11. Зредуковані голосні [ъ] та [ь] у старослов’янській мові IX ст.

В основному до XI ст. відноситься, ймовірно, процес занепадання зредукованих. Він полягав у тому, що в живій мові слов'ян на певному етапі ці голосні у слабкій позиції зникали, переставали вимовляється у сильній, замість них вживалися голосні повного творення. Джерелом відомостей про занепадання зредукованих є помилки в орфографії пам'яток. Переписувачі робили їх під впливом тієї живої мови, якою вони володіли і в якій мав місце процес занепадання зредукованих. Це відбувалося через те, що переписувачі не чули більше і ні в сильній, ні в слабкій позиції: у слабкій позиції нічого не вимовлялося, а в сильній позиції звучали відповідні голосні повної освіти. Основою написання в рукописах ставала лише орфографічна традиція, за якою не було вже ніяких звукових асоціацій. Саме ці помилки писарів дають нам можливість стверджувати, що в XI ст. вже не було зредукованих голосних в живій мові старослов’янських книжників, що здійснювали свою діяльність в Болгарії і Македонії.

12. Сильна і слабка позиції зредукованих. Їхні позиційні варіанти [і] та [ы].

Слабка позиція: 1. В абсолютному кінці не односкладового слова (власть). 2. Перед голосним повного творення (дъва). 3. Перед зредукованим у сильній позиції (дьньсь). Сильна: 1. Під наголосом (ть/мьнь). 2. Перед зредукованим у слабкій позиції (дьнь).

У деяких випадках фонеми [ъ] та [ь] виявляються не в основному вияві, а у звуках [ы] та [і]. [ы] та [і] можуть бути виявами зредукованих фонем перед j та і: 1. В закінченні повних прикметників ч. р. ( добрыи). 2. В О. в. одн. іменників ж. р. (чьстиюс великий йотований). 3. В Н. в. множ. деяких іменників (гостиІ-є). 4. В збірних, абстрактних іменниках (братиІ-є). 5. В особових формах деяких дієслів з односкладовим корнем (биюс великий йотований).

13. Доля зредукованих голосних наприкінці X – в XI ст. Відображення результатів цих змін у писемних пам’ятках.

Поступово проходив процес занепаду зредукованих . Залежно від позиції ъ, ь або ж зникли зовсім у слабкій позиції, або перейшли в голосні о, е в сильній позиції. На письмі занепад зредукованих виявився в 3-х видах: 1. Зредуковані у слабкій позиції пропускалися (кто, много). Найбільш часто пропускалася літера, що йшла в середині слова. 2. Написання на місці зредукованих у сильній позиції літер о, е (конєць (коньць). 3. Плутання зредукованих між собою (ишъдъ). Процес занепаду зредукованих фіксують усі пам’ятки старослов’янської мови XI ст. Однією з найдавніших змін зредукованих була заміна ь на ъ у позиції після ж, ч, ш, жд, шт у зв’язку з поступовим ствердінням цих приголосних (пришъдьшє). Цю зміну не за зафіксовано у найдавніших слов’янських пам’ятках: Київських листках та Зо графському євангелії, проте у решті пам’яток її представлено досить широко. Занепад зредукованих привів до появи закритих складів. Занепад зредукованих – це явище, яке має свої наслідки в усіх слов’янських мова. Це останній фонетичний процес, який охопив усі слов’янські мови.

14. Носові голосні, їх походження та функціонування в старослов’янській мові. Відповідники голосних в укр. мові.

Фонетичне значення юсів відкрив О. Востоков, досліджуючи Остромирове євангеліє. Він перший звернув увагу на те, що юс великий, юс малий у польській мові відповідають носові голосні , . Думку Востокова продовжував розвивати Ф. Міклошич, порівнюючи дані старослов’янських пам’яток з відповідниками інших мов. Графічне написання глаголичних літер юса великого вчені пояснюють як лігатуру о+н, а юса малого відповідно е+н. Голосні та спостерігаємо у позиції перед приголосними і в кінці слов; у позиції перед голосним кожному з них відповідали два звуки: відповідав голосний переднього ряду є або ь + носовий приголосний [н, м] (с ять м юс малий - с ять мєнє). Голосному юс великий у такій позиції відповідав голосний заднього ряду (о, ъ) + носовий приголосний [н, м] (п юс великий то – запона). Після пом’якшених приголосних [о] носовий передавався лігатурою : ор : на початку складу ця лігатура мала фонетичне вираження [j + носовий о]: зна . Лігатура найчастіше вживалася на почату складу як сполучення [j + носовий е]: за. Після приголосних вона вживається значно рідше і означає носовий [е] після пом’якшеного приголосного: м . Їхніми відповідниками в українській мові є: для юс малий – а, я, для юс великий – у, ю.