5. Проблеми свідомості і самосвідомості.

. У самому загальному вигляді свідомість можна охарактеризувати як людську здатність суб’єктивного (внутрішнього духовно-інтелектуального) засвоєння зовнішнього світу і самого себе.

Історія філософії демонструє два основних способи дослідження свідомості:

а) опис феномену свідомості, тобто опис заходів, за допомогою яких предмети дані у свідомості (виділення в акті свідомості окремих послідовних етапів);

б) пояснення самого феномену свідомості, тобто того, як можлива сама свідомість (чому і як виникає суб’єктивний зв’язок людини із зовнішнім світом і з собою).

1.2. Визначальною умовою появи індивідуальної свідомості стає формування самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самої себе як чуттєвої, мислячої і діючої істоти; розуміння власного “Я”. Таким чином людина виділяє себе зі світу природи та зі співтовариства інших людей. І завдяки цьому вона здатна пізнавати навколишній світ — “не-Я”. Питання про

природу “Я” залишається відкритим. Відповіді на нього наведені у вигляді версій: природа “Я” божественна, соціальна та ін.

1.3. Філософи оцінюють наявність феномену свідомості у людини суперечливо: як велике диво і як велике випробування. Справа в тому, що завдяки свідомості людині дані не тільки радощі, але й страждання її буття в цьому світі. Ця обставина спонукає деяких людей звертатися до спокуси підміни пошуків реальних рішень проблем свого буття штучно викликаними змінами станів своєї свідомості.

2.1 Безпосередній контакт із зовнішнім світом людина здійснює за допомогою почуттів. В результаті цього контакту в її свідомості виникає образ якогось об’єкта — фрагмента дійсності. Процедура утворення такого образу, тобто згустку різного роду інформації про об’єкти реальності, називається сприйняттям. Сприйняття є основою свідомості. Процес майже миттєвого згортання чуттєвих даних про об’єкт в цілісний образ цього об’єкту багато в чому ще неясний. Образ — це результат скерованості уваги людини на зовнішній об’єкт. В даному процесі людина не зосереджується на собі, хоча неявно і усвідомлює свою відміну від об’єкту.

2.2 Самосвідомість проявляється тоді, коли людина розуміє, що образ зовнішнього об’єкту формується не тільки цим об’єктом, але й сприймаючим “Я”. Акт усвідомлення об’єкта зовнішнього світу супроводжується актом усвідомлення власної участі в цьому процесі. Таким чином, людина не тільки відображує зовнішній об’єкт, але й одночасно розуміє, що це саме вона створює образ об’єкта і надає йому смисл. Без самосвідомості, яка передбачає формування “Я”, тобто стану виділення даної людини з решти світу, свідомість неможлива.

2.3 Зміст свідомості людини стає надбанням інших людей лише тоді, коли він виражений назовні за допомогою мови. Мова — це система знаків, використовуючи яку люди пізнають,спілкуються, а також зберігають і передають інформацію. Виділяють природну систему знаків (звук, жест, міміка тощо) і спеціально створену людьми штучну систему знаків (мова музики, живопису, математики тощо). Однією з обов’язкових умов виникнення індивідуальної свідомості є включення людини у світ мови. Причому, чим багатше зміст свідомості, тим більше людині потрібно мовних знаків для його виразу. Стверджуючи свою мову, кожна нація зберігає одну з найважливіших засад власної культурної індивідуальності.

3.1 Будь-яка окрема людина, індивідуум є носієм свідомості. І тому її свідомість унікальна, індивідуальна, особистісна. Однак, в індивідуальній свідомості завжди є деякий зміст, спільний для окремих груп або для усіх людей. Він формується стихійно, бо кожна людина належить до певної професії, класу, нації, людству в цілому, і виражає наявність в індивідуальній свідомості людини спільних з іншими людьми потреб, інтересів, установок, цілей. Такий спільний, надіндивідуальний, отже, безособовий зміст свідомості називається суспільним (або суспільною свідомістю). Суспільна свідомість, виражаючи інтереси певної соціальної групи людей, має конкретно-історичний характер, тобто змінюється з плином часу.

3.2. Людина народжується в суспільстві, яке має певний рівень розвитку. І тому формування індивідуальної свідомості здійснюється переважно за рахунок засвоєння цією людиною різноманітної інформації, накопиченої суспільною свідомістю. Разом з тим сама суспільна свідомість розвивається за допомогою досягнень зрілої індивідуальної свідомості, творчих проривів, відкриттів, винаходів зроблених окремими особами в тих або інших галузях діяльності. Суспільна свідомість, як правило, сильніша за індивідуальну, бо людина змушена підстроювати свою свідомість під установки і орієнтації своєї соціальної групи (нації, класу та ін.) і тому досить легко піддається колективному навіюванню. Для кожної особи, яка бажає зберегти своєрідність, завжди актуальною є проблема пошуку шляхів і способів послаблення залежності від диктату суспільної свідомості.

4.1 Проблема несвідомого виражає наявність в глибинах людської психіки прихованих чинників, які впливають на зміст свідомості, але не наведені в ньому і тому несвідомі. Поняттям “несвідоме” позначають сукупність психічних процесів, станів і схем поведінки, які не задані виразно у свідомості людей. Людині здається, що вона зовсім вільно формує свої думки, хоч насправді їхній зміст визначається якимись непроясненими для її свідомості причинами. Прояснити природу несвідомого і таким чином звільнити людину від його диктату — завдання, яке ставили перед собою багато мислителів і перш за все З.Фрейд та К.Юнг.

4.2. З.Фрейд (1856-1939) сформулював концепцію індивідуального несвідомого, яка базується на уявлені про домінуючу роль біологічного, а саме інстинктів сексуального характеру в житті людини. Фрейд виділив у людській психіці три області: “Воно” (несвідоме), “Я” (свідомість), “Над-Я” (засвоєні людиною культурні ідеали, норми і вимоги суспільства). Приховані детермінанти свідомості зосереджені в “Воно” у вигляді лібідо — енергії несвідомих сексуальних потягів і інстинктів та витиснутих зі свідомості ідей. Несвідомі потяги прагнуть до задоволення, до розрядки у дії. Для цього їм потрібно проникнути в “Я”, яке управляє діями. Цьому проникненню перешкоджає внутрішня цензура — “Над-Я”, бо культура, за Фрейдом, ґрунтується на відмові від бажань несвідомого. Свідомість людини “Я” стає полем бою між “Воно” і “Над-Я”. Основне завдання свідомості — знайти стан динамічної рівноваги між цими силами, інакше неминуче психічне захворювання. Фрейд розробив спеціальний метод лікування таких хвороб — психоаналіз, за допомогою якого пробував прояснити в кожному окремому випадку несвідомі мотиви, які викликали душевний розлад людини.

4.3. К.Юнг (1875-1961) — учень Фрейда, створив концепцію первинного колективного несвідомого, яке тільки пізніше перетворюється в суб’єктивне та індивідуальне несвідоме окремої людини. За думкою Юнга, концепція Фрейда характеризує лише поверхневий шар несвідомого. Його найбільший глибинний пласт є єдиним для психіки усіх людей, а тому загальнолюдським, колективним несвідомим. Колективне несвідоме постійно виробляє деякі структури і схеми, які символічно оформлюють уявлення людей. Ці схеми Юнг називав “одвічними образами” або “архетипами”. Визначальні архетипи: Персона (сукупність соціальних масок людини), Аніма (жіноче начало), Анімус (чоловіче начало), Тінь (нижча природа людини) та ін. Вони — апріорні, притаманні кожній людині від народження і виражають закодовану в людині деяку форму або можливість уявлень. Архетипи з’являються людині через сни, переживання, міфи, релігійні традиції, відхилення у поведінці. Будучи виразом загальних людських потреб, інстинктів, потенцій архетипи містять у собі величезну енергію, безособову силу. Люди інтуїтивно тягнуться до цих ірраціональних, священних первообразів і одночасно бояться їх. Символічне тлумачення архетипів демонструє цю подвійність ставлення до них, дозволяючи трохи відкрити (позначаючи) і разом з тим приховати (раціонально не роз’яснюючи) міць несвідомого. Прояснення несвідомих мотивів індивідуальної поведінки людини Юнг пов’язвав з аналізом її сновидінь.