54

організації безготівкових розрахунків.

Клієнти та їхні довірені особи застосовують платіжні картки відповідно до умов договору з емітентом як засіб для:

•безготівкової оплати за товари (послуги), у тому числі в системах електронної торгівлі (комерції);

•перерахування коштів зі своїх картрахунків на інші власні рахунки та на рахунки інших осіб;

•одержання готівки у касах банків, інших фінансових установ, торговців і через банкомати.

Наперед оплачені платіжні картки застосовуються їхніми держателями для безготівкової оплати за товари (послуги) та одержання готівки.

Операції з платіжними картками здійснюються з урахуванням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України та законодавчими актами України. За допомогою платіжних карток забороняється здійснення інвестицій в Україну і за її межі.

У межах України переказ коштів за операціями, ініційованими із застосуванням платіжних карток, здійснюється у гривнях.

Держателі корпоративних платіжних карток можуть здійснювати операції з безготівкової оплати товарів (послуг) та одержувати готівку в таких випадках:

одержання готівки у гривнях для здійснення розрахунків, пов’язаних із виробничими (господарськими) потребами, у тому числі для оплати витрат на відрядження в межах України, з урахуванням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України з питань регулювання готівкового обігу, а також чистого доходу фізичними особамипідприємцями;

здійснення розрахунків у безготівковій формі в гривнях, пов’язаних зі статутною та господарською діяльністю, а також витратами на відрядження в межах України;

одержання готівки в іноземній валюті за межами України й у встановленому порядку на території України в касі емітента для оплати витрат на відрядження;

здійснення розрахунків у безготівковій формі в іноземній валюті за межами України, пов’язаних з витратами на відрядження та витратами представницького характеру та ін.

Корпоративні платіжні картки не застосовуються для виплати заробітної плати, інших виплат соціального характеру, а також для здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами).

Щоб проводити розрахунки з використанням платіжних карток, необхідно створити певну інфраструктуру, яка забезпечить взаємодію учасників платіжної системи.

У системі карткових розрахунків беруть участь: власники карток, банк-емітент, торговельні установи та заклади сфери послуг, банк-еквайр, процесинговий центр.

Держателі карток – це фізичні та юридичні особи, які за договором з кредитнофінансовою установою використовують її платіжну картку для оплати у безготівковій формі вартості товарів чи послуг, а також для отримання через банківські установи та банкомати готівкових коштів.

Емісія спеціальних платіжних засобів (емісія) – проведення операцій з випуску спеціальних платіжних засобів певної платіжної системи.

Банк-емітент – установа банку, яка випускає в обіг платіжні картки.

Банк-еквайр – банківська установа, яка підписує угоду з підприємствами торгівлі та побутового обслуговування на обслуговування карток, здійснює первинну обробку трансакцій і бере на себе проведення з торговцями усього спектра операцій з картками.

21

Процесинговий центр – спеціалізований інформаційно-обчислювальний центр, який виконує збирання, обробку, зберігання та передачу кредитно-фінансовим установам інформації про необхідність переказу з рахунків осіб-держателів платіжних карток грошових коштів за одержані товари і послуги та інші карткові операції на рахунки осіб, які їх надають.

Юридичною основою взаємодії учасників карткових розрахунків є система договірних відносин. Передусім це стосується взаємодії банку-емітента з клієнтами. В таких договорах банки самостійно встановлюють тарифи на відкриття та обслуговування карткових рахунків, розміри мінімального внеску і незнижуваного залишку.

Прагнення банків розширити мережу пунктів видачі готівки призвело до впровадження однієї з поширених у світі технологій обслуговування банківських платіжних карток – банкоматів.

Банківський автомат самообслуговування (банкомат) – програмно-технічний комплекс, що надає змогу держателю спеціального платіжного засобу здійснити самообслуговування за операціями одержання грошей у готівковій формі, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки, одержання інформації щодо стану рахунків, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього комплексу.

Сучасний банкомат може виконувати всі операції, які звичайно виконує касир:

•змінювати параметри рахунка клієнта (внесок коштів);

•повідомляти про баланс рахунка;

•видавати звіт про рух коштів на рахунку за певний період;

•переказувати кошти з рахунка на рахунок;

•здійснювати періодичні платежі;

•видавати готівку;

•приймати готівку;

•надавати інформаційно-довідкові послуги.

Найчастіше банкомат використовується для видачі готівки.

Вексельні операції комерційний банк здійснює як із власними векселями, так і з векселями інших підприємств: проводить облік векселів, видачу позик до запитання за спеціальним позиковим відсотком під забезпечення векселів, прийняття векселів на інкасо для отримання платежів та оплати їх у строк.

Вексельні операції — це будь-які дії господарюючих суб'єктів, пов'язані з складанням, рухом, погашенням векселів, тобто відносини з іншими підприємствами і організаціями стосовно вексельного обігу.

Вексель є одним із найстаріших розрахункових засобів, поява якого була зумовлена необхідністю переказу грошей в інші міста, країни та оформленням відстрочки платежу при здійсненні торговельних операцій.

Вексель — це складений за встановленою законодавством формою документ, що є цінним папером і розрахунковим засобом, який засвідчує безумовне зобов'язання однієї особи сплатити іншій певну суму грошей у визначеному місці після настання встановленого строку.

Важливість векселя, його місце в економіці визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, який на час укладання угоди не має належної суми грошей. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов'язання, сума якого з урахуванням строку платежу та відсотків за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.

22

По-друге, вексель здатний виконувати функцію платежу як платіжний засіб. Він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж залишити під заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.

Банки ж, купивши векселі, до настання строку оплати утримують їх у себе, сплачуючи при цьому певну суму, що називається обліковим відсотком. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.

Важливими функціями векселя є прискорення розрахунків і грошового обігу. Також вексель здійснює функцію контролю за використанням зобов'язань між суб'єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а також стримування темпів інфляції.

Отже, звичайний вексель є знаряддям комерційного кредиту та здатний здійснювати надзвичайно важливі функції.

Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів, крім звичайного.

Набули поширення комерційні векселі, які послужили для банків важливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що набули назви «банкноти» або «банківські кредитні білети». З часом виникла форма фінансового векселя, який лише оформлює міжбанківські боргові відносини та виписується лише банками.

Як не існує одностайності щодо визначення векселя, так і немає чіткої класифікації векселів. Нижче наводяться класифікації векселів за основними ознаками1 .

Першою ознакою класифікації векселів є їх економічна природа, тобто ким і з якою метою виписується вексель.

Комерційні або торгові (товарні) векселі — це векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт тощо.

Фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобов'язання.

Казначейські векселі випускаються державними органами управління для покриття дефіциту державного бюджету.

В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.

Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не будь-яка реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або переважно грошового кредиту, який не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносять дружні та бронзові векселі. Спільною ознакою і тих й інших є їх безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов'язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель залишиться законним держателем і буде мати право вимагати повернення боргу за векселем.

Операції з іноземною валютою полягають у купівлі у юридичних і фізичних осіб та продажу їм готівкової валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах.

Комерційні банки в Україні є найбільш активними учасниками валютного обігу. Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностями, які виконуються суб'єктами валютних відносин.

23

До валютних відносять операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у гривнях; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України (за її межі) валютних цінностей.

Суб'єктами валютних відносин на території України є резиденти і нерезиденти. Вони мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території країни та які знаходяться за межами території України, крім обмежених законодавством випадків. Валютні операції можуть здійснюватися резидентами і нерезидентами з урахуванням обмежень, встановлених валютним законодавством України.

До об'єктів валютних операцій, або ще валютних цінностей, відносять:

валюту України, іноземну валюту, платіжні документи, що виражені в іноземній валюті;

валюту України (гривню) — грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

іноземну валюту — іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, — іменні чеки, що виражені в іноземній валюті, дорожні чеки, що виражені в іноземній валюті.

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень.

Функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю є такими.

НБУ є головним органом валютного контролю, який:

24

-здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених законодавством до компетенції інших державних органів;

-забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з валютним законодавством України.

Уповноважені банки** здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

ДПА здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Мінзв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Держмитком України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на її території, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів із метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів.

_____________________________________________________

**Уповноважений банк – будь-який банк, офіційно зареєстрований на території України, що має банківську ліцензію та отримав письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів, та його філії, які мають право здійснювати банківські операції з валютними цінностями згідно з внутрішньобанківським положенням про філію та за умови видачі банкомюридичною особою дозволу на здійснення визначених банківських операцій.

Інвестиційні операції банків

Поняття інвестицій на підприємстві передусім пов'язують із кількісною і якісною зміною виробничих потужностей. Без здійснення інвестицій неможливий нормальний процес виробництва.

Узагальноекономічному розумінні інвестиції пов'язують із балансом підприємства.

Втакому розумінні інвестиції – це стан активів підприємства та уречевлення капіталу в активах.

Визначення інвестицій у фінансах пов'язують з використанням капіталу або довгостроковими капітальними вкладеннями з метою одержання прибутку. Отже, інвестиції мають фінансовий і виробничий аспекти.

Окремі автори вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). У цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність», введеного в дію Постановою ВР N 1561-XII від 18.09.91, під інвестиціями розуміють «всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у

25

активного становлення і розвитку такого важливого сегменту фінансового ринку як ринок роздрібних банківських послуг.

Роздрібний ринок банківських послуг це - система економічних взаємовідносин, що складається між його суб'єктами і забезпечує реалізацію попиту на різного роду послуги з боку клієнтів-фізичних осіб та пропозицію цих послуг банківськими установами.

Під роздрібним ринком у банківській діяльності розуміється ринок фізичних осіб, а також ринок представників малого бізнесу.

Учасниками роздрібного ринку банківських послуг виступають:

-продавці послуг (небанківські установи. комерційні та інші банки);

-споживачі послуг (фізичні особи, приватні підприємці, посередники, держава, гаранти і поручителі).

Ринок роздрібних банківських послуг є сегментом ринку банківських послуг і в свою чергу теж поділяється на окремі сегменти:

-ринок позикових капіталів;

-ринок цінних паперів;

-ринок залучених коштів;

-ринок розрахунків населення;

-іпотечний ринок;

-валютний ринок та інші.

На ринку позикових капіталів продуктом виступає кредит, надання котрого здійснюється на умовах, що визначає банк за домовленістю з клієнтом.

За аналогією з кредитами банки формують умови щодо залучення коштів населення за депозитами, котрі є другим, вельми розповсюдженим ринковим продуктом, але на стороні купівлі. Таким чином, банки виступають не лише продавцями грошових продуктів, а й покупцями.

На грошовому ринку обертається ще один грошовий продукт це - гроші на поточних рахунках населення: зарплатних, пенсійних, приватних підприємців тощо. Кошти таких рахунків банки використовують для надання короткострокових кредитів.

На ринку цінних паперів обертаються специфічні фінансові інструменти у вигляді акцій, облігацій, сертифікатів тощо, котрі акумулюють кошти населення для подальшого використання в виробничій і невиробничій сферах.

Іпотечний ринок акумулює довгострокові кошти населення за допомогою іпотечних облігацій і надає кредитні продукти під заставу нерухомості.

Також, різновидом роздрібного ринку є валютний - це ринок, на котрому здійснюються операції купівлі-продажу різних валют населенню.

Зрозуміло, що комерційні банки на роздрібному ринку надають такі ж послуги як і на оптовому, проте вони розраховані не на юридичних осіб, а на клієнтів-фізичних осіб та приватних підприємців. До них можна віднести:

1.депозитні;

2.кредитні;

3.інвестиційні;

4.розрахунково-касові;

5.валютні;

6.довірчі;

7.інформаційно-консультаційні;

8.гарантійні та інші.

27

Доцільно зупинитися на ознаках якості роздрібних банківських послуг. Якість послуги це - сукупність властивостей, що зумовлюють її здатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення. Банківські послуги, як і продукція підприємства містять у собі якість.

Необхідно звернути увагу на те, що всі банківські послуги не однаково необхідні та вигідні для всіх фізичних осіб. Наприклад, одна група клієнтів (яка характеризується певними ознаками) користується переважно одним набором банківських послуг, а для іншої групи ці послуги можуть бути занадто дорогими або непотрібними в даний момент часу. Група (сегмент) клієнтів, яка підходить для даної послуги, утворює цільовий ринок. Клієнт банку може бути частиною декількох цільових ринків, призначених для різноманітних видів послуг.

Банки визначають різні умови щодо послуг за різних потреб споживачів. Наприклад, акумулювання коштів на пенсійне забезпечення відрізняється від умов накопичення коштів на загальних депозитах. Кредити на придбання житла, на навчання та ін. цілі за умовами відрізняються від кредитування поточних потреб.

Комерційні банки у розрізі поділяють роздрібних клієнтів ще на окремі групи відповідно до рівня і характеру попиту на банківські послуги.

Сегментування клієнтів роздрібного обслуговування доцільно здійснювати за їхніми потребами й виділити дві основних групи:

1.Клієнти, які використовують банківські послуги у короткостроковому періоді:

–кредити населенню на придбання товарів і послуг поточного користування, а приватним підприємцям - на цілі, пов'язані з їхньою діяльністю;

–депозити населення на малі терміни, залишки на поточних рахунках.

2.Клієнти, які використовують банківські послуги у довгостроковому періоді:

–кредити населенню на придбання товарів і послуг довгострокового користування (житло, навчання, автомобілі тощо), а також приватним підприємцям на виробничі цілі;

–довгострокові депозити населення.

Зданого дослідження можна зробити такі висновки:

роздрібний ринок банківських послуг перебуває на стадії активного розвитку і щороку пропонує для населення нові та досконаліші послуги;

за своєю природною сутністю роздрібний ринок дуже схожий до оптового, проте ці ринки обслуговують різну клієнтуру;

не всі банківські послуги здатні задовольнити роздрібних клієнтів однаковою мірою. Це пов'язано з різним набором споживчих потреб у того чи іншого клієнта банку.

28

30