити, що види податків та інших платежів, які підлягають зарахуванню до районного бюджету району в місті, встановлюються міською Радою народних депутатів відповідно до законів України, чинного законодавства Автономної Республіки Крим і рішень представницьких органів влади вищого рівня, прийнятих у межах їхньої компетенції.

У доходи міських (міст районного підпорядкування), сільських, селищних бюджетів у порядку і на умовах, встановлених законодавством України, зараховують:

податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної) у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня., та 100 % податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня; 60 % плати за землю;місцеві податки і збори; частину доходів від приватизації майна, яка визначається Радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня; інші надходження.

Видатки. З бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя здійснюються видатки на такі цілі:

фінансування установ і організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів, відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

утримання представницьких і виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;

фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного законодавства України з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна касова готівка. Вона може бути використана протягом року па покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена того самого року до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Податки в системі регіональних фінансів. Податки як економічна категорія виражають відносини з приводу розподілу доданої вартості між її виробниками, державою та органами регіонального і місцевого самоврядування.

Культура податкових відносин є найвищою у країнах з ринковою економікою. Тут податки стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Воні включає методи і об'єкти оподаткування, ставки податків, строки сплати, контроль за витрачанням.

З іншої сторони податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Концепція податкової політики держави має містити обґрунтовані висновки про вплив оподаткування на результати господарської діяльності підприємств і організацій, обсяг, напрями і характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.

Принципи податкової системи. Головні принципи податкової системи можна подати таким чином:

по-перше, сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду, платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

по-друге, об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

по-третє, умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

Податкова система України. Вона включає суб'єктів оподаткування або податкову базу: фізичні - населення і юридичні - господарські структури особи та рівні податків - державні і територіальні (регіональні і місцеві). Державні податки включають: податок на прибуток; податок пі добавлену вартість; акцизний збір; прибутковий податок з громадян; Плату за землю; лісовий доход; екологічний податок; державне мито; податок з власників транспортних засобів; вивізне мито; ввізне мито, плату за воду; промисловий податок; податок на промисел; податок на майно.

Місцеві податки і збори передбачають: готельний збір; збір за паркування автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір з власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно-телезйомок; збір м проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; Комунальний податок; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

Система оподаткування фізичних і юридичних осіб має такі складові:

оподаткування фізичних осіб:

прямі податки і внески;

прибутковий податок з громадян;

податок на майно;

податок за землю;

податок з власників транспортних засобів;

податок на промисел;

державне мито;

внески до Пенсійного фонду;

місцеві податки і збори;

непрямі податки:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

мито;

оподаткування юридичних осіб:

прямі податки:

податок на прибуток;

податок на майно;

плата за землю;

податок з власників транспортних засобів;

непрямі податки і внески:

мито; відрахування на геологорозвідувальна роботи;плата за використання природних ресурсів; плата за забруднення навколишнього середовища;державне мито; місцеві податки і збори;

відрахування і внески до цільових фондів: - Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Фонд Чорнобиля; - Фонд зайнятості населення; - Фонд конверсії; - Інноваційний фонд; - Позабюджетні фонди місцевого самоврядування.

Наявність у бюджетах всіх рівнів, його дефіциту засвідчує про наявність малопродуктивної і ефективної економіки підприємств, регіоні и і країни загалом. Однією з причин цього є недосконала з погляду симулювання виробництва податкова система, що зумовлює низькі темпи економічного зростання (частіше застою та спаду виробництва), відповідно появу дефіциту бюджетів і інфляції.

Одним з напрямів вирішення цієї проблеми має стати перенесення центру ваги у податковій політиці з фіскальної функції на функції і регулювання економіки, економічне стимулювання підприємств, використання світових досягнень науково-технічного прогресу, призупинення на цій основі падіння виробництва.

Сутність оборотного капіталу. Окрему економічну категорію становлять мінерально-сировинні ресурси, матеріали, напівфабрикати, які в технологічному процесі перетворюються на готовий до споживання продукт. Кількість сировини та інших ресурсів, необхідних для виробництва продукту за певний період, визначає категорія «оборотні ресурси», або «оборотний капітал». Оборотний капітал - частина виробничого капіталу, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі, цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється в натуральній і вартісній формах після кожного ви­робничого циклу.

Складовими оборотного капіталу є:

• предмети праці, які перебувають на підприємстві як виробничі запаси: сировина, основні й допоміжні матеріали, паливо й пальне, куплені напівфабрикати, тара й тарні матеріали, запасні частини для поточного ремонт) основного капіталу;

• предмети праці, задіяні у процес виробництва: незавершене виробництво, витрати на освоєння нової продукції та напівфабрикати власного виготовлення.

Рівень ефективності використання оборотних засобів вимірюється показником їх оборотності. Оборотні засоби (оборотний капітал) у своєму русі проходять три стадії:

1) зміна грошової форми на товарну;

2) продуктивне споживання предметів праці, яке завершується виробництвом готової продукції;

3) перебування у сфері обігу і повернення після реалізації продукції до грошової форми.

Особливістю оборотного капіталу є те, що вся його вартість переходить на новостворений продукт праці за один кругооборот. Розмір вартості оборотного капіталу, який обернувся за рік, відповідає сумі територіальних затрат у собівартості продукції. Економічне значення оборотності оборотних засобів визначається потребами в них підприємства за певних обсягів виробництва і реалізації продукції.

Регіональна статистика оборотні ресурси відстежує за декількома напрямами:

а) за галузями: - промисловість; — сільське господарство; — будiвництво; транспорт; торгівля та громадське харчування; Постачання, збут, заготівлі та інші галузі економіки регіону;

б) за структурою: - товарно-матеріальні цінності; - товари відвантажені і надані послуги; - грошові кошти; - дебітори та інші оборотні кошти регіону.

Структуру дебіторської заборгованості, кошти якої представляють міцну оборотного капіталу підприємств, складають: вартість відвантажених, але ще не оплачених товарів, виконаних робіт і наданих послуг, кошти за векселями, за бюджетом, за дочірніми підприємствами, ш персоналом тощо.

Власні оборотні ресурси. Вони є результатом основних показників фінансів підприємств, якими є: баланс, балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), дебіторська, кредиторська та прострочена заборгованість.

Баланс - документ бухгалтерського обліку, який узагальнено інформує про стан справ суб'єкта господарської діяльності на певну дату Ціни чом зіставлення засобів, що використовуються в процесі підприємницької діяльності, джерел фінансування.

Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, відображена в його балансі, ими очоплює прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому ні. н продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають, окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) п. рацій, роялті і позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість (за винятком товарообмінних Операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збopy та інших обов'язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, які належать до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Дебіторська заборгованість - рахунки, які належать до сплати виникають, як правило, у зв'язку з поставками в кредит. її складовими і розрахунки за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав; за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; за одержаними векселями з бюджетом; за виданими авансами; з дочірніми підприємствами іншими дебіторами.

Кредиторська заборгованість - грошові кошти підприємства, які належить виплатити юридичній чи фізичній особі. До неї належать розрахунки за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав: u товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; за виданими векселями за одержаними авансами; з бюджетом; за позабюджетними платежами зі страхування; з оплати праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами.

Прострочена заборгованість - заборгованість, не виплачена у визначені терміни або в терміни, вказані в договорі.

Таким чином власна продуктивна і ефективна діяльність підприємств є основою збалансованого і ефективного їх фінансового стану. Прибутки від діяльності є надійним джерелом формування оборотного капіталу

Запозичення і капіталовкладення. Практика показує, що підприємства не завжди мають збалансований фінансовий стан і спроможність забезпечувати власними силами оборотні і капітальні вкладення. Суб'єкти виробничої діяльності завжди потребують певної кількості грошових чи матеріальних ресурсів для забезпечення матеріального виробництва. Ці ресурси використовують для здійснення капітальних вкладень , підготовки кваліфікованої праці , закупівлі матеріалів і сировини та ін.

Завдяки цьому виробники збільшують кількість і поліпшують якість чинників виробництва, що впливає на зростання обсягу виробництва Г. Але не завжди вони можуть володіти необхідними ресурсами в потрібний час. Для цього підприємці користуються позиками (кредитом).

Кредит - позика в грошовій чи товарній формі на умовах повернення і виплати відсотків за користування.У ринковій економіці грошові запозичення є звичною справою, оскільки підприємства не завжди мають вільні кошти. Кредитними ресурсами завжди володіють банківські установи, які залучають вільні кошти підприємств і населення.

Банківський кредит позика, яка надасться банками, спеціальними кредитно-фінансовими установами позичальникам на умовах повернення і сплати відсотків за користування. Кредитування здійснюється за рахунок власних коштів комерційних банків та за рахунок коштів Національного банку України. Кредитні вкладення поділяють на короткострокові (надані на термін менше одного року) та довгострокові (більше одного року). Довгострокові кредитні вкладення (інвестиції) більше пов'язані з розширенням чи оновленням и повного капіталу та зростанням обсягу виробництва.

Кількість інвестиційних товарів, на які є попит, залежить від величини відсоткової ставки - величини відсотка за кредит. Відсоткова ставка передбачає сплату ренти і її розраховують як відношення річного доходу, одержаного на позиковий капітал, до суми наданого кредиту. Відсоткова ставка є дуже важливим чинником вираження двох функцій:

Продуктивної функції інвестицій, яка виражає залежність обсяга виробництва від кількості інвестицій, і функції інвестування яка виражає зв'язок між обсягом залучених інвестицій і відсотковою ставкою. Обсяг виробництва зростає внаслідок зростання капітальних вклаlень, а капітальні вкладення - внаслідок зменшення відсоткової ставки.

Природно-ресурсний потенціал регіону як основа оборотного капіталу. Регіони України мають широку гаму природних ресурсів, достатню кількість. Загальна площа України - 60,3 млн. га, з яких понад 40 млн. га сільськогосподарські угіддя. Це майже 70% території, залученої в сільськогосподарський оборот. Орні землі складають 33 млн. га або 54,7% всієї території. Насамперед відзначимо те, що вся територія

України вкрита родючими ґрунтами, 56% яких є чорноземи. Крім того клімат, водозабезпечення, сума активних температур і вегетаційний період рослин, вугілля, руди металів, нерудні та інші ресурси - все це в сукупності строює сприятливу життєдіяльну інфраструктуру у кожному регіоні, що не так часто трапляється на Земній кулі.

Природні ресурси виражають матеріальну (натуральну) частину категорії «оборотний капітал» чи «оборотні фонди». Чим більше і сприятливих і наявних ресурсів розміщено в регіоні, тим менші затрати необхідні для їх освоєння і, особливо, транспортування.

Природні господарські ресурси поділяють на дві різні ґрунти: наземні (ґрунти, ліси, води і т.д.); - підземні (нафта, газ, руди, вугілля тощо).

Вони становлять частину національного багатства України і є ні мовою господарського розвитку та соціального добробуту.

За рівнем господарського використання природні ресурси поділяють її і освоєні (які використовують або використані частково чи повністю); - не освоєні (які не використовують).

Однак найважливішою є економічна інтерпретація природнім ресурсів, яка полягає у їх поділі на: - економічно вигідні, доцільні ,іншi використання і переробки; - економічно не вигідні, не доцільні для використання на певному етапі розвитку продуктивних сил.

Вигідність чи невигідність використання природних ресурсні визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Саме порівняння затрат для перетворення природних ресурсів на продукт споживання з йоги соціально-господарським ефектом виражає їх економічну оцінку Якщо соціально-господарська ефективність більша від затрат дли перетворення природних ресурсів на продукт споживання, то ці ресурси є економічно вигідні і доцільні для використання.

Слід зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал не мала країна чи регіон, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння якнайменше його витрачати. отримувати максимальну віддачу. Є країни (наприклад Японія), які не мають енергетичних чи сировинних ресурсів, їх економіка працює на привізній сировинні, але ефективність її переробки дуже висока, що приносить добробут усьому народові.