Конституційне право україни

Конституційне право є провідною галузю права національної системи права України, норми якої покликані охороняти права і свободи людини і громадянина. Норми конституційного права визначають баланс співвідносин влади та свободи і, у зв’язку з цим, регулюють найбільш принципово важливі, суспільні відносини, які пов’язані з організацією основ конституційного ладу, взаємовідносинами між особою та державою, унітарним устроєм України, порядком формування і функціонуванням системи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Будучи є однією з галузевих теоретико-правових наук конституційне право України вивчає норми і конституційно-правові інститути, суспільні відносини, врегульовані ними, практику реалізації норм і інститутів конституційного права, аналізує закономірності їхнього розвитку тощо. Наука конституційного права покликана визначати закономірності розвитку конституційного права‚ формулювати практичі поради з метою вдосконалення його системності та практики.

Мета навчальної дисципліни «Конституційне право України» є формування у студентів сучасних теоретичних знань, практичних умінь і навичок про особливості провідної галузі національного права України, її норми та інститути, опанування основних положень конституційної теорії і політичної практики, пов’язаних з регулюванням державно-правових відносин, формування правової свідомості та культури майбутнього юриста.

В процесі вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

Знати

• предмет конституційного права України;

• основні і допоміжні методи дослідження конституційного права України;

• історичний досвід конституційного будівництва, основи теорії Конституції;

• характеристики загальних засад конституційного ладу України;

• конституційну регламентацію прав, свобод та обов’язків людини і громадянина;

• характеристики конституційно-правового регулювання виборів та референдуму;

• конституційні положення організації та функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні;

• конституційно-правові основи територіального устрою України;

• конституційно-правові основи організації і діяльності органів місцевого самоврядування.

Уміти

• володіти конституційно-правовими поняттями і категоріями;

• використовувати знання з конституційного права України в юридичній практиці;

• відслідковувати зв’язки норм конституційного права з нормами інших галузей права;

• в межах допустимого давати аналіз і тлумачення норм конституційного права;

• використовувати конституційно-правові процедури захисту прав і свобод людини;

• обґрунтовувати конституційність і доцільність правових рішень.

Основні терміни дисципліни

Адміністративно-територіальний устрій України – це зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці.

Безпосередня демократія – форма прямого народовладдя, здійснення влади народом безпосередньо, без створення постійних або інших інститутів, у формах, передбачених Конституцією, іншими законами.

Вибори– це процес, у результаті якого певна сукупність людей, часто організована в політичні об’єднання, шляхом голосування формує державний орган або заміщує вакантну виборну посаду.

Виконавча влада ‑ це представлена державними виконавчими органами, самостійна та незалежна гілка влади у системі розподілу влад, що за своїми функціями відмінна від законодавчої та судової влади і існує для виконання законів та здійснення поточного (оперативного) управління суспільними справами.

Громадянство– особливий правовий зв’язок між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов’язки.

Громадянин України – це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Декларація– акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зобов'язання учасників правових відносин.

Державний суверенітет- це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.

Державний устрій– політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому.

Конституційне право України- це провідна галузь права України, яка являє собою систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя, через які забезпечується організаційна і функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Конституція – у більшості держав Основний закон держави, акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливіші суспільні відносини в державі.

Конституційно-правова відповідальність- це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та яка знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.

Конституційні обов'язки- це вимоги, що висуваються до кожної людини діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою, чином (або утриматися від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян

Місцева влада– вид публічної влади, яка реалізується від імені суб’єктів, що функціонують у межах певних адміністративно-територіальних одиниць.

Омбудсман – спеціально обрана (призначувана) посадова особа для контролю за дотриманням прав людини різними адміністративними органами, а в деяких країнах – також приватними особами й об'єднаннями.

Органи місцевого самоврядування— це структурно-організовані колективи службовців або одного службовця, що наділяються владою у системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень, а посадові особи місцевого самоврядування — особи, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Органи судової влади – органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя.

Парламент – родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі.

Політична партія – добровільне об’єднання громадян, які є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку.

Права людини– це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Права громадянина– це права, які належать тільки громадянам держави – особам, які мають з даною державою політико-правовий зв’язок,який підтверджується спеціальними документами та фактичним проживанням людини у країні.

Президент – це одноособовий глава держави, який обирається громадянами держави шляхом загальнодержавних виборів.

Референдум – одна з форм безпосередньої демократії, що застосовується для прийняття або затвердження шляхом голосування конституційних актів, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного чи місцевого значення.

Територіальна громада– жителі, які об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Уряд– один з найважливіших державних органів, що очолює виконавчу гілку влади і всю систему її органів.

Юстиція– система судів, які покликані здійснювати юрисдикційну діяльність (правосуддя), тобто ухвалювати правові рішення щодо спірних та конфліктних питань у різноманітних сферах суспільного життя.